Чума ХХ століття: від страху до байдужості

До Всесвітнього дня пам’яті померлих від СНІДу

Проблемою загальносвітового масштабу залишається вірус імунодефіциту людини (ВІЛ) – інфекційна хвороба, що вражає імунну систему. За даними ВООЗ, загалом ця невиліковна недуга забрала життя вже понад 35 млн. людей.

На обліку в Івано-Франківському центрі СНІДу на сьогодні перебувають 1140 ВІЛ-інфікованих пацієнтів, на стадії СНІДу – 435. Району, якого б не торкнулася ця хвороба, в області немає.

Нема клейма «ВІЛ-інфікований»

Завідувач амбулаторно-поліклінічного відділення Івано-Франківського обласного центру СНІДу Марія Федорів каже, що ВІЛ-інфекцію помилково називають СНІДом, який насправді є останньою стадією хвороби (всього їх чотири).

«Якщо раніше вважалося, що ВІЛ – хвороба молодих, то тепер ми все частіше фіксуємо випадки, коли хворіють на неї люди старшого віку, – говорить лікар-інфекціоніст. – Хворобу виявляють навіть у благополучних, забезпечених сім’ях. Найчастіше причиною інфікування стають випадкові статеві зв’язки із носіями вірусу».

За словами медика, останнім часом зменшилася кількість хворих, які інфікувалися парентерально (через кров), проте збільшилось число тих, хто інфікується через статеві зв’язки. «Чимало наших громадян їдуть на заробітки у Росію чи в європейські країни: Польщу, Чехію, Італію, Португалію, а звідти привозять не тільки торбу грошей, але й букет захворювань. Трапляється, що, інфікувавшись там, вони приїжджають і заражають своїх жінок чи чоловіків», – каже Марія Федорів.

Лікар-інфекціоніст розповідає, що у пересічних людей ще залишилося багато помилкових уявлень про ВІЛ-інфекцію. «Доводилося чути від людей, нібито інфекція передається через укус комара, а разом з інфікованим не можна пити каву чи чай, ходити у спільний туалет, користуватися спільним посудом. Були випадки, коли приходили пацієнти і боялися доторкнутися до дверної ручки і відчиняли двері ліктем», – розповідає вона.

Водночас збільшилася кількість людей, які приходять на обстеження. «ВІЛ-інфікована людина нічим не відрізняється, може сидіти поруч із вами у транспорті чи кафе. У них на обличчі немає клейма. Із цією хворобою можна жити до старості і реалізувати себе у будь-якій сфері, головне – вчасно приймати ліки», – зауважила медик.

Попри свій шістнадцятирічний досвід, Марія Федорів досі не звикла оголошувати пацієнтам страшний діагноз. «Я розумію, що це чиясь людина, чиясь доля, чиєсь життя», – говорить лікарка. За її словами, кожен реагує на діагноз по-своєму: хтось не вірить, що це з ним сталося, були й такі, що плакали. Найважче лікарю працювати з дітьми, адже не всі вони знають, що хворіють на ВІЛ-інфекцію, не всі розуміють, що це.

«Це був ефект розірваної бомби»

Клінічний психолог Івано-Франківського обласного фізіопульмонологічного центру та національний тренер корпусу миру США в Україні з питань профілактики ВІЛ/СНІДу Радислав Петрів вивчає ВІЛ-інфекцію із 1987 року – коли про неї вперше згадали у Радянському Союзі. У газеті «Москов Ньюз» тоді надрукували статтю «СНІД – чума ХХ століття», в якій ішлося про те, що у США виявили нове захворювання, від якого люди помирали. За його словами, у Радянському Союзі хворобу трактували як прояв буржуазної культури та розпусти, адже тоді було зрозуміло, що вона торкається людей із ризикованою поведінкою.

Як розповідає Радислав Петрів, Франківськ стикнувся з ВІЛ-інфекцією ще у середині 1990-х років минулого століття. В одному з тодішніх нічних клубів дівчина, яка надавала сексуальні послуги і була інфікована, мала численні контакти із партнерами за ніч. «Це був ефект розірваної бомби. Звідси і перші хворі», – говорить лікар.

Психолог зазначає, що сприйняття хвороби у суспільстві еволюціонувало від страху до байдужості. Він вважає, що тепер важливо зрозуміти: інфекція стала керованою, хворобу можна зупинити, якщо її вчасно виявити і розпочати лікування. Єдина прикрість – людині до кінця життя доведеться вживати в один і той же час кожного дня ліки. «Пацієнту важливо наважитися пройти тест на ВІЛ. Всі ми були хоча б раз у салоні краси, отримували на вулиці подряпини», – переконує Радислав Петрів.

За словами психолога, універсальної формули чи методики, як долати стрес пацієнту із діагнозом ВІЛ, немає – у кожного це індивідуально. «Єдине, що треба зрозуміти – життя продовжується і варто навчитися справлятися із цією проблемою», – додає психолог.

На Прикарпатті – один із найвищих рівнів дискримінації

Керівник благодійного фонду «Захід Шанс» Олександр Гринь розповідає, що працює вже вісім років із людьми, яким одного разу поставили страшний діагноз – ВІЛ-позитивний. Це єдина організація, яка працює в області із людьми, які перебувають у групі ризику (наркозалежними, жінками, які мають сексуальні стосунки, та чоловіками, які займаються сексом із чоловіками). Тут проводять інформаційні заняття, консультують, видають ін’єкційні матеріали, шприци, презервативи.

«Мій знайомив закінчив університет, отримав вищу освіту, але так сталося, що одного разу почав вживати наркотики. Потрапив у тюрму. Потім випадково дізнався, що захворів на ВІЛ-інфекцію. Хотів покінчити життя самогубством. Єдине, що його стримало – це син. На жаль, у нас людей із таким статусом сприймають як непотріб. Уявляєте, як із цим жити?» – каже він.

Олександр зауважує, що в Івано-Франківській області – один із найвищих по Україні рівень дискримінації людей із діагнозом «ВІЛ-позитивний». Це, на його думку, пов’язано з менталітетом.

«Бог мене помилував, і я вижив»

Франківець Олександр вже сім років живе зі статусом ВІЛ-позитивний. Чоловік у минулому – успішний бізнесмен. У нього було все, про що тільки можна мріяти: улюблена робота, турботлива дружина та маленький син. У 2000 році Олександр спробував наркотик – «ширку». «Хтось підсідає на наркотики через погане життя, а я навпаки», – каже він.

Тоді від нього пішла дружина і забрала сина, а улюблена справа зійшла нанівець. У 2010 році, розповідає Олександр, почалися перші серйозні проблеми зі здоров’ям: безпідставно піднімалась температура тіла, хоча застуди і близько не було, з’являлась слабкість. Та він на це не зважав, був заклопотаний пошуками нової дози.

Через два роки чоловік почав різко втрачати вагу тіла. «Якщо зараз я важу 85 кг, то тоді важив 41 чи навіть 38 кг», – пригадував він. В один момент у нього відмовили нирки, а біль вже не могли здолати ні знеболювані, ні наркотики. Тоді Олександра госпіталізували у Івано-Франківську центральну міську клінічну лікарню, а вже там медики ошелешили діагнозом – ВІЛ-інфекція. «Я прекрасно пам’ятаю ту мить, коли у лікарняній палаті мама і сестра дізналися мій діагноз. Він них не почув докорів, а тільки розуміння», – говорить він.

Олександр працює у благодійному фонді «Захід Шанс» соціальним працівником вже п’ять років. «Бог мене помилував, і я вижив, – каже він. – Зараз хочу допомагати таким, як я. Пам’ятаю, були моменти, коли страшенно хотів померти – накласти на себе руки, щоб усе закінчилося, проте тепер готовий боротися за людське життя до кінця. Всім, хто потрапляє у цю страшну сітку, раджу не падати духом, а йти до кінця. Зі мною неодноразово намагалася поговорити дружина, я лікувався кілька разів у приватних закладах, але згубну залежність побороти дуже важко. Суспільство зверхньо ставиться до тих людей, які страждають від наркотичної залежності, але вони теж люблять, ненавидять, читають книжки і просто є. Вони, як інсулінозалежні чи як сердечники, які приймають ліки».

За словами Олександра, йому подобається займатися благодійністю. Він каже, якби тоді, у минулому, коли вперше спробував наркотики, з ним би поговорила людина і розповіла про наслідки, то, можливо, його життя склалося б інакше. Згадує, що хвороба забрала життя багатьох його знайомих. «Уявіть, якщо нас у компанії було, припустимо, десять, то залишилося двоє-троє. Я цього року був разів зо п’ять на похороні людей, яких добре знав», – зауважив він.

Із родичами чоловік не втрачає зв’язку. Його підтримує мама, сестра, він спілкується із сином, дружиною – хоча вони досі розлучені, але разом проводять свята. На майбутнє планів будувати не любить, бо не робив цього навіть тоді, коли ще не мав статусу ВІЛ-позитивний. «Скільки Бог дасть сили, стільки і старатимусь робити добро всім, щоб перекрити все те погане, що робив раніше», – додає Олександр.

Марія ГРИЦКІВ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!