Стежками Галісії

  • На північному заході Іспанії є мальовничий край Галісія, чия назва напрочуд співзвучна з українською Галичиною. Колись цей закуток Піренейського півострова населяли кельтські племена. Галісія та інші північні регіони майже не зазнали впливу арабського завоювання, і тут збереглися ранньохристиянські пам’ятки. Місцева природа багата: зелене і скелясте галісійське узбережжя – Ріас-Байшас («нижчі береги») на заході та Ріас-Альтас («вищі береги») на півночі, а в серединній частині регіону – гори, пагорби і долини.

    Погода тут непередбачувана і залежить від примх Атлантичного океану: на узбережжі вітри і дощі бувають цілий рік. Тож, як і в Туманному Альбіоні, основна тема розмов – мінлива погода. Їжа – інша не менш популярна тема, смачно поїсти тут вміють і люблять. Увечері прийнято «водити козу» – ходити від закладу до закладу, куштуючи смаколики. Втім, це загальноіспанська традиція. Найпопулярніші вирази – «disfrutar la vida» («насолоджуватися життям») і «no pasa nada» («все буде гаразд»), які вживають через слово. Регіональна кухня багата на морепродукти. Місцеву страву восьминога по-галісійськи готують і вдома, і у спеціальних ресторанчиках – пульперіях (восьминіг по-галісійськи «пульпо»). Також серед регіональних страв – емпанада, закритий пиріг з м’ясом, рибою чи фруктами. Усе це запивається місцевим вином – білим альбаріньо чи червоним рібейро, або ж міцним орухо. Для холодної пори існує свій напій – гарячий пунш кеймада, приготування якої перетворюється на справжнє дійство. Вважають, що кеймада має цілющі властивості, а винайшли її чи то знахарі, чи то чаклунки.

    Башта Геркулеса у Коруньї

     

    Міста

    Корунью називають «кришталевим містом» завдяки скляним галереям балконів. Засклені балкони у білих різьблених дерев’яних рамах будували, аби зробити оселю максимально освітленою. Красива набережна простягається до Башти Геркулеса, що вважається найстарішим маяком у світі, побудованим ще за Римської імперії. За легендою, у ясну погоду з верхівки башти можна побачити береги Ірландії. Поряд з маяком – статуя Бреогана, міфологічного короля, батька галісійського народу. Біля башти прогулюються актори в історичних костюмах, а вуличні музиканти грають на волинці – виявляється, це тут традиційний інструмент. Місцевий ринок пропонує фірмові галісійські сири і різноманітні дари моря – крабів, десятки сортів риби, восьминогів.

    Містечко Падрон поблизу Коруньї відоме не лише тим, що там народилася видатна поетеса XIX століття Росалія де Кастро, але й гастрономічною цікавинкою – «перчиками з Падрону», що відомі на всю Іспанію. Маленькі зелені перчики бувають солодкі й гіркі, хто витягне гіркий – той щасливчик. Є навіть місцева приказка: “Pimientos de Padrón. Unos pican y otros non” – «Перчики з Падрону. Одні гострі, інші – ні».

    Скляні галереї Коруньї

     

    Старе місто Понтеведри – суцільна пішохідна зона. У його серці – готичний собор Санто-Домінго, що сьогодні є музеєм під відкритим небом. До Понтеведри гості приїздять не лише насолодитися атмосферою середньовіччя, але й відпочити на її відомих пляжах, бо ж містечко вважається столицею зелених і свіжих Ріас-Байшас. У другу неділю серпня тут починається тижневий фестиваль покровительки паломників Вірген Перегріна з вуличною музикою та театральними виставами, а в другі вихідні вересня проходить вуличний ярмарок з турнірами, майстер-класами з виноробства і продажем регіональних смаколиків. Традиція ярмарку бере початок у XV столітті.

    Найбільше галісійське портове місто Віго має небагато історичних принад. Проте від нього рукою подати до морського національного парку – островів Сіес, де можна спостерігати за рідкісними птахами і рибами і навіть пожити в наметі.

    Столиця Галісії, місто Сантьяго-де-Компостела, лежить посеред зелених пагорбів. Величний кафедральний собор, що зберігає раку з останками апостола Якова, видно з будь-якої точки міста. Саме місто виросло навколо цієї гробниці – за легендою, човен з останками святого причалив до галісійських берегів у IX столітті. Тож від Х століття прочани з усієї Європи йшли сюди, щоб вклонитися останкам апостола.

    Пляж Фошос

     

    Каміно

    У Сантьяго-де-Компостела завершується Дорога святого Якова, вона ж Каміно де Сантьяго. Для Західної Церкви це третій за важливістю паломницький маршрут після Єрусалима та Рима. Скрізь у місті можна натрапити на зображення мушлі, символу апостола. Перед тим, як розпочати Каміно, пілігрими отримують «паспорт паломника», до якого у придорожніх кафе та скромних ночівлях «альберґе» ставлять відмітки впродовж своєї багатокілометрової подорожі. Існує більше десятка варіантів проходження Каміно через Іспанію, Португалію, Францію, ці дороги були історично прокладені паломниками з різних куточків Європи. Шлях можна проходити пішки, велосипедом та навіть на осликах. Паломники завершують Каміно у соборі, де отримують іменну «компостелу» – сертифікат, що засвідчує пройдений шлях. Інколи паломники продовжують подорож до мису Фіністерре, що в перекладі з латини означає «край землі» і в давнину ним і вважався.


    Для когось Каміно – важлива релігійна мандрівка, для інших – цікавий культурний досвід, хтось прагне зустріти нових друзів. Про Каміно вдало розповідає художній фільм «Шлях» режисера Еміліо Естевеса з Мартіном Шином у головній ролі.

     

    Собор святого Якова у Сантьяго-де-Компостела

     

    Люди

    У Галісії не люблять кориду, а темперамент місцевого люду набагато стриманіший, ніж на півдні Іспанії. Що єднає місцеве населення з іншими регіонами країни – то любов до власної землі. Кілька галісійців зголосилися поміркувати про власну галісійськість.

    Алехандро Тобар, перекладач, письменник, засновник видавництва Hugin e Munin: «Галісійське суспільство чітко поділене на два табори. В одному – ті, чия ідентичність частково чи повністю розчинилася в іспанській, що історично не є нам рідною – адже ми так само, як Каталонія та Країна Басків, відстоюємо своє національне самоусвідомлення. В іншому таборі – ті, хто, як і я, досі визначає себе як галісійця, хто в щоденному житті спілкується галісійською і бере участь у політичному та соціальному житті регіону». Алехандро перекладає галісійською мовою з французької та англійської, а також керує маленьким видавництвом, що спеціалізується виключно на перекладах класики галісійською. Трохи статистики: галісійський книжковий ринок представлений літературою на іспанській та галісійській мовах, минулого року частка останніх складала 40% від загальної продукції. У художній літературі частка навіть більша – 60%».

    Анушка Сампедро, фотограф: «Морінья – це галісійське слово, що також широко вживається в іспанській мові і описує тугу за батьківщиною. Це поширене поняття, бо впродовж ХХ століття (а тепер знову, завдяки нашим корумпованим політикам) багато галісійців мали емігрувати. Коли я у від’їзді, а не в рідній Понтеведрі, то теж іноді відчуваю цю ностальгію. Я сумую за диким і порізаним скелями узбережжям, що дає нам найсмачнішу рибу і морепродукти. Сумую за океаном, на чиїх пляжах ми відпочиваємо влітку, як-от на пляжі Ас-Родас на островах Сіес, який газета «Гардіан» назвала найкрасивішим у світі. У Понтеведрі можна смачно випити і перекусити на літній терасі у старому місті посеред барокової і готичної архітектури. Можна відвідати маленькі містечка поблизу Понтеведри, наприклад, Комбарро, рибацьке селище із вузенькими бруківчаними вулицями і цікавими будівлями óрреос, зерносховищами «на ніжках». Якщо ж приїдете взимку (а зими тут вологі, холодні, дощові і похмурі), ви все одно зможете насолодитися океаном, оскільки Галісія стає популярним місцем для серфінгу, а з тарілкою кальдо (супу із м’ясом і овочами) і вином зима здасться короткою. А коли ви поїдете – теж відчуєте напад моріньї».

    Собор Санто-Домінго у Понтеведрі


    СЛОВНИЧОК

    Empanada – емпанада, закритий пиріг.

    Caldo – «кальдо», традиційний галісійський суп.

    Hórreos – óрреос, зерносховища на стовпах, що захищають зерно від вологи та тварин.

    Morriña – морінья, ностальгія, туга за рідним домом.

    Orujo – орухо, галісійський алкогольний напій міцністю 30-60%.

    Pimientos de padrón – «перчики з Падрону».

    Pulpo a la gallega – восьминіг по-галісійськи.

    Tapear – іспанською «водити козу», «ходити по тапас», тапас – маленькі канапки до вина чи пива.

    Queimada – кеймада, гарячий алкогольний напій.

    Ірина МАЛІШЕВСЬКА

     

     

    Читайте також:

    Казка про Африку

    Пізнання Китаю в ритмі танцю

    Під двома вершинами Ельбрусу

    Щоб завжди бути в курсі останніх новин - приєднуйтесь до нас у Telegram!