З приходом осені ми відзначаємо одне з дванадцяти найбільших свят у році – Різдво Пресвятої Богородиці, яка є нашою небесною покровителькою і скорою помічницею у важких життєвих ситуаціях, Матір’ю Небесною для кожного із нас.

Минає уже 80 років від того величного, святкового, осіннього дня коли у 1938 році було освячено храм у селі Копанки, і віддано під опіку Божої Матері, яка є його покровителькою до сьогодення, до якої прибігають і вимовляють ласки віруючі християни.

Мешканці села розповідають, що шлях будівництва і життя святині до сьогоднішніх днів був нелегким.

Розвивалося село і люди вирішили збудувати нову дерев’яну церкву, про долю старої на сьогодні нічого невідомо. Є відомості тільки про невеличку капличку з статуеткою Божої Матері, яка знаходилася між чотирма липами в центрі села біля школи (тепер Народний дім). Заготувавши все необхідне були готові приступати, але матеріал вночі спалила опозиція. Така ж доля спіткала і заготовлене дерево на костел, який польські колоністи збиралися будувати в селі. Українське населення не здалося, і буквально через деякий час купують каплицю в селі Кулинка, збудовану ще 1874р. , готують ще деревини і беруться завзято за будівництво з Божою допомогою.

І у 1938 році постає ще одна святиня , яка згодом стане архітектурною пам’яткою місцевого значення. Освятили її на свято Різдва Пресвятої Богородиці і від тоді до 1946 року проводились Богослужіння. Хоча й проходив воєнний фронт, але віряни продовжували відвідувати службу Божу. Під час воєнних дій, німець із купола церкви розстрілював всіх, кого було видно з округи, переповідали, що багато полягло людей, котрі йшли дорогою на село. Декілька куль влучило і в купол церкви.

У 1946 році з верхівки був наказ припинити Богослужіння, і тому церкву закрили і до 90-х років там знаходився склад церковних речей. Люди великими чи маленькими групками ходили до храму на великі свята в сусіднє село Кропивник. Престол, іконостас, самі ікони – знищували все, що пов’язане з релігією. Дещо селяни переховували в себе вдома, як відомо вберегли Євангеліє, а більшість ікон і іншого церковного приладдя втратилися під час таких ревізій. Залишилася церковця, яка стояла на престолі, вирізьблена з дерева і розмальована невідомим художником, ймовірно й тим який здійснив розпис самого храму, зараз її зберігають у дзвіниці.

Знову відкрити церкву вдалося тільки з приходом Незалежності України, щонедільне Богослужіння почали проводитись з 1993 року.

Настоятелем храму є отець Василь Телічак, який відродив святиню. У книзі «Храми Калущини: архітектурний хронограф погляд крізь століття» автор Н.Руско, де з коротеньких даних архіву м.Львова ,стає відомо, хто був священиками минулих століть у нашому селі: О. Іван Білецький(1832-1843рр), о. Михайло Нечай(1843-1879), о. Емануїл Скоробагатий(1879-1900рр), о. Филимон Ковальський(1896-1901рр.), о. Володимир Рудавський(1901-1933рр.), з певних причин не вдалось встановити прізвища священиків , які служили раніше, о.Йосип Вірста-90 роки.

З цих відомостей можна зробити висновок , що церква в селі була ще з 1832р., проте не вдалось дізнатись детальніше. Також надписи на кладовищі за 1800-900 роки свідчать про існування церкви на той час.

Культурна спадщина залишилася місцевим жителям від минулих поколінь, та її потрібно досліджувати і доповнювати, підтримувати і жити й творити для неї.