Минулого тижня на засіданні комісії обласної ради з питань гуманітарної політики та свободи слова йшлося про те, що на Прикарпатті планують ліквідувати інтернати.

– У нашій області 20% дітей перебувають в інтернатах, – зазначив начальник служби у справах дітей Івано-Франківської ОДА Іван Ковалик. – Ми розробили стратегію реформування інтернатів. Це не штучне закриття певного закладу. Діти повинні бути в сім’ях і тоді зникне потреба в таких закладах. Дитину після інтернатного закладу важко влити до соціуму, пише “Нафтохімік Калуш”.

Зважаючи на таку інформацію, журналіст «НК» поцікавилася у керівника Калуської спецшколи-інтернату для слабочуючих дітей Роксолани Караїм, чи торкнуться ці зміни і їхнього навчального закладу.

– Такі реформи – це не забаганка обласної влади, – коментує Р. Караїм. – Минулого року уряд видав розпорядження про «Національну стратегію реформування системи інституційного догляду та виховання дітей на 2017-2026 роки». За цим документом до 2026 року в Україні закриють майже всі інтернати і замість них створять Центри соціальної допомоги сім’ям та дітям.

Враховуючи ряд змін, тепер, якщо батьки дитини з особливими потребами захочуть віддати її в загальноосвітню школу, навчальний заклад не має права відмовити. Школа повинна створити всі умови для навчання дітей з інвалідністю: знайти фахівців, створити окремий клас, зробити навчальні корпуси і класи зручними для них. Мотивують законотворці такі новації тим, що в інтернатах діти не соціалізовані. А хто відвідував, приміром, наш інтернат і дивився, яку ми проводимо роботу з дітками щодо їх соціалізації? Загалом же, звичайно, це реально, щоб діти з тими чи іншими вадами навчалися у звичайних школах, але спершу варто створити всі належні умови для цього. Крім того, також хвилює ще одне питання: хто буде займатися з дитиною із вадами у групі продовженого дня? Адже одному вчителю просто нереально впоратися із, наприклад, тридцятьма дітьми, серед яких є ще й діти з особливими потребами.

Що стосується діяльності безпосередньо нашої спецшколи-інтернату, то цьогоріч дітей у перший клас ми вже не набиратимемо. Згідно із чинним законодавством, нам заборонено здійснювати набір у перший клас та дошкільну і підготовчу групу. Ми продовжуватимемо навчати лише тих дітей, які зараз у нас навчаються з 2 по 12 клас. Коли усі наші учні закінчать навчання, вирішуватиметься питання про ліквідацію чи реорганізацію закладу.

До слова, наразі в Івано-Франківській області налічується 12 інтернатів, а після проведення реформи має залишитися лише п’ять. Враховуючи те, що в Калуші є наша школа і спецшкола-інтернат для глухих дітей, то, скоріш за все, у майбутньому буде один навчально-реабілітаційний центр на базі спецшколи для глухих дітей. Допомагати батькам вирішити, чи відправляти дитину на навчання до такого центру чи в звичайну школу, будуть спеціалісти нещодавно створеного інклюзивно-ресурсного центру. Фахівці цього центру повинні оцінити розвиток дитини і дати свої рекомендації щодо її навчання.

Насамкінець хотілося б зауважити, що наразі у цій освітній реформі ще є вдосталь прогалин, тому залишається сподіватися, що до початку навчального року влада вирішить існуючі проблемні питання.

Довідка «НК».

Згідно із статистичними даними, кількість дітей з інвалідністю в Україні сягнула 167 тисяч або 2% від усього дитячого населення. Щороку народжується близько 450 дітей із синдромом Дауна, а це лише одна із категорій дитячої інвалідності в Україні.

Минулого навчального року понад 28 тис. дітей з інвалідністю навчались у спецшколах, ще 8 тис. дітей – у реабілітаційних центрах, 4,5 тис. дітей – у спецкласах (загалом це 40,5 тис. дітей) і лише 4 тис. дітей з особливими потребами вчилися в класах зі звичайними дітьми у звичайних школах.

Для порівняння, в 1991 році в Україні в спеціальних школах-інтернатах перебувало 84,4 тис. дітей при загальній кількості дитячого населення 14 мільйонів. У 2016-му загальна чисельність дітей зменшилась удвічі – до 7 мільйонів, але при цьому кількість дітей в інтернатах зросла до 106 тисяч.

Що стосується звичайних українських шкіл, то зараз більшість із них архітектурно недоступні для дітей з інвалідністю. За даними Української Хельсінгської спілки з прав людини, з 17 тисяч навчальних закладів тільки 91 має доступ до другого поверху для дітей на інвалідних візках. 25% шкіл не мають доступу навіть до першого поверху. Хоча в законі вказали, що місцева влада повинна організувати підвезення дітей з особливими потребами від будинку до школи і назад, в ньому не визначені вимоги до пристосованості автобуса для всіх дітей з різними нозологіями – порушеннями опорно-рухового апарату, слуху, зору. Також школам доведеться побудувати окремі пристосовані для дітей з інвалідністю туалети.

Якщо аналізувати досвід країн-сусідів у запровадженні інклюзивної освіти, то в кожної він свій. Наприклад, у Білорусі сьогодні близько 70% дітей з особливими потребами отримують спеціальну освіту на базі звичайних шкіл. У країні діє понад 5 тисяч інтегрованих класів (не плутати з інклюзивними), в яких кожен учень навчається за своєю програмою і займається з дефектологом. У США реформа інтернатних закладів триває вже 40 років. А в Німеччині переглянули ідею, що інклюзивна освіта має бути тотальною. Там існує як інклюзивна освіта, так і спеціалізовані установи.