Воєнні дії на території України відлякують європейський бізнес і знецінюють гривню. Про іноземні інвестиції, українську економіку та приватні заощадження «Галицький кореспондент» поспілкувався з Дмитром Крепаком – головою правління одного з комерційних банків Західної України та спікером TEDx IvanoFrankivsk 2015.

 

– Дмитре, Ви закінчували Уортонську школу бізнесу Пенсильванського університету і тривалий час працювали в США. Чим Ви займалися у США? Чому прийняли рішення повернутися в Україну?

Я працював у найбільшій у США електричній компанії «Duke Energy». Відповідав за економічний розвиток у штатах Північна Кароліна та Південна Кароліна. Залучення до себе на територію промислових підприємств – це єдиний спосіб, яким електрокомпанія може продавати свою «продукцію» цим високоприбутковим клієнтам. Співпрацював з місцевою владою, щоб “продати” переваги цих двох штатів інвесторам з усього світу. В Україну повернувся не за зарплатою, а за розвитком кар’єри та цікавою роботою. Очолити в 40 років компанію, де працює 1700 людей, у США практично нереально. В Україні це стало для мене можливим. Робота дозволяє ділитися з людьми тим, чому навчився у Штатах, щось міняти на краще.

 

– Державне регулювання української економіки не зам’яке?

Навпаки. Зайве державне втручання в економіку створило в Україні нежиттєздатний гібрид між радянським соціалізмом і вільним ринком. Цей гібрид продовжує комуністичну традицію взаємної недовіри між державою та бізнесом. Держава вимагає від бізнесу підписаний папірець, «довідку на довідку» та детальну звітність на кожному кроці. Замість підвищення своєї ефективності в результаті конкурентної боротьби, бізнес витрачає свій час і ресурси на боротьбу з бюрократією, перевірками та переслідуваннями силових органів. В таких умовах економічний розвиток та виживання країни неможливі.

 

– Наскільки мають взаємодіяти держава і економіка?

Я прихильник мінімізації впливу держави на економіку, особливо на пострадянську. В СРСР держава 70 років контролювала майже 100% економіки. Для того, щоб після цього відродитися, економіці потрібно «вільно дихати» упродовж декількох десятиліть з мінімальним втручанням державної бюрократії та контролюючих органів. Головне, що повинна забезпечувати держава в економіці, – це відсутність монополій, підтримання вільної конкуренції на ринках та захист права власності на будь-що. Це святе для економічного розвитку.

 

– Яким способом мінімізувати вплив держави на економіку?

Треба не на відсотки, а в рази зменшити кількість контролюючих та дозвільних функцій держави разом з державними установами, які ці функції виконують. Також потрібно унеможливити втручання різноманітних силових органів у роботу бізнесу в будь-якій формі. В розвинутих країнах державних контролерів настільки мало, що у них просто немає ресурсу «бавитися» з малими підприємствами. Часу вистачає тільки на роботу з великим бізнесом, який вміє себе захищати та має гроші на юристів. Наприклад, у розвинутих країнах кількість податківців на 1000 мешканців у 2-3 рази менша, ніж в Україні.

 

– Підвищення податків наповнює бюджет, проте обтяжує бізнес?

Проблема не так у розмірі податків, як у їх адмініструванні. Якщо в результаті дій податкової служби зникають робочі місця у приватному секторі, гине бізнес, це не сприймається як катастрофа ані владою, ані суспільством, якщо при цьому зібрано достатньо грошей у бюджет. За кордоном навпаки: основним показником успіху чи неуспіху влади на всіх рівнях є збільшення кількості робочих місць у приватному секторі. І це пріоритет для всіх – як для міського голови, так і для президента країни. Розмір зібраних податків – це важливий, але другий після кількості робочих місць критерій.

 

– Що можна зробити?

Зробити так, аби податки були прості та прозорі. Все має бути «чорним і білим», тобто таким, що не залишає місця для «творчої інтерпретації» чиновників. Розмір податків повинен бути таким, що в сукупності з невисокою вартістю робочої сили дозволяє місцевим та іноземним виробникам заробляти в Україні «по-білому» більше грошей, ніж у країнах-конкурентах, наприклад, в Польщі, Росії або Китаї.

 

– Зібрані гроші треба віддавати у столицю чи залишати для громади?

Мені подобається змішана система збору і розподілу податків: частину грошей віддають централізовано, а частина залишається в регіоні. Таким чином, окремі області можуть зменшувати свою частину податків або надавати інвесторам власні податкові пільги і створювати у себе більш привабливий бізнес-клімат, ніж у сусідніх областях. «Війна» за інвестора та робочі місця йде не тільки між державами, але й між різними регіонами, містами і навіть селищами всередині країни. Це вже багато років реальність у всьому світі.

 

– Часто саме місцева влада домовляється з інвесторами?

Щоб домовлятися з інвесторами, місцева влада повинна мати інструменти для того, щоб конкурувати з іншими громадами за інвестора та робочі місця. На жаль, сьогодні нереально зробити оазис сприятливого для бізнесу клімату в окремій області або місті. Більшість елементів, важливих для бізнесу, контролюється напряму з Києва. Це повинно змінитись.

 

– Як можна залучити інвестиції в українську економіку?

Не буду зупинятись на тому, про що сьогодні багато говорять – інвестори хочуть бачити елементарний рівень «гігієни» бізнес-клімату: прозорі податки, ефективну судову систему, захист власності тощо. Коли цей елементарний рівень буде досягнуто, економіка почне розвиватись органічно: буде зростати малий бізнес, поступово почнуть приходити іноземці. Але це довгий шлях. На нього в України вже немає часу. Треба буде займатися «активним» залученням інвесторів. Для цього в областях створюються спеціальні приватно-публічні товариства, які їдуть за кордон або в сусідню область і переконують компанії відкрити своє виробництво або офіс саме в їхній області. В таких партнерствах повинні працювати професіонали, які зможуть знайти спільну мову, наприклад, з керівництвом «BMW», щоб переконати їх розмістити завод зі складання автомобілів саме в Івано-Франківській області замість Калінінграда, Кракова або Запоріжжя.

 

– Ці проблеми можна вирішити законодавчо?

Лише на законодавчому рівні це не вирішити. Нам треба змінювати свідомість людей і влади на всіх рівнях. Треба донести до громади, що місцевий або закордонний інвестор – це ключова людина, яка дає робочі місця і платить податки. Якщо контролюючі органи заганяють інвестора у глухий кут, люди мають виходити і захищати свого роботодавця. Інвестор і робочі місця – це головне для нашого виживання. Якщо дати українській економіці вільно дихати, зменшити вплив держави, відкрити кордони і дати товарам вільно рухатись, то можемо отримати багато позитивних «сюрпризів». Україна буде виробляти й експортувати те, чого ми сьогодні навіть не очікуємо. У людей буде робота і майбутнє.

 

– Чи не призведе відкриття кордонів до загибелі українського виробника?

В економіці, як і в природі, виживає сильніший. Якщо український виробник вижив у нашому бізнес-кліматі і працює більш-менш «по-білому», його вже ніщо не зможе вбити, в тому числі й іноземні конкуренти. А ті, хто не зможе пережити іноземних конкурентів, скоріш за все, в умовах обмеженої конкуренції марно витрачають ресурси на неконкурентний товар. Конкуренція робить економіку і підприємців сильнішими. Відсутність конкуренції – шлях до неефективності і занепаду. Це шлях в нікуди.

 

– Чому знецінюється гривня?

Ціна на валюту залежить від її попиту та пропозиції. Попит на валюту залежить від попиту на імпортні товари, а також від того, чи вірять громадяни в гривню або ж прагнуть купити валюту, щоб зберегти свої заощадження. Пропозиція валюти залежить від спроможності економіки експортувати, від надходжень валюти у вигляді інвестицій або кредитів з-за кордону. Бувають одноразові явища, коли попит на валюту стрибає, а разом з ним стрибає й курс – наприклад, початок військових дій тощо. Але більш серйозною є фундаментальна проблема України: її непривабливий бізнес-клімат не дозволяє виробляти конкурентний товар у себе на території. Тому немає стабільного зростаючого експорту і є залежність від імпорту. Гривня стабілізується у довгостроковій перспективі, коли, наприклад, французький виробник консервів «Bonduelle» настільки довіриться Україні, що почне виробляти консервований горошок у Житомирі або Вінниці та експортувати його за валюту по всьому світу. Сьогодні ми імпортуємо цей горошок за валюту з російської Кубані.

 

– Якщо українці ще мають грошові заощадження, то де їх краще зберігати – в банку чи під матрацом вдома?

У час нестабільності та курсових коливань заощадження треба диверсифікувати. Варто класти гроші не в один банк, а у декілька, в різних валютах та на різні терміни. Наприклад, це може бути кошик з трьох валют: гривня, долар, євро або ж гривня, долар, польський злотий чи фунт стерлінгів. Якщо дорожчає гривня, людина отримує більше грошей у гривні, якщо зростає валюта – отримує більше у валюті. Така диверсифікація збалансовує для людини наслідки руху валюти вгору-вниз. Для тих, хто боїться класти гроші на депозит, є банківські сейфи. Це безпечніше, ніж тримати кошти вдома, але при цьому купівельна вартість грошей знижується через інф­ляцію.

 

– А якщо банк збанкрутує?

Не було жодного випадку, коли б банк із західним капіталом не підтримав свого банку в Україні і дав йому збанкрутувати. Щоправда, були випадки, коли іноземці продавали свої банки, але процес продажу займав 3-6 місяців після широкого оголошення цього продажу в пресі. Таким чином, навіть в найгіршому випадку депозити фактично мають гарантію потужного європейського банку мінімум на 3-6 місяців.

 

– Ідеальна робота – яка вона? Чи працюєте на вихідних?

Це робота, яка приносить задоволення і дає можливість утримувати сім’ю.

Приблизно 70% свого робочого часу я витрачаю на спілкування: електронна пошта, соцмережі, телефон, зустрічі. На роботу у кабінеті залишається дві-три години на день. У неділю я принципово намагаюся не працювати. А у суботу займаюся організацією е-мейлів та плануванням своєї роботи.

 

– Про що будете говорити в Івано-Франківську на TEDx?

У мене є мрія – побачити на власні очі зміни в українській економіці. Щоб ще за мого життя, а не за життя моїх дітей або внуків Україна стала подібною до Польщі за своїм економічним розвитком та заможністю. У Франківську буду говорити про те, як нам цього досягти. Для цього треба буде, в тому числі, подолати самого себе. Існують ментальні, культурні і навіть історичні відмінності того, як ми бачимо бізнес, довгострокові відносини і як це бачать європейці або американці. Ці відмінності можуть бути неочевидними або банальними. Але вони перешкоджають нам у залученні західних інвесторів або в експорті наших товарів до Європи. Я бачив ці відмінності, коли вчився і працював у Штатах, коли працював з європейцями. Хочу поділитися цим досвідом з людьми. Сподіваюся, це додасть вартості до їхнього успіху.

 

 

Розмовляв Микола ГУРАК

 

Читайте також:

Сергій ФІЦАК: «Коли ти зупинишся, хтось піде вперед замість тебе»

Оксана СКИТАЛІНСЬКА: «Здорова їжа має бути не культом, а звичкою»