Жителі мікрорайонів Коломиї, що розташовані на березі ріки Прут, вісім років живуть, як на пороховій бочці, чекаючи, коли вона вибухне. Бо вони просять міську та обласну владу, екологічну, водну та всі інші можливі й неможливі інспекції привести до ладу аварійну дамбу. Чиновники уважно слухають, щиро обіцяють, але нічого не роблять. А тим часом дамба, яку добряче пошкодила страшна повінь 2008 року, продовжує руйнуватись. Тепер, як запевняють коломияни, існує величезний ризик, що в разі навіть незначного підняття води у Пруті дамбу може прорвати і добрячу частину Коломиї та приміські села може затопити.

 

 

Куди поділись три мільйони

 

Проблеми із дамбою на річці Прут у межах Коломиї розпочалися після величезної повені 2008 року. Тоді велика вода доволі серйозно її пош­кодила. Ще більше шкоди завдали їй так звані «берегоукріплювальні роботи», які тут проводились у 2009 році. Тоді на Прут нагнали техніки, розібрали бетонні плити вздовж берега… і на цьому закінчили. Добротні бетонні плити розійшлися по приватних ставках, а дамба перетворилася на купу шутру, що аж ніяк не зможе захистити місто від повені.

Остаточно зруйнувала дамбу та розмила її залишки повінь 2010 року. Тоді, як розповідають місцеві мешканці, вода з Пруту місцями вже доходила до краю дамби. Так що дуже мало бракувало до того, щоб вона затопила місто. Якщо ж, не дай Боже, ще раз повториться 2008 рік, то вода дамбу просто розмиє і затопить Коломию, Воскресинці, Королівку, Корнич – аж до Снятина.

Тоді ж у 2010 році влада намагалася щось розпочати робити. Була розроблена відповідна програма, і з державного бюджету навіть було виділено 3 млн. грн. на її реалізацію. Цими коштами мало розпоряджатися обласне управління водного господар­ства. Гроші були перераховані на рахунки банку «Родовід», який вже тоді мав проблеми, а згодом взагалі збанкрутував. Тож куди поділися ці 3 мільйони – невідомо.

 

За свій кошт не можна

 

Зрозумівши, що надії на владу немає, громада вирішила брати ситуацію у свої руки. Михайло Демянчук, один із лідерів ініціативної групи, каже, що люди зверталися у всі інстанції, в які тільки можна. До міської, районної, обласної ради, прокуратури, водної, екологічної та багатьох інших інстанцій. Чиновники уважно слухають, кивають головою, співчу­вають…

«Три рази на місце приїжджала комісія, – каже пан Михайло, – але якихось відчутних наслідків не видно. Ми зневірились у владі і вже своїми силами хотіли відбудувати дамбу. Громада була готова за свій кошт найняти техніку, заправити її і оплатити усі роботи з берего­укріп­лення, але влада, погрожуючи кри­мінальною відповідальністю, категорично заборонила це робити. Мовляв, закон, це забороняє».

«Отак із жахом чекаємо кожної весни, кожного літа, – продовжує Ірина Червінська, коломиянка, власниця дачного будинку на іншому березі Пруту. – З жахом, тому що дуже добре пам’ятаємо, яке пекло тут було у 2008 році. Тоді потік води повністю зруйнував з десяток будинків, пошкодив більше сотні, а скільки домашніх тварин втопилося, кажуть, що навіть і людські жертви були… Люди за одну хвилину втратили все, що довгими роками і важкою працею наживали. Дуже не хочемо пережити цей жах ще раз».

«Людей найбільше обурює той факт, що про проблему всі знають, але ніхто нічого не робить. Чиновники сидять у своїх кабінетах, склавши руки, і чекають, коли Прут знову розіллється», – скаржаться мешканці прирічкових мікрорайонів Коломиї.

 

Сюрреалістична історія

 

Про берегоукріплювальні роботи та відновлення дамби міський голова Коломиї Ігор Слюзар нам розповів дещо сюрреалістичну, але дуже показову історію.

Одразу після повені 2008 року дійсно був розроблений проект берегоукріплень на загальну суму 8 млн. грн. Ці кошти мала виділити держава, але так цього і не зробила. За час, що минув, Прут суттєво змінив своє русло, тож проект берегоукріплень перетворився у стос паперів, які, за словами міського голови, просто викинули у смітник.

Другу спробу навести лад із дамбою та захистити коломиян було зроблено у 2013 році. Тоді знову було розроблено новий проект робіт, але вже на 15 мільйонів гривень. Ходінням по інстанціях та вибиванням грошей у Києві безпосередньо займався народний депутат, коломиянин Руслан Зелик. Він довів цю справу до останньої інстанції, і вже от-от з державного бюджету мали надійти гроші, але… тоді Верховну Раду розпустили, і всі старання пішли намарне.

Тепер, каже Слюзар, все треба розпочинати заново, знову проходити усі кола бюрократичного пекла. Однак, відповідно до нинішніх цін, роботи з укріплення дамби будуть коштувати вже 22-23 мільйони. Та й то, навіть якщо держава і виділить їх, то це буде не раніше 2016 року. А поки коломияни й надалі живуть у небезпеці.

 

Залишається молитися

 

«Загроза реальна, – визнає міський голова. – Якщо буде навіть не надто велика повінь, ми Прут не втримаємо. Велика вода затопить людські помешкання, господарства. Про це усі знають – і в області, і в Києві. І вже нова влада знає, але наразі усі кивають на державний бюджет та екологічні фонди, а своїми силами та коштами із міського бюджету такі масштабні проекти ми реалізувати не в змозі».

Він додає, що хоч якось ситуацію врятували б 5 млн. грн. За них можна буде укріпити найнебезпечніше та найслабше місце в дамбі. Однак і їх ніхто не дає, і нема звідки взяти…

Поки влада киває головами і чухається, коломиянам від цього не легше. На превеликий жаль, вони покинуті напризволяще, і це не журналістський прийом для підсилення емоцій, а гола правда. Нікому нічого не треба. Міська влада нічого не робить і виправдовує себе тим, що грошей нема, чекає на допомогу держави. У Києві відповідають словами радянської чиновниці: «Чекайте, вас багато, а я одна», тож коломиянам залишається тільки молитися і сподіватися, що Прут змилосердиться над ними і не буде розливатися, доки до чиновників не дійде, що жартувати і легковажити зі стихією не варто. А це добром зазвичай не закінчується. 2008 рік, коли вода змивала цілі будинки, нам це наочно продемонстрував. І владі це треба добре усвідомлювати, адже сьогоднішній стан дамби – за крок до біди.

 

Віктор ФІТЬО