Івано-Франківський Гомер

У нас у Франківську тепер є пам’ятник Гомеру. Ні, не тому легендарному автору «Іліади» та «Одіссеї». Гомеру Сімпсону із бургером у руці біля одного із фаст-фудів. До речі, усім, хто погоджувався селфитися із ним і чіпляти то в Інстаграм, давали безкоштовний бургер. Принаймні так обіцяла дівчинка біля пам’ятника. Не знаю, чи багато знайшлося голодних. Щиро вірю у нашу гідність і в те, що ми не гналися і не дерлися за безкоштовний бургер.

Ні, я не засуджуватиму, не критикуватиму, не бурчатиму. Сімпсон – то й Сімпсон. Кожен має право на веселощі та вар’ятство. Зрештою, у контексті муральної естетики міста та не завжди здорової рецепції сучасного мистецтва усе гармонійно.

Гомер Сімпсон – один з найпопулярніших героїв нашої доби. Так, він мультяшний, так, він має проблеми із зайвою вагою, так, він багато п’є, так, його манери далеко від ідеальних, так, він ледачий. Але… Зовсім не тупий, якщо ви дивилися уважно бодай кілька серій. Алюзії, стьоб, гра. Є вже не одне наукове дослідження, присвячене цьому серіалу. Не так вже й погано. «Well, the evening began at the gentleman’s club, where we were discussing Wittgenstein over a game of backgammon», – говорить Гомер в одній із серій. Такий симпатично-кумедний, не без інтелекту герой. До чого я веду? До того, що із Сімпсонами не все так просто, як здається.

То чому б і ні? В наш час тотальної дегероїзації – все чудово. Та й, власне, яким мав би бути пам’ятник біля фаст-фуду? Явно не Білосніжка із сімома гномами чи Попелюшка із принцом. Можливо, Гомер Сімпсон має привабити потенційних відвідувачів. Не знаю… Мене він щось не дуже приваблює. Подивилася на напівоголене черевце пам’ятника – і розхотілося їсти.

Хоча… У контексті мрій деяких містян про хрест тверезості нехай краще буде Сімпсон. Він принаймні більш справжній. Та й Франківськ тепер місто не лише капличок, а й мультяшних героїв. Що ж поробиш? Які часи – такі й герої. Треба сприймати це з гумором або з іронією, то вже у кого як вийде, та й жити собі далі.

Колись письменник Володимир Єшкілєв писав про Івано-Франківськ як про потенційно трешове місто. Мовляв, треш – це те, що реально наше місто може створити, і те, що реально може привабити туристів: «Модернізоване таким способом місто можна буде успішно рекламувати на всіх ЗМІ. А ще – транслювати життя міста в онлайні (під трендом: «Будні української Столиці трешу»). І потік туристів у таке місто буде гарантований. Адже багатьом захочеться побачити здорову альтернативу набридлій та старомодній вишуканості». Попри неможливість заперечити його аргументам щодо цього, вірилося, що це не так. Бо завжди віриш у прекрасне. Тепер розумію, наскільки він не помилився. Отож, гайда робити селфі із Гомером.