Христина СТУЙ: «Кожен старт – це змагання із самим собою»

Титулована франківська спринтерка, бронзовий призер Чемпіонату світу-2011 і Олімпійських ігор-2012 в естафетному бігу, чемпіонка Європи Христина Стуй продовжує підтверджувати звання однієї з найшвидших легкоатлеток планети.

Цього сезону естафетна збірна України з легкої атлетики, до складу якої входить 27-річна уродженка села Угринів, гучно заявила про себе на командному чемпіонаті Європи, який проходив у Росії. Наша четвірка у змаганнях 4 по 100 метрів здолала у фіналі господарок континентальної першості, до того ж, встановивши континентальний рекорд.

У розмові з журналістом «Галицького кореспондента» Христина Стуй підбиває підсумки змагального року, а також ділиться планами підготовки до Олімпійських ігор-2016.

  • Христино, 2015 рік можна розцінювати як передолімпійський. Відтак є час відповідним чином підготуватися до найважливішого старту чотириріччя – Олімпійських ігор в Ріо-де-Жанейро. А як оціниш для себе нинішній змагальний сезон, який вже підійшов до завершення?

Нинішній змагальний сезон я оцінюю для себе як позитивний. Розпочався він досить непогано, щоправда, закінчився не так, як я планувала. Але це спорт – тут завжди є місце травмам, які мене, на жаль, переслідували впродовж року. Наразі я прохожу курс терапії, лікую спину, заліковую старі та нові травми. Тож у наступному сезоні, я впевнена, ще додам у результатах.

22 Стуй центр

  • Якщо загалом подивитися на твої результати в році, що минає, найкращим виступом можна вважати «золото» на командному чемпіонаті Європи, де збірна України здобула перше місце. Втім, першість проходила в Росії, та ще й у такий непростий для обох країн час…
    Гадаю, усі хто стежить за моєю кар’єрою і спілкується в соціальних мережах, знають мою позицію стосовно того, чому мені довелося їхати на змагання до Росії. По суті, поїхати туди не було моїм особистим бажанням, але я член збірної України, перед якою у мене є контрактні зобов’язання. Відповідно, у нас є головний тренер, який вирішує, в яких стартах я маю брати участь. Відтак мене просто поставили перед фактом, що я повинна поїхати на чемпіонат Європи, який проходив у російському місті Чебоксари. Там я бігла в естафеті 4 по 100 метрів. У результаті нам вдалося побити континентальний рекорд з чудовим часом – 42,51 секунди. Результатом, як і самою перемогою, я дуже задоволена, адже над п’єдесталом пошани здійнявся наш український стяг. Емоції переповнювали: після фінішу бігала з українським прапором і кричала на весь світ «Слава Україні!» під час телевізійної трансляції (посміхається).
  • А як сприйняли перемогу збірної України російські вболівальники?
    За це я найбільше хвилювалася. Коли спортсмен тривалий час готується до відповідальних першостей, а потім виходить на старт і під час представлення не чує оплесків, а навпаки, трибуни мовчать і западає мертва тиша, це сприймається дуже важко. Я не можу сказати, що хтось був вороже налаштований до нас. Після «золотого» фінішу до нас підходили росіяни, вітали нас, фотографувалися, бажали нам успіху.
  • У фінальному забігу вам вдалося випередити збірну Росії, яка виступала у найсильнішому складі. Та ще й зробити це із досить відчутним відривом…
    Звичайно ж, росіянки у себе вдома прагнули виступити якнайкраще. Але вони не врахували, що збірна України приїхала у ще кращому складі! На жаль, нам не вдалося цим «золотим» складом (Наталія Строгова, Наталія, Погребняк, Вікторія Пятаченко, Христина Стуй – ред.) виступити в серпні на Чемпіонаті світу в Пекіні. Фактично, через травми ми спочатку втратили двох спортсменок, а вже безпосередньо в Китаї травму отримала Погребняк. Відтак у нас виникли проблеми зі складом естафетної четвірки. У нас були запасні «збірниці», які, як виявилося, були слабшими, і ставити їх на такі відповідальні старти було не найкращим рішенням. Але це було рішення тренерів, а воно, як ви знаєте, не обговорюється.
  • Разом із тим ти продовжуєш змагатися й на індивідуальних забігах, зокрема на 200-метровій дистанції. Проте на Чемпіонаті світу пробігла далеко не найкраще. Чому?
    Звичайно ж, я могла пробігти краще у Пекіні. Як ви, мабуть, знаєте, свій найкращий результат на цій дистанції я показала на Олімпійських іграх в Лондоні – 22,66 с. Цього року в Китаї я пробігла з часом 23,20 с. Я не з тих спортсменів, які будуть скаржитися чи нарікати на травми, скажімо. Я роблю висновки, сезон-2015 закінчився, на носі – Олімпійські ігри, тож переконана, що під час міжсезоння підготуюся, щоб отримати значно кращі результати.
  • Вільного часу на реабілітацію та відновлення в олімпійської призерки вистачає?
    Так, звичайно ж, треба обов’язково знаходити час на реабілітацію. Я приїхала до рідного Івано-Франківська ще 10 вересня, відтоді займаюся собою. Тут я долаю свої дистанції між лікарнями: з Матейки на Мазепи, з Мазепи – у Пасічну. Одним словом, лікую спину та п’яту. До того ж, тут є відповідні умови для лікування і ті терапевтичні процедури, які мені потрібні. Разом із тим, я маю змогу також побачити своїх батьків, друзів. До тренувань повернуся в середині жовтня, коли й розпочнеться підготовка до літнього сезону. Особливий акцент буду робити на тренуваннях старту і стартового розгону – це моя головна проблема в індивідуальних забігах. Звісно ж, будуть і естафетні тренування, де ми відпрацьовуємо момент передачі палички.
  • Окрім тренувань, як підтримуєш свою чудову фізичну форму?
    Скажу відверто: ранкових пробіжок у мене, так само, як і зарядки, немає. Зарядки взагалі терпіти не можу (посміхається). Але я тренуюся двічі на день, загалом по 5-6 годин. Під час кожного тренування я ставлю собі за мету займатися на певній швидкості і дистанції. І щоразу це змагання із самим собою. Без цього мені нецікаво, так я підживлюю свою мотивацію. Для мене бути швидкою означає стати чемпіоном.

Розмовляв Андрій МЕНІВ    

Довідка
Христина СТУЙ
Народилася: 3 лютого 1988 (27 років)
Місце народження: с.Угринів Івано-Франківської обл.
Заслужений майстер спорту України з легкої атлетики, член збірної команди України.
Бігові дистанції: 100 м, 200 м, 400 м, естафета.
Досягнення
Олімпійські ігри: 3-тє місце ­­- Лондон, 2012 (естафета 4×100 м)
Чемпіонат світу: 3-тє місце – Тегу, 2011 (естафета 4×100 м)
Чемпіонати Європи: 1-ше місце – Чебоксари, 2015 (естафета 4×400 м); 2-ге місце – Гельсинки, 2012 (200 м);
Всесвітня універсіада: 1-ше місце – Шеньчжень, 2011 (естафета 4×100 м)
Особисті рекорди
100 м – 11,32 с (2010 рік)
200 м – 22,66 с (2012 рік)