Один зі світових трендів зараз – екологія, турбота про довкілля на рівні побуту. Часто вона є усвідомленою, та буває і показушною й «інстаграмною». Мода на екоторбинки, здорову їжу, електромобілі, паперові пакети замість поліетиленових заполонює світ. У Швеції, наприклад, існує навіть таке явище, як флайшеймінг – осуд людей, які надають перевагу літаку, а не поїзду. Бо ж літаки споживають набагато більше пального. Що ж, мода – це завжди крайність.

Звісно, берегти навколишнє середовище – річ хороша, потрібна й позитивна. А то ще, дивись, опинимося у ситуації, описаній в мультфільмі «Валл-І». Проте подекуди цим займатися просто не хочеться. І якщо вже не хочеться, то свою позицію можна пояснювати, як завгодно: розповідати про марний перехід на електрокари, якщо енергія для них виробляється на Бурштинській ТЕС, наводити аргументи проти сонячних і вітрових електростанцій (так, вони є), згадувати про період розкладання одягу з синтетичного хутра і так далі. Втім, це все не скасовує одного простого факту: займатися збереженням довкілля на побутовому рівні часто буває просто ЛІНЬКИ!

Ні, я це пишу не з позиції супергероя в зеленому трико з біорозкладного нейлону, і зовсім не маю наміру осуджувати людей, які не сортують сміття чи іноді грішать, купуючи в АТБ розрекламований їхніми СММниками пакет. Зізнаюсь чесно, я сам теж із таких. Тобто аргументів проти ідеї захисту природи в мене, звісно, немає, та й ідея викинути сміття в лісі чи на гірському хребті апріорі не виникне у моїй голові. Але є така штука, як лінь – і от вона часто не дає зробити крок у бік відмови від поліетиленових пакетів і пластику. Вихід із зони комфорту, відмова від старих звичок – все це часто дається дуже нелегко. Що ж може допомогти? Відповідь проста – не що, а хто.

Моя дружина Оля в цьому плані – людина з великої літери. У неї завжди повно ідей, прагнень, бажань і думок стосовно чергових змін нашого з нею життя на краще. І ось приблизно пів року тому в наше життя ураганом увірвалася екологія. Сила стихії була такою, що думка про опір навіть не проскакувала – життя ж дорожче. Тож я, швиденько зваживши під пильним поглядом очей цього урагану всі за і проти, визнав правильність ідеї захисту довкілля. І почалося!

Перше, від чого ми відмовилися, – поліетиленові пакети. Оля їх не купує в магазинах принципово і категорично. Іноді траплялися навіть оказії: приходить вона у магазин зі списком покупок, а екоторбу забула вдома. От що б зробили ви в такому випадку? Взяли б на касі ще й пакет за дві гривні, правильно? А у нас таке питання навіть не виникає – повертаємось додому, беремо улюблену екоторбинку, і назад до магазину за овочами й зеленню! Втім, зізнаюся чесно, за цей час я вже й сам перейнявся ідеями дружини, тож не протестую. Але десь раз на місяць, крадькома й оглядаючись довкола, все ж купую в магазині пакет за гривню. Так-так, мені за це соромно. Чесно.

Батарейки ми не викидаємо у смітник вже досить давно, адже пункти збору їх на утилізацію є повсюди. Поступово відмовляємося і від пластику. Фотографія черепашки, панцир якої під час росту жахливо деформувався через шматок якоїсь упаковки, досі стоїть перед очима. Проте тут треба сказати: всі оці страшилки про те, що планета загине через 30 чи 50 років, не варто брати за чисту монету. Я б не радив переоцінювати важливість людства у житті нашої планети – як і недооцінювати шкоду, якої ми завдаємо Землі. Триматися золотої середини між поглядами Грети Тунберг і Джорджа Карліна – ось хороша ідея, як на мене.

До речі, у наших франківських супермаркетах іноді виникають проблеми, коли ти не хочеш брати поліетиленовий пакет. Очі деяких продавців, коли ти береш шість огірків і важиш без пакета, сильно збільшуються, і подекуди у них навіть можна прочитати думки на кшталт: «Як то так без кульочка? Ненормальні якісь!». Втім до честі Івано-Франківська скажу й про позитивну сторону: екофрендлі-магазинів стає все більше, в деяких супермаркетах вже звикли до продуктів без поліетиленових упаковок, а подекуди є й паперові пакети.

З нашої квартири все ще нікуди не зник той самий легендарний пакет із пакетами. Подекуди торбинок там стає менше, але ми намагаємось використовувати ті, які вже є, багато разів. А в останній день їхнього життя пакети наповнюються сміттям і відправляються на смітник. До слова, у мене замість екоторбинки є цілком собі дружній до довкілля рюкзак, і, окрім ноутбука, в нього чудово поміщаються три-чотири кілограми продуктів.

Самі харчі – тема взагалі окрема. Ще рік тому я не уявляв, що таке кускус чи кіноа, поняття не мав, що за такий страшний звір «гранола», і без жодних докорів сумління купував сметану в пластикових баночках. Тепер все змінилося. Втім періодично я все ж розказую Олі приправлені реальними фактами «страшилки» про те, що для вирощування авокадо у бідних африканських дітей забирають ще більше води, а корисне і чудове кіноа в Україну з Південної Америки везуть абсолютно не дружніми до екології кораблями чи літаками.

І, думаючи про тисячі тонн спаленого пального, Оля через раз все-таки погоджується на гречку – паралельно гортаючи сторінки фудблогерів у пошуках нових цікавинок. Хоча, мушу визнати, деякі з цих продуктів і рецептів дійсно гарно урізноманітнили наше меню. Ви колись чули про салат, у якому є курка, цибуля і апельсини одночасно? Впевнений, що ні. А спробувати варто – це справді смачно, хоча й спершу трохи незвично.

Втім, якщо на хвилинку відкинути гумор і подумати про все це серйозно, то дякую тобі, кохана, що тягнеш мене вперед і допомагаєш розвиватися. Шкаралупу ліні часто можна розбити лише добрячим ударом ззовні, а хто ж ще цим займеться? Десь так воно і виходить: Оля мчить в авангарді, окрилена новими ідеями, а я мимоволі мушу встигати за нею – звісно, тримаючи в руках сімейну екоторбинку, доверху набиту червоною цибулею, помідорами, зеленню, приправами і черговою модною крупою! Бо ж як інакше і хто, як не ми?