Зрештою, це цілком закономірно. Ще коли в листопаді минулого року звільнився генеральний директор обласного радіо Іван Михайлович, я знав, що і в мене такий крок не за горами. Якраз минулої п’ятниці бачилися. Говорили про теперішню ситуацію на радіо. Я ще висловив думку, що може б і варто звільнятися, але хто лишиться? Іван Михайлович іронічно відповів: «Найгідніші». І справді, лишатися неприпустимо, оскільки це буде знаком згоди з діями теперішньої влади.

Минулого четверга представили нового генерального директора. Ним став наш редактор Володимир Іванович, який належить до «Партії регіонів». Коли я прийшов на роботу п’ять років тому, то Володимир Іванович мені щиро помагав у становленні. Підказував і захищав від можливих нападів інших співробітників щодо моєї непрофесійності. Я йому за це щиро вдячний. Так само, як і всім решта співробітникам, від яких навчився у радіожурналістиці всього, що наразі вмію.

А найбільше вдячний Іванові Михайловичу, який показав приклад чесності. Лише так і має бути. Далі лишатися неприпустимо. Ці думки були давно, а утвердилися минулого четверга. Тоді було представлення нового генерального директора Володимира Івановича і відзначення сімдесят четвертої річниці радіо. Представляв губернатор, говорив, що буде свобода слова тощо. Гарно говорив і посміхався.

Але вже через дві-три години до мене в кабінет зайшов заступник нового генерального директора і просив стриматися. Він справді щиро і по-дружньому просив перечекати цю владу і не писати критики в її бік. В тому числі й за межами радіо. Він просив не писати і не публікувати нічого, що могло би компрометувати (!) мене, як працівника державного радіо в очах теперішньої влади. Але в мене ніколи не було якоїсь спеціальної критики в чийсь конкретно бік. Під кожним словом і зараз можу підписатися і я нічого ніколи не вигадував, а писав і пишу виключно правду.

Після того, як кілька років тому я написав колонку про відвідини теперішнім губернатором церкви у селі Шепіт, губернатор спочатку пробував застерегти мене через тодішнього мого директора Івана Михайловича. Але Іван Михайлович мудрий чоловік і не міг мене карати нізащо. Зараз заступник каже, що Іван Михайлович був вимушений звільнитися в тому числі й за ті мої писання. Може й так, але і в цьому його чесність. А потім теперішній губернатор потелефонував мені особисто і трохи говорив. Зокрема, про те, що ми земляки (я з Брустурів, а він з Космача) і мали б підтримувати один одного. А також запитував чи мені бува ніхто не замовив ту колонку? Я тоді відповів, що ніхто не замовляв. А зараз розумію, що замовник таки був – Бог, який вимагає чесності і правдивості.

Та розмова після представлення нового генерального директора пояснила мені моє становище. Заступник сказав, що я перш за все працівник державного радіо, тому маю бути обачним з висловлюваннями. Навіть подавав ідею взяти псевдо. І він це робив абсолютно щиро і з бажанням помогти. Від душі просив продати душу. Але тоді виникла думка, що не можу бути перш за все державним працівником. Мушу перш за все бути християнином, людиною. Не можна переступати через себе. Попри любов, шану і повагу до всіх моїх співробітників мушу йти через неприйняття антилюдської політики теперішньої влади. Не можу своєю присутністю у державній структурі легітимізувати цю владу.

Нове керівництво обіцяє покращення. Звучать сподівання, що доволі суттєво піднімуться зарплати, ще цього року запрацює телебачення. Навіть у двір до приміщення радіо відкриють пряму дорогу і освітлять її ліхтарями. Припускаю, що все справді розквітне і забуяє на повну силу. Зараз же вибори на носі, треба буде знову агітувати за теперішнього президента на «не благодатному» Прикарпатті. Красива буде квітка, тільки гіркими будуть плоди.

Я довго сумнівався, коли саме звільнятися, бо ще не знаю, куди піти далі. Навіть просив у молитві, щоб прийшло рішення. Якраз з минулої п’ятниці на суботу. І воно прийшло. Минулої суботи зателефонував Любомир Володимирович, ще один працівник нашого радіо, який очолював ФМ-відділ. Він повідомив, що збирається писати в понеділок заяву на звільнення. І це моя третя подяка в цьому тексті, що він поміг своєю дією й мені вчинити дію. Сьогодні, в понеділок, 20 січня ми написали заяви на звільнення.

Василь КАРП’ЮК