Іван Франко, Леся Українка та Ольга Стефанович у Буркуті

Народ, що не шанує своїх великих людей,

не варт зватися освіченим народом.

Іван ФРАНКО

З історією Прикарпаття тісно пов’язані імена багатьох визначних представників українства. Ми маємо опиратися на когорту тих, хто відроджував старі традиції галицького краєзнавства, а прикладом для нас може і повинна бути титанічна праця на цій ниві Івана Франка (1856-1916). Фактично саме великий Каменяр заклав перші підвалини для розвитку галицького краєзнавства. Багатогранна творчість І. Франка в період Австро-Угорщини була спрямована на відродження національної свідомості не тільки галичан, а й всіх українців.

Перше знайомство Івана Франка з Гуцульщиною розпочалося 1880 року, коли він близько двох місяців відпочивав у Нижньому Березові, набираючись сил після життєвих злигоднів (а саме звільнення від арешту, коли він ледь не помер), милуючись красою гірської природи, захоплюючись самобутніми звичаями гуцулів. Тоді, в липні-серпні, великий Каменяр жив у свого друга – вчителя та громадського діяча Кирила Геника (1857-1925). Тут пись­менник написав оповідання «На вершку», записував фольклор, побу­вав на весіллі у брата К. Геника – Антона, відвідував сусід­ні села.

Хата Кирила Геника, в якій влітку 1880 р. жив і творив І. Франко. Нижній Березів. Мал. І. Деркача. 1988 р.

1884 року письменник організував екскурсію студентської молоді на Гуцульщину. Вона знайомилась із життям і побутом цього краю та проводила культурно-освітню пропаганду серед населення. У вір­шованій програмі екскурсії «Українсько-руська студентська мандрів­ка літом 1884 р. «В дорогу» Франко змалював життя міст і сіл, через які пролягав шлях її учасників…

Іван Франко з перших років XX століття й аж до початку Першої світової війни майже щоліта відпочивав у горах – спочатку над Білим, відтак над Чорним Черемошем у Довгополі, Буркуті й Криворівні. Приїздив сюди великий Каменяр після багатьох «вершин і низин» у громадському й особистому житті, втомлений, хворий, але не позбавлений «тверезого та при тім наскрізь поетичного розуміння життя, того найвищого скарбу чоловіка, в якім він ніколи не повинен зневіритись».

Бував Франко і в Буркуті, де 1901 року зустрівся з Ле­сею Українкою, а також у Головах, Гриняві, Жаб’ї, Косові, Берегометі, Кутах (1905), Яворові та в інших місцях Гуцульщини, а в Криворівню протягом 1901-1914 років приїздив майже щоліта. У цьому мальовничому краї не тільки відпочивав, а й працював над літературними творами, науковими розвідками, збирав фольклорно-етнографічні матеріали.

Син письменника, колишній учитель Станиславівської гімназії Тарас Франко стверджував, що його батько вперше приїхав на відпочинок до Криворівні влітку 1901-го. Це було в другій декаді липня, між 10 і 20 числами, на що вказують два листи Лесі Українки. Перший – до Михайла Павлика від 3 липня 1901 р., в якому вона повідомляла: «Було думала я 10.VII їхати до Львова, аби ще там захопити Франка для деяких своїх справ, та потім виявилось, що ті справи можуть пождати, то я ще собі посиджу на Буковині, бо мені якось добре тут. Вас я таки сподіваюся бачити на поворіт. Пишіть мені, чи думаєте куди із Львова на літо виїздити, коли і куди власне…» Другий лист до Івана Франка від 20 липня того ж року адресований уже в Криворівню, в якому поетеса просила його: «Не знаю, чи моя карта раніш до Вас доїде, чи я сама. Якщо вибираєтесь, може, куди на рибу сими днями, то будьте ласкаві затриматись, бо між сею неділею й середою я маю бути на недовгий час в Криворівні (по дорозі в Буркут) і жалувала б дуже, якби не застала там Вас. Моє вітання пані Вашій і пп. Гнатюкам…»

20 квітня 1901-го Леся Українка разом зі своїм чоловіком Климентом Квіткою поїхали до Львова. Пробувши там чотири дні (21-24 квітня), виїхали до Ольги Кобилянської (1863-1942) в Чернівці та Кимполунг. 13 липня, збираючись у Буркут, зупинились у Вижниці в Анни Москви, а 21 липня через Яворів і Криворівню поїхали в Буркут. В Яворові вони зупинялись у домі Окуневських, а у Криворівні – у Волянських…

Цікавою є така деталь. Ще під час стажування у Києві дочка о. Іполита Окуневського Ольга (1875-1960) познайомилася з багатьма діячами української культури, і зокрема з Лесею Українкою. Є всі підстави стверджувати, що їхні стосунки переросли у справжню дружбу. Брати Окуневські – адвокат  Теофіль (1858-1937) і лікар Ярослав (1860-1929) та їхня сестра Ольга, відома піаністка, були в родинних зв’язках із Н. Кобринською, підтримували товариські взаємини з М. Драгомановим, І. Франком, О. Терлецьким, О. Маковеєм, О. Кобилянською.

Їдучи 21-22 липня 1901 року в Буркут на лікування і знаючи, що в Яворові перебуває її подруга, Леся Українка провела, як вона наступного дня написала до Ольги Кобилянської, «…півдня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно)» в священицькій резиденції отця Окуневського, зазначила, що «п. Ольга нам досить грала… і було так привітно та мило…» При цьому поетеса відзначила помітне професійне зростання Ольги як піаністки: «…Грає далеко ліпше, ніж було в Києві…» Таким чином, на той момент (літо 1901-го) знаменитий рояль Ольги Окуневської вже стояв у приміщенні резиденції о. Іполита в Яворові…

Про своє перебування в Криворівні у листі до О. Кобилянської від 1 серпня 1901 р. поетеса повідомляла: «Там нас прийняли Волянські теж дуже добре та ще й потім дали нам до Буркута цілу пачку книжок, переважно етнографічних (п. Квітка, зобачивши у них велику масу українських книжок, розпалився великою Жадністю і все просив, що бачив, а я певна, що він з того і сотої частки не перечитає). Натурально, бачили ми там Франків і Гнатюків…»

Хата О. Волянського, де бували І. Франко, Леся Українка, Г. Хоткевич, В. Гнатюк. Криворівня. Мал. І. Деркача. 1987 р.

У священика Олекси Волянського (1862-1947), окрім Лесі Українки та Івана Франка, побували з візитами багато видатних особистостей, а саме: М. Коцюбинський, О. Кобилянська, В. Стефаник, Г. Хоткевич, Олександр Олесь, А. Крушельницький, О. Маковей, художники І. Труш, І. Северин, М. Жук, Ф. Красовський, літературознавець М. Могилянський та інші. У своїй резиденції отець Волянський мав багату бібліотеку й архів…

Груповий портрет письменників. У першому ряді – Леся Українка (у центрі) та Іван Франко (праворуч). Мал. І. Гавриліва. 2007 р.

Гірське повітря відразу благотворно вплинуло на здоров’я і мовби дало Лесі Українці  поштовх до творчості – вона ночами писала вірші. З тих далеких літ дійшли до нас поетичні рядки: «Мрія далекая, мрія минулая», «Темна хмарка, а веселка ясна», «Як порива мене палке бажання»…

Дні і вечори у приємному товаристві проходили цікаво і змістовно. Багато розмовляли про літературу. Іван Франко наспівав К. Квітці пісні з Нагуєвичів, які пам’ятав ще від матері, а також з інших місцевостей. Ймовірно 4-го серпня товариство слухало щойно написаний Лесею вірш, який пізніше став восьмим у циклі «Ритми»:

Ой гори, гори, золоті верхів’я!

Та нащо ж я до вас так пориваюсь?

Та нащо ж я люблю вас так тужливо?

Невже мені не суджено дістатись

На ваші заповітні високості?

Після зустрічі з Лесею Українкою у Криворівні Іван Франко у товаристві ще двох чоловіків відвідав поетесу в Буркуті. На основі листа Лесі Українки від 1 серпня 1901 р. до Ольги Кобилянської можемо встановити точну дату Франкових відвідин поетеси в Буркуті. В цьому листі Л. Українка повідомляла О. Кобилянську: «Комусь перебили листа вечерею, а потім хтось уже йшов до своєї хати, аби дописати комусь листа, коли се здибає на дорозі Франка, д-ра Кульчицького і Міхновського! Всі три наче з неба впали на Буркут. Отже, прийшлось вистарати їм вечерю і взагалі за гостей прийняти, бо якось так виходило, що Франко головно до когось приїхав. Ф[ранко] був сьогодні в ліпшім гуморі і вже не здався комусь приголомшеним таким; Кульч[ицький] робить досить симпатичне враження і нагадує більш українця, ніж галичанина, Міхн[овського] хтось мало бачив, бо той пан десь захопив пропасницю в дорозі, скупавшись десь у горах, приїхав розламаний і, ледве випив чаю, вклався спати в хаті п. Квітки…»

Карпати. Жаб’є-Буркут. Поштівка. Поч. ХХ ст.

Буркут став місцем взаємозбагачувального творчого спілкування двох непересічних подвижників українського духу – Лесі Українки й Івана Франка. Саме в Буркуті влітку 1901-го Климент Квітка записав з вуст Каменяра цілу низку галицьких народних пісень (32 невідомі раніше народні пісні з нотами). А в душі Івана Франка враження від перебування в Буркуті вилилися у цикл тонкої сентиментальної лірики «Буркутські станси»…

Климент Квітка у своїй статті «Іван Франко як видавець народних пісень» згадав про свою зустріч з Іваном Франком у Буркуті: «Франко розмовляв там вечерами з Лесею Українкою про літературу, а дізнавшись від неї, що я збираю народні мелодії, він став наспівувати для запису пісні, вивчені ним у рідному селі Нагуєвичах і в інших місцевостях Прикарпаття… Франко не знав музичної грамоти і запам’ятовував мелодії без нот. Слова пісень записував. Але в Буркуті, звичайно, з ним не було записів. Цим пояснюються незначні розходження між словами, що я їх підписав під нотами, і текстами, які пізніше опублікував він сам, і тими, які за його рукописом видав Ф. Колесса… Спів Франка справляв на мене таке сильне і тривале враження, що досі мелодії, відтінки виразу, тембр його голосу лунає у мене в ухах».

1902-го Іван Франко із Криворівні заходив до Буркута в товаристві Олекси Волянського. Останній стверджував, що вони робили «…прогульку далеко в гори (до границь трьох царів, себто до тієї точки в Карпатах, де сходилися кордони трьох держав – австрійської, угорської та румунської»). Такою точкою в Карпатах були якраз околиці Буркута.

На основі почутих у Криворівні від старих гуцулів розповідей Франко написав у січні 1902-го оповідання із життя гуцулів «Терен у нозі». До цієї теми він повертався у 1907-1913 рр., пишучи поему під такою ж назвою. У вступі до цієї поеми, яку присвятив пам’яті Зеновії Бурачинської (з Навроцьких), поет описує природу околиць Криворівні:

Все повітря пахощами дише

З полонин від свіжих перекосів,

Із зрубів від спілої малини,

Із ґрунів з живичної смереки…

Літературно-меморіальний музей І. Франка в Криворівні. Мал. І. Деркача. 1987 р.

Отож, найтривалішим було перебування Івана Франка в Криворівні, куди він уперше приїхав на відпочинок 1901-го. Природа гуцульського краю настільки захопила і вразила Каменяра, що він тут бував майже кожного літа до 1914 р. включно. Як згадують сучасники, Іван Франко поєднував відпочинок з літературною та краєзнавчою діяльністю. У Криворівні Франко записав від місцевих жителів цікавий фольклорний матеріал. Окрім того, картини важкого й нужденного життя гуцулів він поклав в основу кількох своїх публіцистичних та літературних творів. Тут Каменяр написав повість «Великий шум», поему «Терен у нозі», автобіографічне оповідання «У кузні», оповідання «Гуцульський король» і «Як Юра Шикманюк брів Черемош», поезію «У безсонну ніченьку» та багато інших.

Іван Франко часто робив виїзди і піші переходи до навколишніх гуцульських сіл. Як уже було сказано, в серпні 1901-го письменник перебував п’ять днів у Буркуті, де в той час лікувалась Леся Українка. До Криворівні на відпочинок щоби поспілкуватися з І. Франком та М. Грушевським, приїздило немало діячів культури та науки. Любили вести розмови з великим Каменярем і місцеві гуцули.

У Буркуті письменник пробув до 5 серпня 1901 р., як вказує на це поштівка з фотографією цього курорту з написом від руки: «Спомин з Буркута 5. VIII. 1901» та автографами Івана Франка і Лесі Українки, а на звороті – підписи 21 особи, які на той час відпочивали в цьому санаторії.

 

Продовження у одному з наступних номерів.

 

Василь РОМАНЮК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!