Дземброня – одне з наймальовничіших сіл в Україні. Тут бували Леся Українка, Василь Стефаник, кажуть, що місцеві краєвиди надихнули Сергія Параджанова на зйомки «Тіней забутих предків». Звисока відкривається дивовижний вид на Чорногірський хребет від гори Піп Іван до Говерли. Село простягається на десять кілометрів, а мешкає тут приблизно 250 людей. Серед них – тридцятилітні Артем та Людмила, що переїхали сюди з Харківщини три роки тому.
Уперше подружжя приїхало до Карпат у 2010 році як туристи. Їм дуже сподобалися і село, і природа. Вони вирішили купити невелику ділянку землі і переїхати на Прикарпаття. Спочатку молоді півроку винаймали тут житло, поки підшукували землю – протягом тижнів щодня ходили по горах і вибирали. Купивши ділянку на висоті 1020 м, побудували невеликий будинок, на будівництво «коробки» пішло лише десять днів. Все інше вони робили самостійно: водопровід, каналізацію, вікна, двері, підлогу, шліфування і фарбування. Батьки не дуже зраділи їхньому переїзду в далекий край – адже батьки завжди хочуть, щоб діти були поруч, проте друзі їх підтримали і тепер часто приїздять в гості. Майбутні сусіди привітно до них поставилися: раділи, що молодь їде до села.
Людмила розповідає, що, переїхавши у Дземброню, вони зрозуміли, що магазинна їжа – несправжня. Тепер харчуються здоровими продуктами, у сезон збирають ягоди, гриби, трави, які заготовляють на зиму. Маринують і сушать гриби, в’ялять помідори, сушать трави на чай, роблять закрутки з ягід, варять сир із молока, яке беруть у сусідів. Сир роблять за технологією виготовлення французьких сирів «Комте» і «Бофор», витримуючи їх півроку. Найближчий ринок – за 20 кілометрів, у Верховині, там купують сезонні овочі і теж роблять консервацію.
Худоби не тримають, із тварин тут лише кіт, сам прийшов і лишився жити. Взимку катаються на сноубордах на Драгобраті, хоча останні зими не дуже сніжні – вдається покататися лише кілька разів за сезон. Минулого року пара подорожувала Європою автостопом. За два місяці об’їхали дванадцять країн, 22 міста. Це був позитивний досвід, проте виснажливий: іноді випадало ловити попутку під зливою і недосипати, зате аж до Сицилії добралися!
Зараз вони живуть на заощадження, порівняно з життям у місті, витрачати треба небагато – натуральні продукти дешевші за магазинні. Були кризові часи, коли доводилося їсти саму грибну юшку і коржики.
Артем та Людмила працюють над власним проектом «У фермера». Це сайт, що дозволяє селянам продавати свої домашні продукти, а містянам – купувати їх. Місцеві виробники скаржаться, що витрачають багато часу на виготовлення продукції: молока, сиру, м’яса, грибів, ягід, овочів, а гуртові перекупщики скуповують їх за копійки і пропонують міським жителям за цінами, удвічі-утричі вищими. Так виникла ідея проекту: організувати прямий контакт продавців і покупців натуральних продуктів.
Наразі це некомерційний проект з популяризації місцевих продуктів. Людмила захоплено розповідає: «Зараз ми наповнюємо базу фермерів, шукаємо тих, хто готовий продавати свої продукти, напряму контактуємо з ними і пропонуємо їм розмістити свої продукти на сайті ufermera.com». На сайті, окрім традиційних сільських продуктів, можна зустріти й екзотичні: один верховинець продає заспиртовану гадюку, яка, за його словами, має чудодійні лікувальні властивості, а чоловік із Сумщини – в’яленого гуся, смачнішого за хамон. Часто продавці на ринку бояться продавати продукти в інтернеті, адже люди завжди побоюються нового. Проте система дуже проста: продавцеві достатньо розмістити свій телефон, опис і фотографії своїх продуктів, і покупець сам за ними прийде. Або ж отримає «Новою поштою», якщо живе далеко. Все більше людей хочуть купувати справжні продукти харчування, а не сурогати, тож подружжя сподівається, що проект стане популярним.
Будиночок, з якого відкривається казковий вид на навколишні гори, невеликий – лише шістнадцять квадратних метрів, тринадцять з яких займає кімната, а три – санвузол. З меблів – лише саморобний стіл із залишків будматеріалів, два стільці і матраци на підлозі. Зайвих речей і мотлоху тут не люблять.
«Підводних каменів при переїзді було небагато, а ось підземних при прокладанні водопроводу – вдосталь», – жартує Артем. Зламався перфоратор, кірка, зубило, і навіть ківш екскаватора довелося міняти. Тепер до хати прокладені 150 метрів водопроводу, у криниці – насос, у траншеї – шланг, у домі – гідроконтролер. Є навіть гаряча вода і душ. Перші півтора-два роки було складно у побутовому плані, подружжя жило без стаціонарної електрики, душу і гарячої води також не було. Впродовж півтора року електрика була тільки від однієї сонячної батареї. Милися в тазику. Тепер тут справжня оаза: вода, електрика, інтернет.
Приклад Артема і Людмили надихає. Людям, які також хотіли би поміняти місто на природу, Людмила радить зважити всі «за» і «проти», потім пожити у тестовому режимі за містом, щоб зрозуміти, чи підходить їм такий спосіб життя. Артем також радить потренуватися і принаймні один раз перезимувати на дачі. Жінка додає: якщо відчуваєш, що увечері в п’ятницю хочеться піти у бар чи в кафе, то село точно не для тебе. Варто вирішити наперед питання з роботою, щоб не вийшло, що приїхав до села, а жити нема на що. Якісь гроші все одно знадобляться.
Розмірковуючи над тим, чи бракує їм чогось, порівняно із міським життям, і над недоліками своєї нової домівки, Людмила ділиться: «Мені бракує певних продуктів, з яких можна приготувати щось смачненьке. Тут немає кореня імбиру чи зеленого базиліка. Основна проблема – з роботою. Якщо перебираєшся до села, будь готовий до того, що роботи тут немає. Пощастить, якщо вдасться влаштуватися в школу або в сільраду…» Артем зауважує, що великий мінус – це дороги, точніше, їх відсутність. Це глобальна проблема для всієї України. Інший недолік – вода. Її може бракувати, якщо живеш на вершині гори, і вона не мінералізована, практично дощова, а це погано для організму. Ще – лікарня далеко. Та загалом, подружжя тішиться життям на природі. Артем наводить залізний аргумент: «Мені не подобається життя в місті. Там не видно справжнього нічного неба! Потрібно поїхати далеко від цивілізації, щоб його побачити».
Читайте також:
Деркачова Ольга 
Рязанцева Яна 
Магда Євген 
Волошин Тарас