13 березня в Івано-Франківську відбудеться привселюдне спалення такого собі Альберта Вироземського. Щоправда, цього середньовічного авантюрника з оповідання Юрія Андруховича «Альберт, або Найвища форма страти» стратять на сцені Лялькового театру. А перед тим – народять його для глядачів, відтворять його життя з поперемінними масками комедіанта, штукаря, ченця, шахрая і після спалення навіть проведуть у потойбіччя його душу, заглянувши за ширму дозволеного…

 

«Альберт…» на франківських підмостках пройде вдруге, але вперше. Удруге, бо франківці у лютому 2014 року вже дивилися медіавиставу за твором Андруховича. А вперше, бо цьогорічний «Альберт…» має своє обличчя, відмінне від попереднього, але  впізнаване…

В основі умовного сюжету (умовного – бо йдеться не про класичне театральне дійство, а радше про мистецький перформенс) ‒ однойменне оповідання Юрія Андруховича, написане у 2008 році. Образ Альберта поповнив колекцію відомих «авантурників» від Патріарха Бу-Ба-Бу (Стах Перфецький, Самійло Немирич, Павло Мацапура та ін.), але кожна з цих історій, за словами письменника, «не подібна на іншу з подібною проблематикою – гріх, злочин, прощення, каяття». Тож у перспективі «Альберт…» разом з іншими «неподібними подібними» історіями стане частиною нової книги Юрія Андруховича.

Авантурник, якого ще не бачила земля, Альберт Вироземський – «особа без громадянства і з вельми туманним соціальним минулим», пройшов шлях від штукаря мандрівного цирку «Ваґабундо» до псевдоченця францишканського кляштору у Львові десь у 1641 році, аж поки його не видала одна з двадцятьох коханок його «амурного реєстру». Тож Альберта привселюдно спалили в «осінь середньовіччя». До того він встиг продати душу дияволу, однак підписана кров’ю угода з невідомих причин не спрацювала. А душу Альберта з пороху та попелу забирають «сонми небесних посланців»… У кінці автор залишає знаки питання, які, як він сподівається, «стануть знаками надії». Тож історія триває…

 

«Важливо, аби ідеальний глядач «Альберта…» був «живим»…»

Натхненницею «Альберта…» в дусі середньовічного мораліте, накладеного на сучасний перформенс, є Оля Михайлюк, директор фестивалю «АртПоле». Саме вона зібрала разом учасників медіавистави – письменника Юрія Андруховича, співачку Уляну Гобачевську, контрабасиста Марка Токара, художника Анатолія Бєлова та звукорежисера Віктора Новожилова, а також зайнялася режисурою та сценографією.

Оля Михайлюк прочитала оповідання задовго до того, як зустріла музикантів. А пропозиція обіграти саме цей твір прозвучала свого часу від Слави Померанцева (президент міжнародного поетичного фестивалю «MERIDIAN CZERNOWITZ»). «Марка і Уляну я почула  на відкритті в одній з київських галерей і чомусь одразу зрозуміла, що хочу запропонувати їм попрацювати разом із Юрієм над цим текстом», ‒ зазначає Оля Михайлюк.

На сцені текст оживає акторським голосом Юрія Андруховича під вокальні імпровізації неперевершеної Уляни Горбачевської. Контрабасом у стилі фрі-джазу «промовляє» відомий музикант Марк Токар. І все це витворює живу імпровізаційну стихію, яка полонить глядача внутрішньою свободою. Візуальна частина вистави теж стається текстом зі своїм меседжем, який глядач відчитує через графіку та відеоінсталяції Анатолія Бєлова і vj-group «CUBE» ‒ на чорному тлі білими анімаціями вмить оживає промовлене акторами.

Як зауважує режисер Оля Михайлюк, «твір писався як самостійний літературний, але в процесі роботи був скорочений і структурно трансформований під виставу. Корективи вносили всі учасники процесу: метод роботи не передбачає диктату когось одного, а полягає у взаємодії».

Яким він є, ідеальний глядач «Альберта…»? Юрій Андрухович зізнається, що йому важливо, аби він (глядач) був живим», сприйнятливим, здатним охопити всі виміри вистави. А ще він має бути розумним, дотепним, добре вихованим і гарно вбраним, жартує Оля  Михайлюк і додає: «Головне, щоб люди, які приходять на «Альберта…», готові були ставити запитання. Насамперед собі. Альберт не дає прямих відповідей, але провокує на роздуми…»

 

«В «Альберта…» ще багато пригод попереду…»

Уперше творці театрального «Альберта…» зібралися, навіть особисто не будучи знайомими, в селі Хмелева неподалік Франківська. Там є своєрідна резиденція над Дністром, нею опікуються мистецька агенція «Наш формат» і Влад Кириченко, які співпрацюють із фестивалем «АртПоле». А потім були репетиції в івано-франківських майстернях і книгарнях, згодом ‒ у львівському Музеї ідей, тобто «безпосередньо в підземеллі бернардинів, куди в певний момент потрапляє наш головний герой», зізнається Оля Михайлюк.

Перші покази «Альберта…» відбулися на найбільших українських фестивалях ‒ «АртПоле», «Meridian Czernowitz» та «ГогольFest», а в лютому 2014 вистава з успіхом пройшла в Києві, Одесі, Івано-Франківську, Тернополі, Запоріжжі. Знаково, що цьогорічний тур «Альберта…» стартує у Франківську 13 березня – на ювілей Юрія Андруховича. Потім будуть Київ та Дніпропетровськ, можливо, й інші міста України, Польщі та Німеччини.

Проте у кожну виставу учасники додають щось нове у загальній атмосфері імпровізації, залишаючи простір для гри з глядачем. Резонуючи з дійсністю, яка актуалізує вічні питання гріха, кари й каяття, творці «Альберта…» тонко вплели алюзії на сучасні події в Україні. Так, на одній із останніх репетицій Юрій Андрухович пригадав власний текст «Гаспид, або ж Дідько», який як ніколи актуально вписався в середньовічне мораліте відлунням сучасних подій:

Зійшла комета, Господи прости!

Мов гурт убивць повзе повз нас етапом.

Розпущені убори і хвости,

запахло спиртом, сіркою і цапом…

Інші зміни у виставі залишаються таємницею і стануть приємним сюрпризом для глядачів. Проте й вони не остаточні, адже в «Альберта…» ще багато пригод попереду», ‒ зазначає Оля Михайлюк.

 

 

ДО ТЕМИ:

«Галицький кореспондент» поцікавився, чи прибуде на презентацію «Альберта…» в Франківську Стах Перфецький, він же Йона Риб, власник сорока імен та інших сумнівних властивостей як духовного, так і матеріального кшталту. На що Юрій Андрухович відповів, що не знає, адже Стах і від нього приховує місце свого перебування, однак «у потрібний момент Перфецький нагадає про себе».

Наталя ТКАЧИК

фото Олексія Карповича

 

Читайте також:

Софія АНДРУХОВИЧ: «Ніде не почуваю себе настільки природно і комфортно, як у Франківську»

Ніна АНДРУХОВИЧ: «Життя – це колаж»

Юрій Андрухович: «Я насправді патріотичний, український космополіт»