Дві біди: сморід і дорога

Жителі села Джуркова на Коломийщині кожного дня потерпають від смороду через сусідство із птахофермою. До того ж вантажівки, які проїжджають селом, вщент розбили дорогу. Джурківчани налаштовані категорично: птахоферму треба закрити. Дорогу ж готові перекривати, поки її не відремонтують.

Якою є реакція на таку ситуацію місцевої влади та керівників фермерського господарства, дізнавався «Галицький кореспондент».

Смердюче сусідство

Керівник фермерського господарства «Сопівське В» Володимир Палагнюк з 2008 року орендує у селі Джурків Коломийського району земельну ділянку площею 8 гектарів. Раніше на цьому місці були колгоспні приміщення, а тепер – птахоферма.

Селяни, які живуть поблизу, кажуть, що таке сусідство їм не в радість, адже змушені потерпати кожного дня від жахливого смороду.

Жителька села Марія Мосійчук скаржиться: іноді їй через нестерпний запах важко поратись на городі. «Страждаю не тільки я, але й всі сусіди. У мене внучка, коли приїжджає в гості з міста, довго не затримується, бо у неї одразу починається алергія: чхання і на очах сльози. Тому вона рідко приїжджає до мене на канікулах», – каже жінка.

Джурківчанин Михайло Ковцуняк жартує: колись вуличку, де вони живуть, називали у селі «Китайська», бо у кожній хаті жило щонайменше восьмеро осіб, а бувало й по шістнадцятеро. «Зараз вулиця ніби вимерла. Нема кому навіть корови пасти. Минулого року померло двадцять п’ять людей, а тільки одна народилась. Одна з причин – сусідство із птахофермою», – говорить він.

Також місцевий чоловік стверджує, що працівники птахоферми постійно скидають туші курей поблизу річки Ставище, де купаються діти. Та й пасовище для худоби неподалік. Проте на це ніхто не реагує. «Ми хочемо, щоб птахоферму закрили і щоб усі нарешті змогли дихати свіжим повітрям на повні груди», – зауважив пан Михайло.

На території фермерського господарства є три приміщення, облаштовані для вирощування курей. «Ми завозимо одноденних курчат, вигодовуємо їх і на 44-46 день відправляємо на бойню», – говорить керівник фермерського господарства.

Загалом на фермі працює всього п’ятнадцять осіб, із них десять – жителі Джуркова. Палагнюк каже, що коли ще два курники доведуть до ладу, то наберуть на роботу нових працівників.

Раніше скарги людей до нього не надходили. Також він заперечує, що коли-небудь туші курей викидали за територію села. «Їх (туші – ред.) складаємо в окреме місце і спалюємо на соломі у двох котлах, котрі обігрівають стайні», – розповідає він.

Палагнюк переконує, що з неприємним запахом борються: у стайнях із західної сторони встановлені вентилятори, і коли дує вітер, неприємний запах несе на схід, де немає житлових будинків. Зрештою, щоб вирішити проблему та дійти згоди із селянами, підприємець готовий сісти за стіл переговорів.

Готові перекрити дорогу

Ще одна біда селян – розбита вщент вантажівками дорога у Джуркові. Щодня нею проїжджає чимало важкої техніки, бо у селі – аж чотири підприємства.

Джурківчанка Марія Мосійчук нарікає, що через постійний рух вантажного транспорту  з’явилися тріщини у літній кухні. Така ж проблема спіткала й інших людей на вулиці. Проте альтернативної дороги для об’їзду немає.

Михайло Ковцуняк розповідає, що селяни налаштовані радикально і готові навіть перекривати дорогу, поки її не відремонтують.

Ярослав Данилюк вже два роки виконує обов’язки голови села. Каже, що у Джуркові діють чотири підприємства – «Сопівське В», «Оскар», «Перспектив» та «Вишнева долина», які своєчасно сплачують до місцевої казни кошти. Скажімо, від підприємства «Сопівське В» щорічно до бюджету села надходить двісті тисяч гривень.

«Сільська рада і я, зокрема, не можемо змусити підприємців відремонтувати дорогу в селі за їхній кошт. Дорога, яка пролягає через Джурків, – обласного значення («Коломия – Чернятин»). У великих містах є й набагато гірші дороги, ніж у нас. Це проблема загальнодержавна», – каже він.

Данилюк розповідає, що за кошти, які надійшли за оренду землі від підприємств, за декілька років вдалося зробити чимало: провести благоустрій біля школи та Будинку культури, облагородити могилу січових стрільців. «Річний бюджет села складає мільйон гривень, а тільки «Сопівське В» приносить дохід 200 тисяч гривень. А ще це робочі місця, яких у нас, на жаль, дефіцит», – сказав він.

Також в. о. голови села говорить, що два роки тому у цей же період стояла гостро проблема із ремонтом дороги. «Я тоді пояснював людям, що не від мене залежить, чи заасфальтують дорогу, чи ні. Цього року Кабінет міністрів виділив на ремонт дороги в селі п’ятсот тисяч гривень, але цього недостатньо. Щоб відремонтувати 1 км, треба до п’яти мільйонів гривень. Сімсот метрів відрізку «Джурків – Пищаче» дороги «Коломия – Чернятин» вдалося зробити. Ми порахували, що на ремонт дороги від сусіднього села Турка до села Росохач треба 40 мільйонів. Зараз відбувається об’єднання у Підгарчиківську ОТГ, тож нагальну проблему ремонту дороги будемо вирішувати разом», – зауважив він.

Марія ГРИЦКІВ

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!