Герої, про яких ми не вміємо розповісти…

Все йде до того, що на сторінку історії випливе новий могутній життєздатний народ, та все раптом летить шкереберть: гетьмани зникають, пропивши всі славні діла, полковники розкішно умирають, четвертовані, колесовані, на кіл посаджені, у мідних биках підсмажені, або стають московськими боярами, кличуть до себе воєвод і – ганьба! – стають рабами, не звойовані, не подолані на полі бою, не примушені силою до покори.

В.Яновський «Чотири шаблі»

До написання цієї колонки мене наштовхнула думка Тараса Прохаська, який нещодавно під час зустрічі з учасниками проекту «Схід-Захід» зазначив, що героями люди стають, коли про них напишуть і розкажуть. Коли я це почув, то захопився думкою, що українці не вміють підняти на п’єдестал своїх героїв і розказати про них світу.

Так, світова спільнота захоплюється творами російських письменників Л.Толстого і Ф.Достоєвського, але надто мало знає про І.Франка та В.Стефаника. Це, мабуть, пов’язано з тим, що українці дуже ощадливо підтримують своїх велетнів духу і згадують про них лише після їх смерті. На жаль, українські генії у своїй країні зрідка є авторитетами за життя. Ще важче їм завоювати повагу серед інших націй.

Почитайте лише газетні публікації 1916 р. про похорон Івана Франка. Скільки ж культурних і політичних діячів хотіли висловити шану Каменяреві в останньому прощанні! Але заледве так активно вони дбали про письменника за його життя.

А яка в нас яскрава і героїчна історія – Київська Русь, темні віки литовсько-польської доби, козаччина, національно-визвольні змагання 1917-1921 рр., рух опору УПА, новітня російсько-українська війна! І скільки через століття пройшло українських героїв! Американці зі своєю куцою історією завдяки Голівуду тримають увагу телеглядачів цілого світу. А скільки блокбастерів мало б з’явитися про українців?

І навіть сьогодні, коли Україна захищає весь цивілізований світ від путінського тоталітаризму, хіба змогли ми повною мірою донести героїчні історії кіборгів з Донецького аеропорту чи захисників Дебальцевого до вух і очей розніженої європейської спільноти?

Розказування про українських героїв має стати важливою складовою інформаційної політики держави. Адже у важкій гібридній війні з нашим північним сусідом національна гордість стає складовою української зброї. А на чому її формувати, як не на популяризації яскравих історичних особистостей, розповідях про їх долю і заслуги? І заради історичної справедливості, мабуть, важливим є вивчення і відкриття для широкого загалу всіх, хто прославив нашу країну своїми надзвичайними вчинками. Пам’ятаймо, що повага до своїх героїв – це повага до нашої держави і нації, а в першу чергу – повага до самих себе.

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!