Міністерська математика

Тільки ми спокійно зітхнули, що усе технічно гаразд із нашими цьогорічними вступами до ВНЗ, аж тут нові прикрощі. І прикрощі не технічні, які можна було би вирішити, а на значно серйознішому рівні. Ситуація почала ставати незбагненно-непояснюваною тоді, коли оприлюднили в системі конкурс результати ЗНО та середні бали. До того часу я була абсолютно на боці міністерства щодо сільського коефіцієнту. Так, дітям там важче, так, їм потрібна наша підтримка. Але потім собі подумала: це ж не підтримка, не допомога. Допомога – це коли не закривають школи, це коли їх опалюють належним чином, це коли туалет не в дворі, це коли нормальна дорога до школи і добре працює транспортне сполучення. А так це мідяк, кинутий жебраку, це знак неспроможності вплинути на ситуацію. Тобто міністерство глибоко схвильоване ситуацією у сільських школах, але не може на неї вплинути. Виходить, що так. Але якщо міністерство безсиле, то хто ж тоді в силі? З іншого боку, отой коефіцієнт – немов ляпас сільським вчителям, які начебто не спроможні навчити дітей. Я знаю багатьох таких вчителів. Спроможні. Абсолютно. І роблять це.

Щодо балів ЗНО, тут начебто зрозуміло. Результати начебто гірші, дітей підтримали. Але… Знову оте «але»… Зайдіть, якщо вам цікаво, у конкурсну систему і подивіться середній бал атестатів тих дітей, яким виставлено сільський коефіцієнт. Діти з міських шкіл позаздрять таким результатам. Мені пригадуються ті часи, коли у наших студентських групах було ледь не 50% медалістів. Здебільшого – з сільських шкіл. Отже, там з освітою усе добре. Принаймні формальні показники свідчать, що так.  То звідки взявся отой сільський коефіцієнт 1,02? Звісно, можна кричати про факт купівлі шкільних оцінок і т.д. Але ж поки він не доведений, то виходить, що освіта у нашій сільській місцевості така сама, як у міській, чи не так? А якщо цей коефіцієнт таки є, то виходить, що наші чиновники щось знають про те, але не хочуть впливати-втручатися?

Я не вірю, що сильну та успішну державу можна збудувати за допомогою пільг та помічних коефіцієнтів. Таку державу можна збудувати, забезпечивши підтримку розумній молоді, яка важко працює на свій результат. Чому ж нам не потрібні такі діти? Чому ми готові жаліти усіх і вся і не підтримати того, хто того вартий? Він і сам проб’ється? Так, звичайно. Проб’ється. Єдина прикрість – він проб’ється не в нас, а за кордоном, бо тут він нікому не потрібен. А ми потім битимемося головою до стіни і не розумітимемо, чому ж наша молодь тікає подалі від наших вишів і нашої освіти. А не в освіті справа. Справа у ставленні.