Загадкова каріока – танець бразильський, швидкий, справжня новинка 1935 року. Але насправді танцювався він просто: два кроки вперед, два кроки вбік і – фігура. Жваво й легко, мої панове! Музика!

            Зміни в моді і способі життя

Міжвоєнна Галичина захопилася танцями. Найбільш «танцювальними» видалися 1927 та 1929 роки, на початку 1930-х бажання танцювати зменшилося, а з середини 30-х накотилася нова хвиля танцювального шалу. А ось у 1938-39 роках, напередодні Другої світової, було вже не до танців.

Після Першої світової війни край заполонили ритмічні онстеп, фокстрот, чарльстон. Швидкий ритм приніс зміни і в моді, і в способі життя. Спіднички стали коротші, з низькою талією, взуття – легшим, але стійким, у відносно тонкий каблук вкладався металевий стержень. Найсміливіші пані почали підстригати волосся – не зовсім коротко, але шия вже залишалася голою. Жіночий спорт увійшов у повсякденне життя.

Втім, не всім подобалися новітні танці. Консервативна громадськість була невдоволена тим, що молодь все більше надає перевагу закордонним танцям. А у газеті «Діло» від 25 травня 1928 року читаємо, що Міжнародне товариство танцюристів і вчителів танців постановило, що чарльстон шкодить здоров’ю.

З часом танці ставали плавнішими. Запанувало танго, повернувся, здавалося б, уже забутий вальс. Танго в Галичині не набуло того еротичного характеру, з яким асоціюють аргентинське танго. Це був повільний, досить  поважний танець. Яка тут еротика, коли пани без рукавичок не могли й доторкнутися до оголених рук та плечей пань! З попередніх швидких танків залишився «сонний» фокстрот слоу-фокс та вже повільний чарльстон. Великої популярності набув англійський вальс. Знову змінилася мода – сукеночки пань подовшали, чітко визначилася лінія талії.

Танечна муштра

Танці стали демократичнішими, перемістилися з бальних зал у клуби та

на «дансинги». Популярності набули школи та курси танців.

Про «школи танечні» Станиславова відомості маємо дуже скупі. Відомо, що у 1914 році у місті працювала школа танців Розенрауха, яка знаходилася на вул. Вірменській, 10 (тепер – Мельничука). В Державному архіві Івано-Франківської області збереглися дозволи Станиславівського воєводства на відкриття «салонових» шкіл танців та продовження таких дозволів. З них ми дізнаємося, що в Станиславові Макс Фейер керував школою танців з 1925 до 1933 року в приміщенні на вул. Собеського, 22 (тепер – вул. Січових Стрільців), Е. Берглер у 1932-33 роках проводив танцювальні заняття на вул. Казимирівській, 10 (тепер – вул. Гетьмана Мазепи), а Францішек Напьорковський у 1932-34 рр. відкрив школу танців на вул. Понятовського, 10 (тепер – вул. Островського). В Коломиї школи танців організували Міхал Дубравський (1933-37 рр.) та Володимир Ткачук (1933-37 рр.), у Стрию – Міхал Траттнер (1933-35 рр.), Роман Петрин (1934-37 рр.), Казимир Гермак (1934 р.), Максиміліан Мерзанд (1937-38 рр.) та Семан Грауліх (1925-34 рр.). Цей же С. Грауліх проводив танцювальні курси у Долині (1924-25 рр.). У Косові танцям навчав Герба Перец (1932 р.). Також танцювальні школи працювали у Яблоневі, Гвіздці, Печеніжині, Заболотові, Городенці та ін. Деякі вчителі танців отримували дозволи без вказівки на конкретний населений пункт. Вони могли працювати «на теренах Станиславівського воєводства». Такими були: Яніна Напьорковська, Євген Атаманюк, Василь Фединчук тощо.

Дозволи видавалися терміном на один рік, потім їх продовжували. У дозволі прописувалися стандартні умови, яких мали дотримуватися організатори при проведенні занять у школах танців:

1)                            навчання танцям повинно проводитися у пристосованих для цього приміщеннях;

2)                            при проведенні занять необхідно дотримуватись поліційних приписів та моральних звичаїв;

3)                            діти, молодші 10 років, не повинні навчатися разом із старшими;

4)                            навчання повинно завершитися до 21 години;

5)                            не можна брати окремої плати за вхід до танцювальної зали;

6)                            навчання повинно супроводжуватися фортепіанною чи скрипічною музикою;

7)                            сторонні особи не можуть бути присутніми в танцювальному залі;

8)                            дозвіл на проведення школи танців не може передаватися іншим особам.

Дозвіл на відкриття шкіл танців кандидати отримували тільки у тому разі, коли могли надати воєводству довідку про несудимість та моральну і політичну благонадійність. Обов’язковим було кваліфікаційне свідоцтво, яке отримували в Товаристві вчителів танців у Варшаві або у львівській філії –  після здачі екзамену. Також необхідні були рекомендації з попередньої роботи в школах танців. Багато вчителів танців вважалися людьми малозабезпеченими, про що свідчать «Свідоцтва бідності», які вони додавали до прохання.

Як правило, курс навчання танцям проходив двічі на тиждень і тривав шість тижнів. Формувалися дві групи – старша і молодша. В журналі «Нова хата» від 1 лютого 1935 року знаходимо опис «дансингового» одягу: «Темне вбрання (не смокінг) у пана, довга (але не надто довга) сукня з невеликим вирізом у пані».

Коломийка на шкільному подвір’ї

Школи «салонових» танців також працювали при гімназіях. Так, у 1920-х роках у станиславівській жіночій гімназії УПТ працювала приватна школа танців, де дівчатка навчалися танцювати бостон, фокстрот, танго, вальс, коломийку. Бувало, що старші сестри вчили танцювати молодших або дівчатка-школярки на перерві повторювали танцювальні кроки. Але міські школи танців українська молодь, навіть з інтелігентних родин, не завжди мала можливість відвідувати. Дорого, та й не забуваймо, що дівчатка самі, без супроводу когось із дорослих, ні на вечірку, ні на курси танців ходити не могли.

Часто при українських гімназіях чи філіях товариства «Просвіта» організовувалися гуртки народного танцю. Для прикладу, у коломийській жіночій гімназії УПТ в 1922 році постала танцювальна школа Василя Авраменка, який започаткував професійне виконання народного танцю. Репетиції проводилися на шкільному подвір’ї або у великій залі на першому поверсі. Василь Авраменко, окрім двох танцювальних шкіл у Коломиї, заснував курси у Львові, Стрию, Перемишлянах, Тернополі, Дрогобичі, Городенці.

 

 Наталія ХРАБАТИН