Минулого тижня серед численних концертів та акцій фестивалю «Порто Франко» відбувся виступ формації «drumТИатр», дуету двох літераторів – Юрка Іздрика і молодого хмельницького поета Грицька Семенчука. Не минуло й року після першого шоу формації, як вона вже стала культовою. Виступи в Києві, Львові були – як вибух. Радикальні підходи до музики та шоу, тексти на грані провокації і власне особистості артистів дають підставу говорити про «drumТИатр» як про нове помітне явище на андеграундовій українській сцені. Про «drumТИатр» і не тількир «ГК» розмовляє з Юрком Іздриком.

– Останнім часом багато українських літераторів засвітились у музпроектах (Андрухович, Жадан, Карпа, ти, Семенчук). Чим викликана така сублімація?

Мабуть, загальну тенденцію можна пояснити спробами розширити ареали функціонування літератури: під веселу музичку навіть високочола поезія сприймається легше, і навпаки – навіть безнадійні тексти, підкріплені хорошим ритмічно-мелодичним супроводом, набирають якоїсь осмисленості. Крім того, будь-яка концертна ситуація приваблює більше публіки, ніж ситуація поетичного вечора. Що ж до мене, то, як знаєш, спробами музичної самореалізації я грішу давно й регулярно, проте саме знайомство з Грицьком Семенчуком дало поштовх до створення повноцінного, сподіваюся, музичного проекту. Звісно, література в ньому також присутня, однак ми намагаємось уникати т.зв. “логоцентричності”: поезія чи ритмізована проза для нас – це така ж ритмічно-фонетична стихія, як і мелодика, гармонія чи нойз. Використовуючи не ужитково-пісенні, а повноцінно-літературні тексти, ми намагаємося, так би мовити, віднаходити в них якісь приховані, не очевидні для читача сенси, пов’язані з ритмічно-фонетичною природою слова. Це не звикле “читання під музику” – іноді це навіть цілковита деструкція первинного тексту. Однак власне під уламками літературного твору іноді виявляються цілком несподівані сенси, передати які можливо лише через звучання. Така собі археологія літератури, де замість лопат – музика. Може, мої пояснення виглядають перебільшено концептуально, але насправді жодних концептів ми собі не вигадували. Я навіть не назвав би наші спроби пошуками. Ми нічого не шукаємо, проте багато чого знаходимо в процесі інтуїтивного “джазування”, і це приємні бонуси до драйву і кайфу, що їх дає музика.

– Чому сучасна українська література так щільно перетинається з рок-н-ролом, причому і в текстах теж?

Щиро кажучи, не знаю. Я не надто виразно уявляю, що таке сучасна українська література (давненько втратив до неї інтерес), та й поняття “рок-н-рол” різні люди трактують по-різному, часами ці трактування полярні. Але якщо спробувати узагальнити, то, гадаю, це один із проявів того, як немасове мистецтво використовує засоби масової культури, щоби бодай якось пробитися крізь щільні потоки агресивного рекламно-інформаційного спаму, яким переповнена абсолютна більшість комунікативних каналів. Якось так.

– Що все-таки таке проект «drumТИатр»?

Для нас із Грицьком «drumТИатр» – це передовсім багато нових можливостей. Можливість подорожувати, зустрічатися з новими людьми, знаходити нових прихильників, можливість імпровізувати зі щоразу іншими музикантами, нагода навчитися чогось нового, по-новому самореалізуватися і, що найважливіше, – можливість відловлювати “додаткові кайфи” від життя.

– Радикальність ваших виступів, побудована на спонтанності й аматорстві, – це певною мірою тренд чи вимушена ситуація?

Це ситуація. Однак я не назвав би її вимушеною. Вона, власне, якнайбільше невимушена, і це в ній найбільше й приваблює. Ми не прихильники виснажливого вправляння, репетиційної дисципліни й перфекціонізму. Ми звичайні собі люди – в міру ліниві, в міру пофігістичні і безмірно ентузіастичні. Ентузіазм наш виростає з переконаності у власній геніальності, сексапільності й сценічній атракійності. Як саме звучатиме той чи інший твір у кожному конкретному виступі, ми часто починаємо розуміти, щойно коли починаємо грати. Все залежить від настрою, місця, від музикантів, які грають з нами, від реакції публіки. Ми часто імпровізуємо для близьких друзів просто де-небудь на кухні, і для цього нам не потрібно ані апаратури, ані інструментів – видобувати звуки і будувати ритми можна з допомогою будь-чого, що знайдеться під рукою. Це такий достатньо архаїчний спосіб музикування. Архаїчний у тому сенсі, що послуговуєшся не мелодико-гармонічними структурами, а звучанням як таким. Намагаєшся опанувати звуки, організувати їх так, аби слухач сприймав їх як музику. Особисто мені, зіпсованому початковою музичною освітою, це дуже імпонує.

– Як би ти сформулював стратегію і тактики поширення впливу вашого проекту?

Стратегією і тактиками ми якось не особливо переймаємося, покладаючись на імпровізаційну хвацькість, сприятливість згаданої вже невимушеної ситуації і просто на милість Божу. Однак у наших планах і концерт в “Олімпії”, і смерть від передозу драйвом на сцені Карнегі-холл, і гарантоване безсмертя в пам’яті людській.

– Як впливає «drumТИатр» на Іздрика-літератора?

Запитай про це в Іздрика-літератора, якщо тобі вдасться його знайти. Найважливіше, щоб цей Іздрик-літератор не впливав на «drumТИатр».

– Чого не стає «drumТИатру», що заважає, які стосунки з аудиторією, мінуси і плюси сцени?

Як і всім іншим театрам, «drumТИатру» бракує грошей. І, сподіваюся, лише їх. Все інше в нас є – аудиторія, стосунки, плюси і мінуси, сцена etc. Може, проблема в тому, що в нас немає відданого й люблячого продюсера… До речі, не хочеш про це поговорити?

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ