Пандемія коронавірусу – за визначенням, глобальна проблема, проте боротьба з її наслідками має специфіку практично у кожній країні. На жаль, в Україні результати виглядають невтішними: криза стала надто серйозним викликом для української влади.

Серед перших жертв коронавірусу – кілька парламентаріїв, і щонайменше один із них публічно стверджував, що загроза коронавірусу суттєво перебільшена. Проте головна навіть сьогодні, до спалаху пандемії, жертва – вітчизняна система управління. Владна команда виявилася неспроможною ухвалювати результативні та зрозумілі рішення. Вимушений карантин може завдати величезної шкоди українській економіці, проте адекватних та зрозумілих заходів з її підтримки наразі немає. Дискусія про запровадження надзвичайного стану виглядає контрпродуктивною у нинішній ситуації, адже комендантська година не є панацеєю від коронавірусу, а можливі обмеження на використання інформації можуть лише підігріти панічні настрої.

Дослухатися до попередників команда Зеленського не бажає, хоча ініціативи Петра Порошенка, Володимира Гройсмана, Юлії Тимошенко мають в собі раціональне зерно. Натомість економічним та управлінським гуру Кабінету Міністрів залишається Арсен Аваков, досвід роботи якого у складі уряду більший за сукупний урядовий стаж інших членів Кабміну, разом взятих. Президент фактично віддав більшість областей в управління олігархам та успішним бізнесменам, продемонструвавши не лише коротку лаву запасних, але кричущий брак стратегічного бачення ситуації у державі. Публічні «коронавірусні розборки» у Харкові виглядають вкрай показовими. Повернення до практики феодалізму у ХХІ столітті – далеко не найкращий вихід із кризи, але на Банковій нема інших шляхів. Хіба що через виїзд на новому Mercedes керівника офісу президента Андрія Єрмака, який той придбав просто перед введенням карантину.

Брак антикризової стратегії влади неможливо прикрити збільшенням інтенсивності президентських відеозвернень, суспільству конче потрібен діалог, а не плацебо-монологи Володимира Зеленського, у яких раз по раз звучать фантастичні цифри. Запас міцності України та її громадян більший, ніж собі уявляють можновладці, але для його використання потрібно подолати страх. Насамперед – перед власним народом.