«Джуманджі: Новий рівень» (2019)

Бойовик, комедія, пригоди, фентезі

Режисер: Джейк Кездан

У ролях: Дуейн Джонсон, Карен Гіллан, Марін Хінкль, Медісон Айсман, Джек Блек

Від подій «Заклику джунглів» пройшов якийсь час: друзі з минулої частини розбрелися, хто куди, жити своїм життям і радіти новому дню. Не радіє тільки Спенсер (Алекс Вульф), який вчиться в холодному Нью-Йорку, підробляє на жахливій роботі і через свою скутість втратив стосунки з Мартою (Морган Тернер). Повернувшись додому на канікули, він, замість того, щоб зустрітися з друзями, вирішує сам, наодинці, запустити «Джуманджі», яку він, всупереч обіцянці, не знищив. Зрозумівши, що трапилося, друзі вирушають за ним і випадково прихоплюють з собою дідуся Спенсера Едді (Денні ДеВіто) і містера Майла (Денні Гловер) – колись близького друга Едді, з яким вони давно посварилися через якийсь бізнес.

Оновлене «Джуманджі», погодьтеся, – франшиза дуже дивна. У час, коли навіть культові серії не можуть перезапустити так, щоб не отримати черговий катастрофічний провал (подивіться на «Термінатора», з ним вже втретє обламуються), раптом з’являється фільм, заснований на кіно двадцятирічної давності, яке не було ні великим комерційним успіхом, ні навіть, власне, франшизою. І раптом він виявляється величезним хітом, збирає майже мільярд у світовому прокаті на пару з безпрограшним «Людиною-павуком».

І зовсім незрозуміло, звідки взявся такий успіх: «Поклик джунглів» не особливо працював. Це була стерильна екшн-комедія на 3,6 рентгена – не добре і не страшно, і, здається, причини такої її популярності не зрозуміли навіть автори. А тому в сиквелі про всяк випадок вирішили зняти приблизно те ж саме – і навіть без звичних сиквельних «більше, краще, сильніше». Просто те ж саме. Єдина разюча відмінність «Нового рівня» – включення двох персонажів: людей похилого віку, чарівних Денні ДеВіто і Денні Гловера. З ними пов’язані найвдаліші сцени фільму (і єдиний по-справжньому смішний гег, в якому ДеВіто, вже вийшовши з гри, використовує «спопеляючу харизму»), ​​і раптово з’явилася в милому блокбастері тема прийняття смерті. Яка, звичайно, проста і банальна, але в теорії могла завести кіно в цікаві моральні нетрі – от тільки поводиться з нею «Джуманджі» дуже дивно: надто безглуздо, щоб вважати це мелодраматичним, і вже дуже слізно, щоб сприйняти як тонку іронію. Це й зрозуміло: режисерові Джейку Кездану самому вже під п’ятдесят, і його надивленості вистачає тільки на повторення знайомих жартів і стереотипний підзаголовок «Новий рівень» (третя частина, мабуть, буде «Гейм овер»). Насправді ніякого «нового рівня» тут, звичайно, немає – лише зміна декорацій і сумовитий бектрекінг минулими гегами та повторення сенсів про набуття себе через проживання реальних емоцій у віртуальному просторі. Класно, звичайно, що від моралі «ігри – зло» ми перейшли до сентенції «ігри – нормально, якщо з них виходити», але, вибачте, Спілберг це зробив краще, драйвовіше і набагато красивіше.

ФЕЛІНСЬКИЙ

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!