Упродовж кількох днів в Івано-Франківську одразу у двох кінотеатрах зникало світло, “Просвіту” замінували, у ПНУ та Інституті Данила Галицького відмінили публічні лекції “Ти і міліція”. Ці події влада тепер намагається трактувати як випадкові. Щойно призначений Василь Чуднов, якому офіційно доводиться якось викручуватися, розсмішив: він сумнівається, що до цих подій причетна влада.
Будь-які спроби з боку влади “відмазатися” лише підсилюють абсурдність цих спроб. Адже усі вищезгадні події відбулися у рамках кінофестивалю “DocuDays Ua”, мета якого – розказати нам із вами про наші права. Заборону лекцій, мінування та відключення світла перед Франківськом “обкатали” у багатьох інших містах України. Чуднов, мабуть, не уважно читає новини. З власниками кінотеатрів та ректорами, напевно, також говорили одними й тими ж фразами. Що це було? Залякування податковою? Відміною пільг? Ми нашлемо на вас перевірку міністерства? Ви ж не хочете передчасно позбутися посади, шановний пане, шановна пані? Приємно було б думати, що опозиція сьогодні має аж такі повноваження по цілій країні.
Ці роздуми підняли з пам’яті події практично таких самих холодних листопадових днів, які відбулися майже 10 років тому. Ми стоїмо перед Прикарпатським університетом в очікуванні ректора. За годину він оголосить про добровільне бажання залишити посаду. Це перший в історії вузу студентський пікет і перша публічно висловлена недовіра “недемократичному ректору”. Кілька днів перед тим перший тур виборів визнали сфальсифікованим. У кожного зі студентів свої причини нелюбові до цього ректора, який виходить до нас з помаранчевою стрічкою, викликаючи загальний сміх. Кілька місяців тому я закінчила цей заклад – на прощання нам не забули нагадати, за якого Президента треба буде віддати голоси восени. Так ніби страх і покора, виплекані в стінах вузу, мають тривати вічно.
Пригадалося також, як не приймали курсові з педагогіки, якщо в них не використали 5 цитат з праць Кучми. Це були непогані праці. Хто їх писав? Батьки лише знизували плечима і казали, що вони у свій час мали цитувати Леніна. Усвідомлення цієї паралелі для мене стало тією останньою краплею, про яку зараз багато говорять, аналізуючи можливість нових майданів.
Ці заборонені напередодні підписання Асоціації з ЄС фільми про права людини. Відмінені лекції про міліцію у тому ж ПНУ. Це може виявитися такою ж останньою краплею. “Вашим заходом зацікавився ректор”, – сказали організаторам перед тим, як скасувати лекцію. Призначили її на інший день – і знову скасували. У цей самий час, коли ціла країна обговорює сотні помилок у шкільних підручниках, на видання яких наближені до Міносвіти видавництва, як з’ясували журналісти, заробляють мільйони гривень, ректор публічно заявляє про те, що “Табачник – професіонал”. Невже колишній дипломат Ігор Цепенда не зміг підібрати більш дипломатичної фрази, щоб пояснити прихильне ставлення до начальства?
Подивилася на центральних каналах кілька сюжетів про ЄС і про те, що нас чекає у разі приєднання: енергозберігаючі лампочки, польські яблука, заборона бабцям продавати молоко, розширення асортименту експортних товарів і ще багато про їжу та побут. Жодного слова про права людини, з яких Європа, як мені здається, й починається. Право подивитися фільм про права людини – це сьогодні занадто багато для українця. Проковтнули. Наразі.
У забороненому фільмі “Відкритий доступ” розповідають про те, як звичайним людям за допомогою запитів отримати від влади інформацію, яка їх цікавить. Журналіст Сергій Лещенко пише запити про законність оборудок із “Межигір’ям” Януковича. Колишній афганець допитується у міської влади, коли ж йому нарешті виділять обіцяне житло. Мешканцям віддаленого села за допомогою запитів до чиновників з району та області вдається повернути в село єдиний автобусний рейс. До цих фільмів тепер прикута підвищена увага. Як не сьогодні, то завтра їх перегляне вже значно більша кількість обурених українців.
Влада злякалася правди про “Межигір’я” чи обізнаних у своїх правах українців, які зможуть доставити чиновникам масу дискомфорту, навчившись писати запити? Найстрашніше кіно для Януковича ще не відзняте, але буде не дивно, якщо його сценарій нагадуватиме той, майже 10-річної давності. Коли черговий необережний крок влади став останньою краплею для мільйонів.
Чи цитують, до речі, сьогоднішні студенти книгу Януковича?

Наталка ГОЛОМІДОВА