Незабаром Івано-Франківськ долучиться до масштабного міжнародного проекту TED. Це щорічні конференції, мета яких – розповісти якомога більшій кількості людей про цікаві ідеї, технології, досвіди, здатні змінити світ на краще. Саме тому гасло проекту – «Ідеї, варті поширення».

13 жовтня в Івано-Франківську вперше відбудеться конференція TEDx. Це одна з багатьох локальних конференцій, які відбуваються по всьому світу під егідою TED. Серед спікерів франківської конференції – бізнесмен і політик Петро Порошенко, міський голова Львова Андрій Садовий, дипломат Данило Лубківський, журналіст Наталія Соколенко, юрист, керуючий партнер юридичної компанії «Moris Group» Андрій Романчук та інші. 

«ГК» продовжує інтерв’ю з топ-спікерами франківського TEDx. Цього разу – Андрій Романчук.

У 2006-2007 роках він працював першим заступником голови ОДА. Андрій Романчук був наймолодшим в Україні на такій посаді. У 2007 році з командою однодумців відкрив юридичну компанію у Києві. Минуло всього шість років, і сьогодні «Moris Group» – це понад сорок працівників і топові місця в національних рейтингах юридичних компаній.

 

– Андрію, пригадуєш, як молоді правники з провінції відважилися рушити на підкорення Києва? Як вас сприймали у столиці?

Почну з того, що зараз я б такого не зробив (сміється).

Ми тоді відчували, що нам потрібно рухатися далі, що в Франківську наша фірма «Lex consulting» дійшла до якогось певного рівня, і вищого вже не досягнемо – ні по клієнтах, ні по запитах самих клієнтів. І це штовхнуло нас на такий досить авантюрний крок. Ми зареєстрували «Moris Group» і відкрили центральний офіс у Києві.

Не можу сказати, що в столиці були якісь особливі труднощі. Ми працювали з клієнтами, користувалися усіма механізмами їх залучення. Буду об’єктивним: до компаній, які заходять з провінції, а особливо з провінції, яка має досить молоду юридичну школу, – складне ставлення. Є стереотипи. Тому коли не тільки керівний склад компанії, але й усі юристи з Франківська переїхали до Києва і почали працювати, мусіли на кожному кроці доводити свою професійність, демпінгувати цінами, щоб залучити клієнта. Було немало справ, за які бралися практично безплатно, аби тільки показати себе. І це окупилося тим, що клієнти залишилися з нами до сьогодні.

– Середовище столичних юристів – сноби?  

На початках це відчувалося: не те, щоб зневажливе, але таке зверхнє ставлення. Але київські юристи часто лише за освітою столичні, а самі є вихідцями з різних регіонів країни. Інколи вони вдають себе більших киян, ніж самі корінні кияни.

– Яким є столичний ринок юрпослуг? Які в цьому середовищі закони і стосунки між учасниками? Скільки в ньому крутиться грошей?

Ринок достатньо багатий, але складний і повільний в тому сенсі, що клієнт вкрай рідко міняє юриста. Тому дуже важко заходити на нього новим компаніям. В принципі, так і має бути. Коли ти довіряєш юристу, ти не відмовляєшся від нього, навіть якщо він інколи  помиляється. Бо довіра тут є дуже важливою.

Коли ми заходили в Київ, ми не прораховували ринок, ми мали певну кількість своїх титульних клієнтів, але розуміли, в які ніші хочемо врости і розвиватися. Нас цікавило міжнародне право, корпоративне право, супровід угод злиття і поглинання, банківський і фінансовий сектор. Такої практики у Франківську майже немає. У Києві ми побачили, що у цих сферах працюють справді дуже талановиті, класні фахівці, але вирішили зробити крок в тому напрямку. Головне – не боятися.

– Довелося багато вчитися?

Досвіду набиралися в процесі. Так чи інакше, всі партнери розуміли ситуацію. Партнери, які вели корпоративних клієнтів, угоди злиття і поглинання, паралельно вчилися за кордоном. Пам’ятаю, як ми вперше зіткнулися зі швейцарським правом і розглядом спору у віденському арбітражі. Все завершилося успішно. Наш партнер Мар’ян Мартинюк тоді просто брав і читав швейцарське законодавство (він вільно володіє німецькою), а потім каже: та багато що схоже на наше, принципи ті самі, і розібрався.

– Ядро команди – сім партнерів – з Івано-Франківська. А інші? Як ти підбираєш людей? Що таке тім-білдінг від Романчука?

Так, ядро збереглося в повному складі.

У мене в житті якось так завжди виходило, що команда формувалася інтуїтивно, найважливішим є емоційний контакт, сумісність з людьми. Для мене також дуже важливі моральні цінності людини. В компанії ми всі дружимо, навіть сім’ями, часто разом відпочиваємо. Навіть точно не можемо сказати, чи ми друзями стали в компанії, чи компанію збудували з друзів. Тому коли категорично кажуть, що з друзями не можна робити бізнес, що дружба – одне, справи – інше, я цього не розумію. Все це можна успішно поєднувати. Саме на таких речах все і тримається у нас до сьогоднішнього дня. Тепер у нас багато молодих юристів, в тому числі і киян. У нас часто відбуваються ротації: частина колективу підтягується з франківського офісу до Києва, частина повертається до Франківська. Це природний процес.

«Moris Group» сьогодні може вважатися досить крупною компанією – у нас 42 працівники. Найбільша в Україні юридична фірма має 82 юристи. Ми потрапляємо в топ-двадцятку фірм за розміром колективу. Але чисельність не є визначальним фактором для успіху в цьому бізнесі.

– Ви фігуруєте вже в багатьох рейтингах на високих позиціях. Але серед юридичних фірм є немало таких, що тісно пов’язані з високими чиновниками, скажімо, з міністром юстиції чи сином якогось генпрокурора. Взагалі, можна сподіватися обійти таких конкурентів в Україні?

Якщо відкрити топ-20 юридичних компаній, то там багато таких, які пов’язані з якимись високопосадовцями. Але приємно, що все-таки найвищі місця займають компанії, які давно перебувають на ринку, мають заслужений авторитет, здобутий реальною роботою, а не «плечима» у владі. Це, наприклад, люди, які взагалі створювали юридичну систему адвокатури в Україні. Звичайно, компанії з «плечима» також перебувають у рейтингу.

У нас «плечей» у владі немає. Але останні кілька років ми стабільно в топ-5 і топ-10 по судових податкових і господарських справах. В цьому рейтингу враховується кількість виграних спорів і суми спорів.

Ми також перебуваємо в якомусь топі серед компаній, які найбільш транспарентні, прозорі в питаннях обороту. А в цілому, по всіх показниках ми тримаємося в першій півсотні найкращих юридичних компаній України. Є ще куди рости. 

– Як у компанії мотивується персонал? Головне гроші чи є також нематеріальні стимули, щось із своєрідної корпоративної культури?

Зараз, вересень-жовтень, ми працюємо в новому форматі, його ще називають англійською системою, коли кожен напрямок практики, яка вже досягла якогось певного рівня, стає самодостатнім і автономним. Кожен партнер веде свій напрямок і з цього заробляє гроші. Я тепер також веду практику. Саме на якість і відповідну фінансову винагороду і буде тепер робитися більший акцент.

А перші шість років ми власне утверджували команду і фірму на ринку, набиралися досвіду, клієнтури. Ми це пройшли, вийшли на національний рівень і тепер переходимо на фінансову мотивацію.

Загалом, як на мене, щоб виробилася правильна корпоративна культура і дух, потрібно бодай років десять.

– Припустимо, до вас прийшов новачок, щойно з університету. Яка перед ним кар’єрна перспектива вимальовується? Він має шанси стати партнером?

Звичайно! У нас такі випадки є. Наприклад, Мар’ян Мартинюк чи Андрій Савчук. Андрій  давно працює, але прийшов до нас ще студентом. Зараз він партнер, керівник практики, причому у нього найбільша судова практика.

Традиційний підхід до кар’єри в європейських чи американських компаніях приблизно такий: людина починає з посади молодшого юриста, потім стає старшим, потім провідним юристом. Відпрацював три роки, і якщо тебе не звільнили, ти точно стаєш старшим, піднімаєшся на сходинку кар’єрної драбини. Ти знаєш, що років за 15 станеш партнером. У нас такого немає. У нас ще кар’єрний шлях від молодшого юриста до партнера можна пройти значно швидше. А можна не пройти ніколи. Важлива не вислуга, а заслуги. Все залежить від ділових якостей. Так, при цьому ти завжди ризикуєш, даючи шанс молоді після університету. Але в 90% випадків це себе виправдовує. Люди розуміють, що у нас вони отримують шанс, і це працює.  

– Ви серйозно підтримуєте стипендіями найкращих студентів Юридичного інституту ПНУ. Готуєте собі кадри чи це чиста благодійність – данина шани до альма-матері?

Так, це і наша вдячність рідному університету. Крім того, ми його, як можемо, популяризуємо. Насправді, така підтримка – це, може, 10% від того, що хотілося б робити для своїх вузів. Зрештою, нелогічно, якщо я буду підтримувати Одеську юридичну школу, наприклад. Її є кому підтримувати, це по-перше. А по-друге, повинні бути правильні традиції і юридичні школи в країні. Наша підтримка – це формування такої традиції. І якщо дозволить фінансовий стан, ми будемо її лише збільшувати.

Крім того, у молоді, яка, звісно, не має досвіду щоденної юридичної практики, є переваги. У неї око не замилене, мислення свіже, не стереотипне, не шаблонне. Бували випадки, коли досвідчені партнери шукали рішення проблеми за якимсь прецедентом, за попередніми зразками, а молоді хлопці пропонували цікаві нові ідеї.

– Як далі буде розвиватися і рости компанія? Не плануєте розширюватися в регіони?

Свого часу були такі наміри, дійшло практично до відкриття офісів в дев’яти областях. Але зрештою відмовилися від цієї ідеї. В Україні крупні клієнти навіть у регіонах воліють мати справу зі столичними юридичними компаніями. Нема сенсу утримувати офіс, дешевше відрядити фахівця на місце в разі потреби. При цьому в Івано-Франківську наш офіс працює повноцінно, фактично, як окрема компанія.

Ми також визначилися зі стратегією роботи на міжнародному ринку. Ми знайшли подібні до нашої юридичні компанії в Європі і США й уклали з ними партнерські угоди. Тому коли сьогодні в нашого клієнта є потреба в послугах за кордоном, ми можемо їх миттєво надати. У нас є партнери у Швейцарії, в Британії, в Польщі, на Кіпрі, в Нью-Йорку. Цього достатньо, щоб працювати в усьому світі.

– Наскільки для вас є важливим просування компанії в медіа, робота над публічним іміджем?

Клієнти до юридичних фірм не приходять завдяки гарній вивісці чи піару в медіа. Для клієнта така реклама – це хіба підтвердження ефекту присутності компанії в публічному просторі. Ну от всі знають, що «Мерседес» – гарна машина, але її все-таки рекламують час від часу в дорогих журналах. Нерідко для українських і європейських клієнтів важлива статусність компанії, її публічна репутація. Ми це враховуємо.

– «Moris Group» часто підтримує мистецькі проекти в Івано-Франківську. Які ваші мотиви? За якими критеріями визначаєте, кому допомогти?

Недавно ми підтримали виступ Юрія Андруховича із швейцарськими музикантами. Підтримували фестиваль «ДжазБез» у Франківську, «Старе кіно по-новому», цікаві видавничі проекти, гурт «Перкалаба» тощо. Це не якась примха, ми роками це робимо. Ми завжди підтримуємо проекти з елементом доброї інтелектуальної провокації, проекти, націлені на якусь альтернативу, на створення нових смислів.

– Що надихає Андрія Романчука?

А я, певно, ще просто не видихнувся. Спеціально нічого не вигадую, в Азію за натхненням не їду. Проводжу час із родиною, буваю в горах, мандрую. Просто не втратив смаку до роботи.

 

Розмовляв Сергій БОРИС