Людмила ГАВРИЛЮК: «Українці є великою конкуренцією для Європи»

З початком безвізу у багатьох українців з’явилася можливість побачити Європу зсередини. Наша землячка Людмила Гаврилюк живе в Парижі вже більше 15 років. «Галицький кореспондент» розмовляє з Людмилою, щоб зрозуміти ще більше, яке воно, життя там, за кордоном.

 – Україна навіть на карті трішки нагадує Францію, і кількість населення у цих країнах майже однакова, а от люди – інші. Чим відрізняються французи від українців? 

Як можуть відрізнятись? Француз на свої гроші може купити все, що хоче, і всюди. Гроші  українців нічого не вартують, і нічого не можна на них купити. Чи будуть відрізнятись ці люди, які мають такі ж освіти і такі ж таланти? Відрізняються як ті, до яких приходять найматися на роботу, і ті, яких беруть на роботу. Як ті, що не турбуються про завтра, і ті, що  змушені покинути все і знайти можливість заробити, шукати, як далі жити.

Прекрасні французи не мають проблем ні з чим, хіба що кава холодна. Вони справді гарні, вільні люди. Вільні в любові і для любові… Французи – законослухняні, добре виховані, дуже цінують свою свободу і поважають твою. Вони гурмани, тяжко поступаються, у них заздалегідь визначено, що, де й коли. Вони не бігають з букетами, а просто купують їх тоді, коли й усе для дому. Якщо будеш чекати, що вони про щось здогадаються самі, натякаючи на щось, то цього не буде, їм все треба казати прямо… Умієш чітко визначити для себе, чого можеш чекати від французів – будеш себе почувати дуже комфортно. На них ображатися неможливо і нема за що, бо все говориться тут і одразу. Всі знайомства (неофіційні) починаються з поцілунків (притулянням щока до щоки) і називання свого імені…

Найперше слово (passe partout) – ПАРДОН. Вживається в значенні «вибач», «дозволь», «чи я вас не напружую», або й у випадку обурення… Будь-яку гнітючу атмосферу можна розрядити за секунди, дивлячись в очі і щиро посміхнувшись. Доброзичливість і твердість наміру відчинять вам будь-які двері.

Французи часто користуються багатозначними вигуками або дуже специфічними жестами: «О-ля-ля!» – радість, розчарування, захоплення, «О!» – зневажливий оклик. Вживають всюди і забагато лайливих слів. Багато мають коротеньких формулок початку спілкування, за якими можна зрозуміти, варто з людиною продовжувати говорити про це сьогодні чи ні.

Французькі чоловіки перегнали жінок у догляді за собою. Пахучі, з вичищеними нігтями, набіленими зубами, легко підкачані. І все це зовсім не нудотно. Миються двічі на день. Причому для всього іншими милом. Голову окремо не миють.

Родинні обіди для французів – це стовбур, основа. Дуже відрізняються католицькі родини. У них, як правило, багато дітей. Вони такі правильні-правильні.

В метро побачила двох чоловіків, добре вбраних, немолодих зовсім. Сиділи, один другому щось розповідав і гірко плакав, незважаючи ні на місце, ні на час. Піввагона бавиться з    телефоном або читає комікси. Інфантильні.

Українці є великою конкуренцією для Європи. Ми білі, працьовиті, кмітливі. Все, що треба, – це тільки щоб нас залишили у спокої і дали можливість розвиватися.

19415942_10154879348958337_959088972_n

– Який сорт вина ваш улюблений? Розумієтеся тепер на сирах?

Раніше якось не допускала думки, що, живучи у Франції, можна сказати: «Я не люблю вина». Ну, якось так мучилась. Я взагалі-то байдужа до спиртного, але у деяких випадках між  червоним і білим вибираю біле, а між білим – шампанське. Ruinart Deutz.

Червоне вино варто вибирати з регіону Бордо – ніколи не помилитеся, так кажуть (Медок, сан Жульєн). Анжуйське. Бургундське (Помард, Нюі сан Жорж). Вино з Лаури дешевше і м’якше. Божолє. Мускаде.

З сиром, мабуть, простіше… Близько 400 видів на всі смаки: текстури, запахи, кольори. Коров’ячий, козячий, овечий, змішані… Сир люблю без винятку, визначити можу, з якого він молока. Сан Філісьян, всі сині, Рокфор, Комти, Сан Марсоля, Капріз де Дью…

Це правда, що наші ностальгують за чорним українським хлібом і салом, чи це міф?

Правда. Сюди щонеділі приїздить автобус з продуктами з України. У мене слово «ностальгія» з цим не пов’язане. Хліб купую чорний з горіхами у своєму хлібному –свіженький, хрусткий. А сало не їм, хіба винятково покуштувати підвуджене.

В якому регіоні Франції жити і недорого, і престижно?

Там, де недорого, там і не престижно. Північно-Східна Франція – індустріальна. Все, що в Провансі, тобто за Парижем. Можливо, центральна частина підійде під такі вимоги. Та не в містах – в далеких маленьких селах, де поруч нема нічого. Париж – найдорожче місто за нерухомістю у Франції. Потім йдуть Бордо, Марсель, побережжя Середземного моря й Атлантичного океану, Ла-Манш… Все це теж дорого, але престижно.

Політична ситуація в Україні – читаєте новини звідси? Як ставитеся до подій?

Україна завжди залишиться моєю Батьківщиною, як би це пафосно не звучало. Все, що  відбулось з кінця 13-го – на початку 14-го років, а потім війна, порушило навіть мою сім’ю. В ті дні я виходила з дому і дивилася на спокійних французів у барах, що попивали вино, каву, травили анекдоти, і тихо їх ненавиділа. Здавалось, що я у фільмі абсурду. А потім мене попустило. Це так, як тут повинно бути, а не так, як в Києві. «ТСН», «Громадське» – це були  новини моєї сім’ї. Маніфестації, різні події. Спеціально новин вже не слухаю. Мене  найбільше цікавить, що нового придумали художники, поети, актори, музиканти у Франківську… Місто геніїв! І дуже талановитих людей! Інших не бачу.

Що порадите подивитись із французького кіно?

«Ameli», «Itineraire d un enfant gate», «Rock’n’roll», «Intouchables», «Demain tout commence»! Фільми з Луї де Фюнесом, Мішелем Серро, Валері Лемерсьє, Бельмондо, Маріон Котіяр, Жаном Дюжарденом, Шарлотою Гензбург, Патріком Тімсітом.

– Мова дається легко? Важко навчитися говорити без акценту?

Для того, щоб хоч якось комунікувати, треба говорити. Тому мотивація говорити те, що я хотіла б сказати, а не давати відповіді на запитання, спонукає дуже сильно. Ну, і взагалі треба добре себе чути в чужій країні. Я не пам’ятаю ніяких «напрягів» з вивченням мови. Якщо ти вчишся мови від людей, а не за книжками, то так і говоритимеш, як та людина, від якої навчився.

А акценту позбутись тяжко. У нас для вимовляння деяких літер по-іншому кладеться язик і артикуляція мовного апарату працює по-іншому. Ще має значення слух, щоб вловити мелодику мови. Один знайомий казав, що працював тільки над мелодикою і позбувався акценту п’ять років.

Як ставляться пересічні французи до українців? Є якісь кліше?

Французи уважно стежили і стежать за тим, що відбувалося і відбувається Україні. Тепер  знають, що є така країна, знають, де вона на карті. Я особисто чула багато теплих слів про наших людей. Про кліше не знаю, але як тільки є небезпека щось таке почути, я перша продовжую говорити. Для чого слухати дурню, краще за той час встигнути перепрограмувати людину. Мою національність ніколи не вгадують, сама кажу. Скажу пафосно, що пам’ятаю завжди: я є представником мого народу тут, моїх минулих поколінь.

Опишіть свій типовий день. Чим ви займаєтеся? Маєте роботу, хобі, сім’ю?
Так, я маю сім’ю. Зайнята роботою весь час. Яке хобі в моєму віці? Життя. Tе, що повторюється майже з дня на день. Прокидаюся о 6-ій ранку, дві години занять: йога, тай-ші, кікбоксинг, боді-бальонс, танець (залежно від дня). Дві-три години читання, година гри в шахи. Вечірня (богослужіння) – дві години… А все решту змінюється. Спілкування,  відвідини, прогулянки, зустрічі.

Ще є коні! Їзджу верхи один день на 2-3 тижні. Я щаслива! Я щаслива, як ніхто! Все, що я роблю, є безумовна необхідність на цьому етапі мого життя.

Сумуєте за рідними в Україні? Часто сюди навідуєтесь?
Ну, один раз на рік, раз на два роки. У мене немає близької родини в Україні. Маму я забрала сюди. Син Андрій закінчив університет у Польщі, там і працює. Дуже круто він все зробив за  своїх небагато років. Такий, як треба.

Є в Україні люди, вони незамінні. Люди, яких я дуже люблю і сумую за ними до безкінечності вже 15 років. Ця туга стала якоюсь такою заскорузлою, що я вже звикла до неї, навчилася приймати її й жити з нею. Il faut vivre avec, як кажуть  французи. Зате, коли я приїжджаю, то маю таку феєричну радість, яка заряджає мене знову на довгий час. Я навчилася не вихолощувати ту енергію, а потрошечки діставати з серця і грітись.

Ну, і ще в Україні у мене є (jardin secret) садочок щастя. Це місце, територія, яку я завжди відвідую, коли я там. Вона має дуже багато позитиву…

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ