Давній друг

Старий пошарпаний м’яч ось-ось знову влетить у мої ворота. Мій друг уже близько і готується нанести фінальний удар по м’ячу. Я уявляю себе Буффоном і намагаюся загіпнотизувати його пильність, щоб він промахнувся. Момент істини, напруга зростає і… раптом з-за хмар виходить сонце та повністю мене засліплює. Протираю очі й бачу, як мій уже дорослий друг ремонтує велосипед.

– Що таке? – його фраза остаточно повертає мене зі спогадів.

– Нічого, просто черговий раз дивуюся, як швидко плине час. Наче лише вчора ми грали у футбол в мене на подвір’ї. Є що згадати.

І справді, якщо почати відтворювати у пам’яті всі події минулого, то можна написати цілу книгу, яка не поступатиметься своїми пригодами «Тореадорам з Васюківки». Впевнена, що ви погодитеся зі мною, бо теж мали такого друга в дитинстві, коли для щастя було достатньо саморобної хижини із підручних матеріалів.

З часом усе, звісно ж, змінювалося, і ви вже вирішували разом серйозні питання. Ну, наприклад, як умовити батьків, щоб дозволили довше погуляти, адже сьогодні ви збираєтесь усією компанією. Не встигли оглянутися, а вже у кожного з’являється особисте життя: перше побачення, перше кохання, перші помилки. Ви все рідше зустрічаєтеся, але разом із цим завжди знаходите час, щоб поговорити.

Так і зараз – дивлюся, як він налаштовує гальма на велосипеді, й навіть не пам’ятаю, коли ми бачилися востаннє. Ми можемо не розмовляти тижнями і навіть місяцями, хоча й досі живемо через дорогу. Але, незважаючи на це, я знаю, що від цього наша дружба не слабшає. Ми з розумінням ставимося до того, що у кожного своє життя, тому хіба жартома можемо дорікнути одне одному, мовляв, забуваєш ти про мене. Насправді, якщо нам вдалося не згубити дружбу по дорозі з дитинства у доросле життя, то навряд чи колись ми втратимо зв’язок. Я завжди знатиму, що мені є кому зателефонувати у скрутну хвилину, навіть якщо це п’ята година ранку, адже це вже доведено.

Тому я дуже сподіваюся, що ви також спілкуєтеся зі своїми давніми друзями, а з роками ваші стосунки лише міцнішають. І нехай хліб із цукром уже не найкращі ласощі, а ваша хижина давно зруйнована, однак є кому з усмішкою сказати: «А пам’ятаєш…» Такі речі ламають стереотипи і доводять скептикам існування справжньої дружби – загартованої, незрадливої й, сподіваюся, вічної.

       Наталія ІВАНКІВ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!