Франківськ: на роздоріжжі європейських цінностей

Учасники першої української школи урбаністики «CANactions» цими днями досліджують різноманітні аспекти життя Івано-Франківська, щоб вже за два місяці презентувати концепцію розвитку міста. Вивчення міста, на думку архітектора та засновника школи  Віктора Зотова, має починатися з вивчення його цінностей, що дасть змогу зрозуміти, що є важливим для мешканців, куди вони хочуть рухатись далі. Інший бік проблеми: чи цінності, про які ми говоримо, є справжніми, чи лише здаються такими? Про цінності Франківська зокрема та України в цілому, а також про цінності Європи, в яку Україна прямує, говорили на публічній дискусії в «Urban Space 100» за участю іноземних лекторів «CANctions» Мішеля Шупісера (Швейцарія) та Міодрага Куча (Німеччина).

 

Розмова була спонтанною у всіх сенсах, тому годі сподіватися на якусь вичерпність чи глибину аналізу теми. Її варто сприймати як одну із перших спроб у Франківську поговорити про цінності міст та країн, послухати інших та розповісти про себе. На початку важливих розмов, природно, більше запитань, ніж відповідей. Але потрактуємо процес роздумування над цінностями як психоаналіз, де правильно поставлене запитання вже само по собі є терапією. Крім того, у дискусіях, як відомо, може народитися істина.

 

Віктор Зотов не втомлюється наголошувати, що будувати будинки не достатньо, щоб міста розвивалися правильно: «Я не вірю в будь-які швидкі і позитивні зміни в Україні, якщо ми не залучимо до цього процесу іноземців, для цього тут ці люди, які тут сидять. До грудня школа має представити концепцію розвитку Франківська, яка може бути моделлю для розвитку будь-якого міста в Україні. Мова не йде про те, щоби були «красиві будинки», хоча люди кажуть, що тут будуються якісь некрасиві будинки і тому нема щастя.

 

Проблема в іншому. Є дуже великий ризик, що Франківськ зараз буде розвиватися не в тому напрямку. Що підемо шляхом облаштування дорожніх розв’язок, збільшення кількості авто, збагачення якоїсь однієї верстви населення. Big Black Car – це наша тема. Це жахливо. Більшість країн вже цим шляхом пройшли. У Скандинавії, зокрема в Швейцарії, понабудовували цих розв’язок, а потім виявилось, що вони там не потрібні. Їх зламали вже в 70-ті роки. Сотні мільярдів доларів були викинуті на сміття. Тому треба зрозуміти найважливіші тренди, сьогодні ми говоримо про найбільші цінності Європи. Сьогодні ми ідемо хибним шляхом і, думаю, таки вступимо у те, в що вступати не варто. Але давайте обминемо хоч щось».

1610990_1649557645302467_5592263991778439551_n

Міжнародні експерти відразу зауважили, що Європа, про яку так багато говорять в Україні, є дуже різнорідною у плані цінностей. Чи завжди українці правильно інтерпретують європейські цінності? Урбаніст Анна Пашинська на початку дискусії запитує, чи насправді ми усвідомлюємо, яку саме свободу мають європейці? Європа – це символ свободи для українців, ми прагнемо європейської свободи, але чи в українців правильне розуміння цієї свободи? Анна, яка довго мешкала у Відні, розповідає, що коли стикаєшся з медичною чи соціальною сферою за кордоном, вже не почуваєшся таким вільним.

 

Модератор дискусії, журналіст Тарас Малий зауважує, що питання свободи актуалізує й питання відповідальності: що ми робимо біля свого будинку, у своєму під’їзді? Чи завжди ми робимо щось самі для покращення життя у своєму будинку, чи чекаємо, що прийде хтось збоку і щось для нас зробить? Чи готові ми бути відповідальними? «Ми багато говоримо про європейські дороги у Франківську, але в Європі так не ставлять асфальт, наголошує Тарас.

 

«Коли ви говорите про європейські цінності, то які цінності, якої саме Європи, маєте на увазі? – запитує Міодраг Куч. – Ви говорите про континентальну Європу чи про Євросоюз? Цінності Швейцарії дуже відрізняються від цінностей Болгарії. Європейські цінності не є гомогенними, тому дуже важливо з’ясувати, якщо українці говорять, до прикладу, про «європейську свободу», то це свобода країни, свобода пересування чи свобода людських стосунків?» У Франківську німецький урбаніст захопився фотографуванням різноманітних написів зі словом «Європа» чи «євро». Він дивується: «Євроресторан» – що це означає, європейська кухня? Але яка саме, бо є італійська, є австрійська, є французька… Чи це інтер’єр, чи європейські стандарти обслуговування?»

 

 

Цінності не є сталими. Еволюція цінностей у Швейцарії та в Європі є різною, каже Мішель Шупісер. Вона відображається у тому, як люди по-різному стурбовані розвитком у своїх містах. У Франції, до прикладу, стурбованість розвитком більш централізована – зверху вниз. У Швейцарії, навпаки, напрочуд активні громади. В цій країні вже стала традиція віддачі суспільства розвитку міста, приналежності до міста. Це породжує певну проблему: громада дивиться знизу і не бачить цілісної картини розвитку. Тому зараз у Швейцарії починають відбуватися централізовані зміни.

 

«Швейцарія – держава, яка дуже швидко розвивається, громади мають багато нових ідей, всі хочуть щось для себе будувати, і з’явилась проблема – не стає місця для всіх. У цей момент включилася влада, яка каже, що треба призупинити будівництво в межах країни, бо не буде більше місця для сільського господарства, треба це регулювати», – розповідає Мішель.

12118782_1649557478635817_6711749341183933837_n

Швейцарський урбаніст переконаний, що бажання розвиватися без бачення цілісної картини і, як наслідок, великі дороги, великі машини, гіпертрофований розвиток територій – це погана цінність. Коли люди намагаються вийти за межі міст, вони починають руйнувати довколишні ландшафти. «Я бачив це у Франції. Чим більше простору ми маємо, тим більше руйнуємо. В Україні багато простору, тому треба бути обережними. Вам треба сконцентруватися на тому, що ви маєте. Зараз саме час усвідомити локальний потенціал місця, історії, архітектури і співдіяти з тим, що є на місці, – змінювати, відновлювати, розвивати», – пояснює Шупісер.

 

Віктор Зотов додає, що у Швейцарії його найбільше вражає рівень соціалізації суспільства – це переважання колективних, суспільних цінностей над особистими: «А великі чорні машини – це зовсім не те. Уявлення про те, що бути багатим означає бути щасливим, для скандинавських країн є дивним».

 

У Німеччині, каже Міодраг Куч, сьогодні найбільш актуальною є дискусія стосовно таких цінностей, як робота і вільний час. На півночі країни ставлення до роботи інакше, ніж, до прикладу, на півдні. Влада всієї країни замислилась над цими цінностями, триває дискусія щодо зменшення кількості робочих годин і днів, і це виглядає дуже дивно для зовнішнього світу, адже німці зарекомендували себе як трудоголіки.

 

Міодраг пояснює, що цінність вільного часу, дозвілля стала важливою для німців відносно недавно. Німцям важливо мати різноманітність можливостей проведення вільного часу, а також провести чітку межу між роботою і дозвіллям. Він наводить позитивний приклад: «Ви відкриваєте пекарню у Мюнхені, справи йдуть добре, ви відкриваєте ще кілька і наймаєте менеджера, який за всім стежить, а самі отримуєте вільний час і займаєтесь улюбленою риболовлею». Берлін на тлі країни – цілком окрема історія, адже він ще з 30-их років є майданчиком для артистичних експериментів і пропонує безліч варіантів проведення дозвілля.

 

Якщо говорити про «європейські цінності», то Міодраг Куч вважає найбільш актуальними для України три: толерантність, політичну культуру, яка в Європі має дуже давню традицію – відкритість до незгоди, готовність вислухати іншу точку зору, а також відкритість до експериментів із дозвіллям.

 

Активіст Денис Квасов зауважує, що чи не найбільшою цінністю для Франківська зараз є інформація. «Навіть сам факт, що сьогодні відбувається ця дискусія, вже дає шанс уникнути ризиків. Найважливіший крок, щоб уникнути помилок, – інформація. Зміни поколінь в Україні тривають дуже довго, а сучасний світ розвивається дуже швидко. Людям треба багато пояснювати, потрібно багато інформаційних заходів, лекцій, прикладів іншого досвіду, в тому числі негативного».

 

Українцям треба полюбити свою країну, кажуть урбаністи. «Більшість цінностей мають виходити із традиції жити і діяти разом, – наголошує Мішель Шупісер. – Ні, люди в першу чергу не думають про інших, вони думають про себе. Якщо, наприклад, ми не любимо платити податки, значить ми сприймаємо країну як свого ворога. Швейцарці не люблять платити податки, але платять, бо розуміють, що держава так працює. Вони вважають країну своїм другом».

 

Інша важлива для українців цінність – можливість вільного пересування з міста до міста, комфортний громадський транспорт. «У Швейцарії майже всі можуть купити «Порш Кайєн», такий популярний у Києві, але вони цього не роблять. Приклад злагодженої роботи громадського транспорту дуже добре ілюструє життя та цінності громади у Швейцарії», – наголошує Мішель. Коли він був молодим, то мріяв побачити інші гори – потрапити в Східну Європу, у Татри, на Камчатку, але не міг через залізну завісу. Можливість вільно подорожувати, досліджувати країни, пробувати на смак говорити з людьми – це важлива цінність. Зараз він з радістю поїде дивитися на Карпати – частинку тієї Європи, яка для нього ще є невідомою.

 

Серед інших важливих цінностей публіка називає бажання містян піклуватися про своє власне місто, можливості для вільного самовираження, співучасть мешканців у спільних проектах з розвитку міста.

 

Міодраг Куч зачіпає ще одне важливе питання: ставлення до власної історії. «Перед тим, як їхати сюди, я прочитав історію Франківська. Вона дуже цікава, я хотів її знайти вже тут, але не знаю, як це зробити. Чому, маючи стільки історичних нашарувань, будучи у складі стількох держав із різними націями, які тут проживали, зараз Франківськ себе ідентифікує лише в дусі українського націоналізму? Тут дуже цікава історія – австрійська, угорська, польська, єврейська, але чому вона не вважається цінністю, а тільки національна українська?

12106712_1649557738635791_720817980580063611_n

Стара частина міста є дуже європейською, але не тільки це є важливим, бо поза нею є багато прикладів архітектури епохи модернізму, яка перебуває у занепаді, бо асоціюється з «поганим» радянським минулим. Але ці будинки також є цінністю, їх важливо піднімати, молоде покоління має цим займатись», – вважає він.

 

Думку колеги підтримує Мішель, який також не зміг побачити у Франківську його історію: «Я не зміг відчитати, як місто позиціонує себе, яким себе показує. Чи жили тут, до прикладу, євреї? Якщо так, то де їхня культура?» Він зауважує також, що для іноземця відчитування історії ускладнюють і інші речі. Як-от відсутність написів англійською хоча б на пам’ятниках. Урбаніста дивує, що у Франківську вони часто стоять просто між будинками, але нікого це не обходить. Дивують його також величезні потворні новобудови з маленькими деревцями перед ними. Каже, ліпше біля потворної архітектури нічого не садити. Він запитує також, яке ставлення франківців до двох річок, адже у Європі ріка завжди є другом, місцем для зустрічей містян і для проведення вільного часу.

 

Міжнародну дискусію про цінності спробував підсумувати головний архітектор Івано-Франківська Володимир Гайдар: «Любі українці, франківчани! Щоб говорити про цінності європейські, треба спочатку подивитися всередину себе, у своє місто, у свою державу. І почитати Шевченка: учітеся – знаєте далі? – і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь. Поки не будемо знати своїх цінностей, які в нас є і які треба піднімати і розвивати. Наша історія взагалі унікальна. В Європі свої методи, свої геопідходи – у них все інше. Говорити про те, що давайте скажіть, які у вас цінності, а ми собі візьмемо те, що сподобалось, – цінності таким способом не нав’язуються. Вони або є, або їх нема. Чому люди говорять про європейські цінності? Бо хочуть, щоб до них ставилися як до людей, щоб кожен почував себе громадянином, юнітом в державі, для якої все робиться. Люди, полюбіть себе!»

 

Наталка ГОЛОМІДОВА

 

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!