Осип Хома. Навряд чи про нього щось знають сучасні українські фахівці з боксу, не кажучи вже про широкий загал. А Осип свого часу боксував на найпрестижніших майданчиках Америки та Європи, перемагав олімпійських чемпіонів й американських професіоналів! Осип Хома (“Віллі”), один із кращих боксерів довоєнної Європи!

Осип (або Йосип) Хома народився 1917 року у Відні, але незабаром його родина переїхала до Станіславова (тепер — Івано-Франківськ). Якщо звичайна дитина росте, так би мовити, в пропорції «один до одного», набираючи за календарний рік певні біологічні можливості, то Осип за рік «виконував» трирічну «норму росту». В 13 він уже виглядав ледь не 20-річним парубком. А ще за кілька років це був понад двометровий велетень з вагою, що перевищувала центнер.

Підростаючи, Осип незчувся, як у провінційному й затишному Станіславові йому стало тісно. Місцевих борців та боксерів він буквально втомився перемагати. Тут у нього суперників не було. «Мо, Львів?» — подумав якось. Але галицька столиця також не змогла вдовольнити амбіцій молодого боксера, зазначає Історична правда.

У Варшаві під Осипом упав чемпіон Польщі в усіх вагових категоріях Пілат. У середині 30-х Хома виходив на ринг проти найкращих важковаговиків Європи, таких, наприклад, як олімпійський чемпіон 1936 року німець Герберт Рунге.

Будапешт, Відень, Берлін, Варшава — практично в кожній європейській столиці Осип проводив боксерські поєдинки й зазвичай ставав переможцем. Але більшість цих змагань мала неофіційний характер. Рівних Осипові в Східній Європі не було. Йому знову стало тісно. Так він опинився в портовому місті Гданськ звідки одна дорога — на корабель.

Незабаром Осип Хома став чемпіоном усіх портів, куди його заносила доля? Сам Осип сміявся, що він, напевно, єдиний українець, якому вдалося скривдити своїм кулаком представників чи не всіх народів та націй.

Осип Хома 24 рази був в столиці світового боксу — Нью-Йорку.  Спершу на нього ніхто не звертав уваги. Але незабаром про Хому заговорили. Він таки пробився на професійний ринг. Осип нокаутував американського чеха Гавлічка, і його закидали пропозиціями. Але Хома мав зв’язані руки — відповідно до контракту з судновласниками, він мусив ще протягом півтора року відмірювати океанські простори. Битися він міг лише під час стоянок судна в нью-йоркському порту.

Урешті-решт улітку 1939 року Осип Хома підписав контракт із відомим бостонським менеджером Гудменом, а його тренером став восьмиразовий чемпіон світу (1917—1925) знаменитий Бенні Леонард.

Але Осип мав здійснити ще одне, останнє, плавання. Порозумілися, що за два — три місяці він приїздить до Америки й повністю віддається боксові.

Повертаючись до Європи, Хома, звісно, не знав, що його там чекає, й був сповнений рожевих мрій про майбутнє. Але, ступивши на твердий фунт Гданська, Хома відразу потрапив у тенета мобілізаційної військової комісії: Польща готувалася до війни проти Німеччини… Все скінчилося за якихось два-три тижні. Польська держава задихнулася між двома мілітарними гігантами, що перли із Заходу та Сходу.

Осип потрапив у німецький полон. За кілька тижнів після того, як дізналися, хто він є, Хому звільнили. Боксер  залишився в Польщі, точніше, на тій території, що від неї залишилася. Осип мандрував країною, мав навіть можливість пересуватися в межах окупованих Німеччиною земель та країн—її союзників. Час від часу при тому й боксував.

Від 1939 року Осип активно контактує з українським підпіллям (ОУН) і, користуючись своєю можливістю відносно вільного пересування, виконує різні доручення, здебільшого кур’єрські.

З початком радянсько-німецької війни Осип опиняється у Львові. У 1943 році він зголошується добровольцем до Дивізії СС «Галичина».

 «Коли українців збирають до купи для вояцького діла й дають до рук зброю, з того варто користати», — казав Хома. Відбувши кілька вишколів (старшинський та артилерійський), Осип у червні 1944 року разом із дивізією і опиняється в оточенні під Бродами — так званому «Бродівському котлі», проривається з оточення, дістається Львова, але в його околицях таки пот­рапляє в радянський полон.

 «Я завжди мріяв мандрувати світом і побачити якомога більше земних теренів, але Сибір ніколи не вабив мене», — згадував через багато років Хома.

Наприкінці війни радянське керівництво подекуди толерувало тих військовополонених німецької армії, які були громадянами довоєнної Польщі, аби ті стали до лав війська червоної Варшави, чиє створення проектувала Москва. То був єдиний спосіб вирватися з полону. І Хома ним скористався. Опинившись у рідних краях, Осип утік.

За кілька тижнів він опинився у лавах УПА, під керівництвом командира Степана Хріна (Стебельського). Тут став бунчужним поручиком й мав псевдо Боксер.

Хому часто запитували щодо власне боксу, чи не думає він вирватися з цього пекла й згадати про старі часи? Америка ж, мовляв, чекає. На це Хома відповідав «Най чекає… Отут мій бокс. Дасть Боже, ще під нашим прапором на ринг вийду».

Наприкінці 1947 році Осип пробився з однією з похідних груп УПА в Австрію.

У Відні Хома знову одягає свої призабуті боксерські рукавиці й здобуває кілька перемог. Згодом Осип переїздить до Західної Німеччини й бере участь в своєрідній олімпіаді «переміщених народів». То були українці, поляки, естонці, словаки, угорці, литовці тощо. Проти Осипа ніхто не наважився вийти на ринг. Так він і став чемпіоном «гнаних народів» без жодного бою.

На початку 1950-х років Осип Хома таки опиняється в США. Бокс? Коли тобі за тридцять і ти виснажений війною, партизанщиною, одним і другим таборами, полоном, бути реалістом не завадить. Осип знаходить (він уже був одружений) тихе місце — управителем маєтку якихось багатіїв.

 «Востаннє я бачив Осипа два роки тому, коли я відвідав його під час вакацій. «Знаєш, — говорив Хома, — я переїхав так багато світу, бачив Полярну зірку й Південний Хрест, знаю, як-то там «За Уралом сонце сходить» і як виглядають тропікальні джунглі, а все-таки, хоч непогано нам і тут, в Америці, я не можу забути цієї малої, рвучкої Бистриці . Колись мене тягнуло від неї у світ, а тепер я дав би півсвіту за те, щоб побачити Бистрицю ще раз. От хоч би поглянути на наші сторони й показати їх дітям… Чи дозволить нам Бог побачити ще раз нашу землю?», – зізнавався Осип Хома Олегу Лисяку.

Осип Хома загинув внаслідок трагічного випадку у шпиталі після операції. Було це лише 30 квітня 1958 року.

Нагадаємо, Пастирська діяльність Андрея Шептицького збіглася з найскладнішим періодом нашої національної історії, тяжка польська окупація, жахливий сталінсько-гітлерівський терор. Але навіть у тих умовах він зумів зробити для нашої Церкви та національного розвою стільки, як ніхто з релігійних діячів України ні до, ні після нього.