Нахабні гості

  • Ми лише тимчасові гості на планеті Земля, а поводимось, як господарі. Та не тільки ми гості, але й птахи, звірі, риби – все живе. Бобер валить дерева для будівництва дамби, вибираючи найбільш хворі і старі. Людина валить усі підряд, і не для того, щоб вижити, а найчастіше – щоб нажитися. Птахи знищують комах, які псують деревину. Людина ж знищує птахів через вирубку деревини. У сонячній Італії простягається одна із автомагістралей, рівна, як струна, натягнута, і час від часу вона починає вихляти то ліворуч, то праворуч. А посередині між відбійниками в таких поворотах стоять поодинокі дерева. Скільки мільйонів було витрачено на збереження кожного дерева? Думаю, немало. Будівники доріг не обрали економію, не зрубали всі дерева на шляху, вони їх обійшли. Залишили легені планети, дім для птахів, комах, може, навіть і для звірів.

    Ми не створювали природу, ми були створені в природі, а часто нищимо її, не маючи на те жодного морального права. Природа дає достатньо для прожиття. На будівництво і опалення є багато сухої деревини, яку сама ж природа нам вділила, вкоротивши їй віку. Але ж ні – треба знищувати все підряд. Однак буде помста, жорстока і справедлива. До прикладу, Карпати. Люди знищили дерева, а природа помстилася повенями. І далі мститиме, поки не відновиться баланс і поки там не виростуть нові дерева. Комахам і птахам більше немає де жити, і вони селяться поблизу людських угідь та знищують їх.

    На автомагістралі в Німеччині дуже шумно, дорога на шість смуг, майже повністю завантажена в обох напрямках. Паркінг попри трасу відгороджено шумоізоляційним парканом і штучним насипом. З одного простору одразу потрапляєш в інший – контраст. Не чути машин, але чути спів пташок, які тлумляться на сотнях дерев, дбайливо облагороджених. Для них тут рай, і для мене теж.

    Мені нічого не заважає сидіти в тіні дерев, рятуючись від спеки, і насолоджуватися їхнім співом. Хіба що час від часу поруч проїжджає потяг, ледь приглушуючи ці прекрасні звуки. Потяг, не завантажений карпатським лісом, який тисячами вагонів вивозиться з України. В Карпатах і на Прикарпатті немає жодної дороги, по якій би я не їхав. Я бачив, як місцеві люди вирізають ліси, потім своїми ж конями вивозять все до дороги… Ось роль місцевих жителів у знищенні лісів. А потім вони бідкаються через затоплення, проклинаючи владу.

    Навіть той, хто не рубав і не возив ліс, але спостерігав, як це робить сусід чи односелець, і не перешкодив йому, є співучасником. І мені не шкода, коли результатом цього є їхнє затоплення. Хай топить, і там, де були їхні будинки, нехай утвориться велике озеро. Я приїду відпочити біля того озера, вмостившись у тіні останнього дерева.

    Прохання про допомогу від потопів, крім відвертої злості, не викликає нічого. Маєте кошти, які заробили на вирубці – того вам і достатньо. Я спостерігав за вирубкою, кілька разів зупинявся, запитував, хто і для чого це робить. У відповідь отримував погрози. Безстрашні погрози з вуст лісоруба-погонича, який, втомлений і щасливий заробітком, їхав додому з лісу.

    В Нідерландах, Бельгії, Польщі чи Чехії є дуже вузькі дороги, і там немає узбіччя. Натомість ростуть дерева, які оберігають дорожніми знаками, обмеженням швидкості і величезними штрафами. А в цей час в Івано- Франківську власник готелю, де я мешкав довгий час, вирішив збудувати ще один будинок на задньому дворі. На ділянці площею 40 соток вирубали і вирізали все. Хоча для будинку було достатньо і п’яти соток. Спів пташок, що тішив вухо, зник. З того місця він зник навіки.

    Але колись природа помститься. Одного дня налетить ураган, який уже не стримуватимуть ті вирубані дерева, і зірве дах… І буде зривати, поки там не виростуть нові дерева.

    Облаштовуючи своє коротке і часто нікчемне та недостойне життя у світі, де ми тільки гості, ми знищуємо цей світ. Світ, що нам не належить. Світ, який нас передчасно змушений вигнати.

    Стас Паплінський

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!