Культ особи: Микола Лесюк

60 років свого життя Микола Лесюк віддав українській філології та літературі. За цей час він передав свої знання сотням студентів і став доктором філологічних наук.

А все почалось із любові до читання. У сім’ї його батьків було п’ятеро дітей, вони любили всістись на великий печі і, поки мама поралась на кухні, а тато був на роботі в шахті, читати. Хтось один завжди це робив уголос, аби всі інші слухали. Цікавим для дітей був журнал «Дзвіночок», твори Івана Франка, Тараса Шевченка тощо.

Коли пан Микола вчився в школі, то не дуже перебирав, що читати, якою мовою і яких авторів. Проте тепер принципово не читає російське.

«Тоді всі читали. У нас була черга за книжками Фенімора Купера, Жуля Верна. Брали їх в бібліотеці. Коли я трохи підріс, то заздрив бібліотекарям. Яка ж це робота – сидиш і читаєш! Особливо у сільських бібліотеках, де немає черг», – каже Микола Лесюк.

У школі відзначали вміння пана Миколи писати без помилок, тоді у нього й з’явився інтерес до мови. Але спершу він пішов вчитися у ремісниче училище, а потім – працював на Донбасі в шахті. У рідному селі Ковалівка про Лесюка дізнався директор школи. Коли Микола приїхав додому, вони годинами розмовляти про літературу, політику, історію. Директор почав агітувати Лесюка, щоб той вступав до Івано-Франківського педагогічного інституту ім. Василя Стефаника. На той час хлопець мав намір вступити на німецьку філологію у Львів, але співрозмовник переконав його.

«Було п’ять вступних екзаменів, я добре їх склав. Мене зарахували, і я став філологом», – пригадує Микола Лесюк початок навчання за спеціальністю «Українська мова, література і співи».

У 1966 році він отримав диплом і наступного року почав викладати за сумісництвом. Через кілька років вже працював на кафедрі як асистент, потім став старшим викладачем, а коли захистив дисертацію – завідувачем кафедри. Далі майже 18 років пробув деканом філологічного факультету: з 1989 рік по 2006 рік.

У 1996 році в Прикарпатському національному університеті завдяки Миколі Лесюку відкрили полоністику. Робили це, не маючи на кафедрі жодного словника і підручника. За словами пана Миколи, то був ризик, але він виправдав себе.

«Так я і зв’язався з філологією, це моє – від душі. У 1982 році я захистив кандидатську, досить пізно захистив докторську. Я ніколи не гнався за посадами і науковими ступенями, вони мене самі знаходили», – зазначає Микола Лесюк.

Його лекції прослухали сотні студентів. Викладач каже, що живе цим і передавати свої знання йому приємно, адже при цьому відчуває, що корисний, що щось дає людям.

Студенти трапляються різні: і розумні, і не дуже старанні. Та він ніколи не сварить їх, а аргументує все тим, що менш старанні поки що себе не знайшли. 

Микола Лесюк давно обходиться на лекціях без конспектів та нотаток. Він налагоджує контакт зі студентами і зацікавлює аудиторію. Якщо на перших парах новенькі студенти сідають на задні парти, то з кожним наступним заняттям пересідають все ближче до викладача.

Людмила ОЛЕНЮК

Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!