Станиславів міжвоєнного періоду пишався своїми театрами: українським стаціонарним театром ім. І. Тобілевича, польським стаціонарним театром О. Фредри (з 1928 року – театр ім. С. Монюшка, з 1935 року – Воєводський театр подольсько-покутський), діяло також два аматорських єврейських театри.

 

Відвідування театру було потребою не тільки міської інтелігенції, але і ремісників, студентів і навіть селян з приміських сіл.

12 лютого 1911 року у Станиславові постановкою «Наталки-Полтавки» І. Котляревського в залі Д. Єгера по вул. Газовій (тепер Дністровська) почав діяльність Український народний театр ім. Івана Тобілевича, який спочатку діяв як аматорський гурток. Протягом 1911-1914 років театр відіграв понад 50 популярних п’єс народної та історичної тематики.

Але Перша світова війна перервала творчу діяльність театру аж до 1918 року, коли він відновив роботу у Коломиї. Найбільший успіх мали вистави «Мартин Боруля» та «Чумаки» І. Тобілевича, «Ой не ходи, Грицю» М. Старицького, «Перехитрила» М. Кропивницького за участю прекрасних акторів Осиповичевої, Юрчакової, Балевича та Балевичевої.

У січні 1919 року театр гастролює у Станиславові. Тут же в 1921 році було оголошено про відновлення його постійної діяльності в місті. Управа театру тепер складалася з голови Дмитра Дем’янчука, режисера Лісової та адміністратора Євгена Шепаровича. Крім галичан, акторами були і наддіпрянці, які опинилися в еміграції. Відновлений театр почав підготовку вистави «Воскресіння» М. Чубатого.

Проте процес відновлення театру був тривалим. У тижневику «Українське життя» від 8 жовтня 1922 року знову проголошувалося про відновлення діяльності театру, але вже за головуванням директора Станіслава Клапоущака та режисера Юрія Гаєвського. Через газету запрошували до співпраці акторів: Марію Гаєвську, яка протягом 32 років без перерви працювала на рідній сцені, акторку Калісту Гай, співачку Філомену Лопатинську, артистку балету Любов Левицьку, актора Сольського, відому петербурзьку та київську акторку Фатиму Янушевську.

5 жовтня 1922 року відбулися вистави оперет «Циганка Маріуца» та «Бувальщина».

При театрі під керівництвом артистки балету Любові Левицької відкрилася студія пластичних, класичних і характерних танців для дітей 6-12 років.

До 1926 року театр діє як аматорський гурток, а вже з 1927 року починає працювати постійно в театральній залі «Сокола». Вистави проходили кожної суботи та неділі. Почався період найбільшого розквіту театру. В 1927 році директор Банку Господарства Крайового Кость Прус Вишневський вклав велику суму грошей в організацію театру і запросив режисера Ярослава Давидовича та кількох акторів: Величковського, Опара, Лєну Ленську, Людмилу Сміринську, Клавдію і Лавра Кемпе, Лізу Радванську.

Меценат К. Вишневський в 20-30-х роках частину своїх прибутків і заощаджень жертвував на зарплату артистам, костюми, декорацію, рекламу, оплачував театральні борги.

В репертуарі були: 1928 рік – опера «Галька» С. Монюшка, оперети

Й. Штрауса, «Чар вальсу», «Циганський барон», опера «Орфей у пеклі»

Й. Оффенбаха, опера М. Мусоргського «Сорочинський ярмарок»; 1929 рік – історична драма М. Старицького «Маруся Богуславка», оперета «Несподіванка» Кароля Г. Розтворовського, оперета « Циганське кохання» Ф. Лєгара; 1930 рік – комедія М. Куліша «Мина Мазайло», оперети «Роза Стамбула» Л. Фалля, комедія Ф. Мольнара «Чорт»; 1931 рік – драма Д. Щеглова «Хуртовина» («Пурга»), оперета «Мікадо» А. Саллівена, комедія «Роксі» К. Куммер та ін. В цей час у театрі працювали актори: С. Вовченкова, Г. Комаринська, Я. Яворська, О. Антоневичева, А. Никифорукова, А. Величковська, Г. Сіятовський, С. Клапоущак, М. Кушнір, О. Катамай, Н. Величковський, П. Ільницький, М. Опар, І. Ничай, І Кудла, Бусько та ін.

У 1931 році театр став товариством акторів на паях, була вибрана управа театру: голова, режисер та адміністратор, а також скарбник та перевірна комісія.

У 1933-1936 роках через непорозуміння з міською польською владою театр постійно гастролює краєм. У цей час надзвичайно популярними стали українські модернові оперети Я. Барнича, якого називали українським Лєгаром: «Дівча з Маслосоюзу», «Шаріка», «Пригода в Черчі», «Гуцулка Ксеня», пісня-танго з якої є популярною до наших днів.

«Шаріка» – друга оперета Я. Барнич – була поставлена режисером

М. Бенцалем. Головні ролі переконливо виконували Олена Бенцалева та Олександр Яковлів. Впродовж чотирьох років «Шаріка» не сходила зі сцени.

Відомий повний список акторів, оркестру та технічного персоналу театру на 21 червня 1936 року: Бенцаль Микола, Бенцалева Олена, Волощук Іван, Карп’як Володимир, Когут Степан, Кудла Іван, Кемпе Лавро, Кемпова Клавдія, Лисейко Олена, Левицька Розалія, Ленська Лєна, Посацька, Радванська Ліза, Радванський Анатоль, Рубчак Іван, Садовський Орест, Слюзарівна Марія, Шведівна Євгенія, Тимчук Роман; оркестр: Цісик Євген, Цісик Зенон, Бойкевич Роман, Сухар Юліян, Онишкевич Олександр, Палідович Славко; технічний персонал: Филик – машиніст, Тимчишин – реквізор, Михась Кіндратюк – помічник.

У 1938 році театр «Заграва» О. Степового, який працював у краї, об’єднався з театром ім. І. Тобілевича, і з цього утворився новий професійний колектив – театр ім. І. Котляревського.

Крім театру ім. І Тобілевича, в Станиславові діяли також інші українські аматорські театральні колективи: Драматичний кружок «Станиславівського Бояну», драматичні гуртки при товаристві «Просвіта», драматична секція Українського студентського союзу тощо.

Бурхливим було і польське театральне життя Станиславова. В 1891 році відбулося відкриття громадського будинку Музичного товариства ім. С. Монюшка як приміщення для польської театральної групи Олександра Фредри (тепер – приміщення обласної філармонії на площі А. Міцкевича).

Ідея побудови приміщення для театру належала Музичному товариству ім. С. Монюшка. Кошти на будівлю спочатку складалися з внесків членів Товариства, згодом до них приєдналися пожертви польської громадськості та субвенції міської влади і фінансових установ. Будовою керували інженери Мар’ян Кучинський та Йозеф Лапіцький. Проектантом театру став залізничний інженер Йозеф Лапіцький, який під псевдонімом «Лірник» переміг у конкурсі на найкращий проект. Будова була розпочата 21 травня 1890 року, а закінчена 22 листопада 1891 року. Загальна вартість будови становила 104 598 злотих.

На сцені театру Музичного товариства ім. С. Монюшка виступали видатні українські співаки Олександр Мишуга та Соломія Крушельницька, корифеї українського театру Марія Заньковецька та Микола Садовський.

Без польського театру О. Фредри не обходилося жодне офіційне святкування, він відігравав провідну роль у польському культурному житті міста. Репертуар театру поновлювався трохи не щотижня. До прикладу, 6 листопада 1925 року актори театру зіграли комедію Шекспіра «Комедія помилок»; 28 листопада 1925 року на Вечорі листопадовому театр відіграв виставу «Вірна коханка», а вже наступного дня – представив на суд публіки популярну на той час у Європі виставу Берра і Бернеціла «Беверлі». На час Великого посту театр ім. О. Фредри мав окремий репертуар – 13 і 14 лютого виконувалася вистава Залевського «Гріх». В лютому 1926 року – комедія Кайсера «Романс у зошиті», 7 березня – комедія Рушковського «Весела Фонсія», 21 березня – комедія Збігнєва Орвіца «Його капральська величність» – список можна продовжувати!

Ціна на білети в театр О. Фредри була прийнятною і коливалася від 50 грош до 3 злотих. Для залучення широких глядацьких верств ціни на квитки часто знижувалися.

15 червня 1928 року на Загальних зборах відбулося об’єднання Музичного товариства ім. С. Монюшка з театром ім. О. Фредри в єдине товариство під назвою «Театр ім. С. Монюшка Товариства музично-драматичного в Станиславові». Статут новоутвореного Товариства був прийнятий у 1933 році.

6 жовтня 1929 року була завершена прибудова до театру, яка значно збільшила його площу.

З січня 1935 року театр ім. С. Монюшка змінив назву на Воєводський театр подольсько-покутський, директором якого стала Сюзанна Лозінська. Театр проводив насичену гастрольну діяльність і за сезон 1934/35 років дав більше 500 вистав у Станиславівському та Тернопільському воєводствах.

Великою популярністю користувалися актори театру С. Лозінська,

З. Бонча, М. Копачовна, М. Сенявська, Н. Востровська, Я. Клеєр, П. Норська, М. Мар’янський, Соколовський, Маліновський та ін.

Діяли в місті також два аматорські єврейські театри: «Sz. Anski», що по вул. Собєського, 52 (тепер – вул. Січових Стрільців), та «Goldfaden» – по вул. Липовій, 20 (тепер – вул. Шевченка).

Наталія ХРАБАТИН, історик