Наддніпрянці та росіяни в сотні «Батурина» на Рогатинщині

Серед бійців Української повстанської армії були вихідці з Наддніпрянської України, в яких під впливом різних обставин розвіялися покручі радянської пропаганди і які уособлювали в складі повстанців соборність України.

Особливо відзначився в боях на Рогатинщині виходець з Полтавщини, курінний УПА Дмитро Карпенко – Яструб, військовий талант, патріотизм і героїзм якого знайшли відображення навіть у художній літературі. Східняки перебували також у складі сотні Батурина, що оперувала у Васючинському лісі Рогатинського району до знищення чи полонення бійців та сотенного в криївках 19 квітня 1946 р.

Зокрема, в бункері був Антон Аксентійович Тригобчук, 1927 р.н., уродженець с. Павлівка Калинівського району Вінницької області. У листопаді 1944 р. він вступив в УПА, де і перебував до арешту в квітні 1946 р.

Перший справа, імовірно, сотник Бистрий (Петро Хамчук), другий – сотник Яструб (Дмитро Карпенко), третій – полковник Бондаренко (Володимир Якубовський). Фото з Літопису УПА. Нова серія. Том 20.

У червні 1943 р. Антон Тригобчук шукав роботу і в м. Житомирі завербувався до м. Станіславова. Йому видали військове спорядження, він працював на міському аеродромі на спорудженні укриття для літаків. У березні 1944 р. його перевели в м. Стрий, де він виконував ідентичну роботу на аеродромі. Потім у травні 1944 р. остарбайтер потрапляє на лісопильний завод у селище Брошнів, з нього він втік у червні 1944 р. і сховався в одного селянина у с. Сваричів, в якого пропрацював до листопада 1944 р.

Далі упівці розказали Тригобчуку «про значення й умови життя в самостійній Україні», після чого наддніпрянець дав згоду вступити в УПА. Його зачислили в чоту Мороза, в рій Орла у склад сотні Середнього, що діяла в Долинському районі, і дали псевдо Бігун. Восени 1945 р. він був переведений до сотні Батурина, куди його разом з Дубом відпровадили два повстанці.

У ніч на 10 лютого 1946 р., напередодні виборів до Верховної ради УРСР, він брав участь у нападі боївки Батурина на військовий гарнізон с. Васючин, в якому взяло участь 15 осіб, з них 8 були мешканцями с. Васючин. Приблизно в 10 годині вечора після спалаху сигнальної ракети повстанці пішли в наступ, в цей момент зі сторони бійців гарнізону був відкритий вогонь у відповідь. Через те, що чисельність гарнізону була більша за кількість повстанців, останні змушені були відійти в ліс.

Була зруйнована виборча дільниця, і мешканці не брали участі у виборах (навіть згідно з офіційними звітами, з 844 виборців на вибори з’явився лише 101), але в протоколах значилося, що 99% громадян проголосували «за» радянських кандидатів.

До складу боївки Батурина входив також Ярослав Ілліч Толох, 1922 р.н., уродженець с. Вільхова Букачівського району. Чоловік ухилився від призову в Червону армію, а в жовтні 1944 р. вступає в УПА у сотню Яструба під псевдо Сивий, де виконував функції ад’ютанта Яструба. В березні 1945 р. через хворобу Толох був відпущений додому, але у квітні 1945 р. через Ярослава Сокирка (Сокола) опинився в сотні Коса (Володимира Зобківа) в чоті Зарічного під псевдо Лютий, брав участь у Колоколинському бою з Червоною армією та був поранений в руку.

Саме поблизу села Колоколина енкаведисти, які везли в Букачівці жителів села Підмихайлівці для відправлення в Сибір, наткнулися на упівців. 8 квітня 1945 р. в результаті півторагодинного бою було вбито 15 радянських спецпризначенців, врятовано людей і відбито два станкових кулемети «Максим» та міномет.

У липні 1945 р. чота Зарічного потрапляє в оточення у Васючинському лісі, в бою загинуло 8 повстанців і Зарічний, а Толох переховується вдома в бункері та займається забезпеченням упівців продуктами харчування, аж доки в січні 1946 р. знову не йде в ліс.

Перепоховання останків сотенного Батурина та його побратимів у с. Васючин у період незалежності України. Фото з праці: Мельник В. «Рогатинці в боротьбі за волю».

Крім того, до складу боївки входив Ярослав Петрович Шеремета, 1926 р.н., уродженець с. Вільхова Букачівського району. Після переховувань від призову в Червону армію в квітні 1945 р. він вступив в чоту Зарічного під псевдо Соловей, брав участь у боях проти Червоної армії, а в березні 1946 р. перейшов до Батурина. Поряд з Батурином був також Олексій Іванович Юрковський, 1926 р.н., уродженець Левандівки поблизу Львова, який вступив в УПА у червні 1945 р. під псевдо Олег. Зазначимо, що Олег за вказівкою Батурина з ціллю пропаганди всім говорив, що є східняком із Харкова, хоча лише його мати була з Наддніпрянщини.

Натомість Дуб – Іван Пилипович Березуєв, 1921 р.н. – був уродженцем станиці Рождественської Ізобільєвського району Ордженікідзевського (Ставропольського) краю. Упівець був росіянином за національністю, і лише його одного зі всіх фігурантів кримінальної справи на початку 90-х рр. ХХ ст. було реабілітовано. Влітку 1942 р. він служив в 529-му артилерійському полку 40-ї армії в 4-му дивізіоні Червоної армії. На станції Щегрин поблизу Курська їх підрозділ зазнав артобстрілу й авіаційного нальоту. Гармати були виведені з ладу, а під час спроби відступу червоноармійці наштовхнулися на німецькі танки, і Березуєв потрапляє в полон та опиняється в робочому батальйоні.

Спочатку полонений рив окопи під м. Курськом, потім розвантажував вагони в м. Конотопі, працював на аеродромах міст Житомира і Станіслава. В січні 1944 р. Березуєв втік з лісопильного заводу в селищі Брошнів і жив у господаря в с. Слобода-Долинська в Долинському районі. Звідти його і забрали в сотню Середнього.

Березуєв у сотні Середнього перебував протягом шести місяців, спочатку вчився військовій справі, політично усвідомлювався, вивчаючи курс «Історії України», а пізніше займався збором продовольства для загону.

Зазначимо, що під час пропагандистських мітингів по селах Середній вдало використовував наявність у підрозділі Дуба і завжди зауважував: «Представники радянської влади говорять, що ми б’ємо червоноармійців та інших російських людей, але це неправда. Навпаки, до нас приходять російські люди, ми зараховуємо їх у склад сотні, і вони ведуть разом з нами боротьбу проти радянської влади».

Зв’язковим боївки був Стефан Левицький, продукти забезпечували Марія Міхалькова – Рівна та харчовий Стефан Духній. Значну допомогу руху опору надавав також вчитель Дмитро Федорович Гнип, у якого в криївці харчувалися упівці, а загалом 12 осіб з с. Васючина постійно надавали допомогу повстанцям.

Загалом, 19 квітня 1946 р. у Васючинському лісі в криївках виявили 12 осіб, з яких 6 загинуло під час військового спротиву. Як свідчив Олег, криївка з Батурином була відкрита і прозвучала пропозиція здатися, через декілька хвилин без відповіді в бік криївки вистрілили. Звідти вилетіла кинута Батурином граната, але вона впала назад, де і розірвалася без негативних для людей наслідків. Через хвилину сотенним була викинута друга граната, але остання знову скотилася в криївку, де вибухнула і вбила провідника. Після того ад’ютант Батурина застрелився, а Юрковський і Березуєв здалися ворогам. Через їх свідчення у кримінальній справі ми дізналися, як наддніпрянці та росіянин з Ставропольського краю воювали разом з галичанами пліч-о-пліч з радянською тоталітарною машиною.

Сергій АДАМОВИЧ

* «Галицький кореспондент» спільно з ГО «Поступовий гурт франківців» продовжує проект «Нереабілітована пам’ять», у якому на основіархівних документів розповідає історії прикарпатців, які, виборюючи незалежність України, стали жертвами радянського терору і маютьправо на належну шану від держави.