«Пропала Грамота» – це мелодійна гітарна поліритмія, заснована на музичній традиції Центральної та Західної України. Це реальна вибухова суміш, яку самі учасники називають подільським фундаменталом, де з автентикою переплітаються афробіт, фанк та хіп-хоп. Гітарне звучання розбавлене африканською скрипкою, губною гармонікою та індійською перкусією. Лірика гурту інспірована духом козацьких часів, красою подільського краю та сучасними українськими реаліями. Днями «Пропала Грамота» відіграла два концерти у місті. «ГК» розмовляє з Павлом Нечитайлом, вокалістом гурту.

– Ти відомий у трьох іпостасях: археолог, музикант «Пропалої Грамоти» і «Zapaskи» та радіоведучий. Яка з них найбільше потерпає від цього?

Всі ці потерпання відбуваються сезонно. Після захисту кандидатської дисертації на тривалий відпочинок (близько півтора року) пішла археологія. Втім, після повернення до Кам’янця мені пощастило влаштуватися науковим співробітником державної охоронної археологічної служби “Подільська археологія”. Суть роботи полягає в археологічному обстеженні земельних ділянок, які передаються підприємствам та приватним особам у власність та оренду. Надзвичайно життєствердна та оздоровча робота. Я закріплений за чотирма районами Хмельницької області. Поглиблено вивчаю рідний край. У деяких місцевостях я б зроду-віку не побував, якби не ця робота. До того ж, їздити доводиться зранку, і мене, лінивця, така праця дисциплінує. А для натхнення це мегаеліксир – зустрічати світанки в лісах, долинах та каньйонах. Щодо музичної діяльності, тут теж не все однозначно. «Zapaska» зараз має більше простору і часу для репетицій та іншої навколомузичної роботи (промо, менеджмент, букінг тощо). З «Грамотою» зустрічаємося рідше, і, можна сказати, до травня з середини зими ми переводимо подих після трирічної напруженої праці. Ми багато писалися та їздили. Але ось з початку травня перевіримо результати відпустки в улюблених містах Західної України та дамо незвичайний концерт у рідному Кам’янці. З «Грамотою» ми також практикуємо зараз популярний на Заході дистанційний режим роботи – репетиції по скайпу, роботу з домашніми заготовками кожного з музикантів. Раніше ми все придумували на репетиціях, тепер репетиції – це просто закріплення матеріалу.

– В інших музикантів з’явились сайд-проекти у зв’язку з дистанційною формою роботи? І чи не є це початком кінця, в якому, може, ви собі боїтесь признаватись?

Не хотілося б робити жодних багатообіцяльних прогнозів. До мене доходять чутки, що басист з гітаристом створили англомовний проект “Flying cats”. Вони там грають з одіозним композитором з Кам’янця Федором Хіврічем. Фітіль (басист) починав разом з ним музичну кар’єру у доволі успішному, як на 1990-ті, ансамблі “Вовчі ягоди”. Щоправда, поки що цей гурт на стадії репетицій. Побічні проекти має більшість музикантів, це можна і на прикладі української альтернативи простежити. “Перкалабські придатки”, наприклад. Що можна обіцяти точно – те, що жодних прощальних турів ми не збираємось влаштовувати по кільканадцять разів на рік. І розпадатись наразі теж ні. Навпаки, думаємо, чи видавати наступного року альбом, чи обмежитись синглом.

– «Zapaskа» – мабуть, найінтимніше твоє заняття, адже це твій спільний з дружиною Яною Шпачинською проект. Він уже існує кілька років, чи можеш ти підтвердити українську приказку “Баба небита, як коса неклепана”?

(Сміється) У нас радше ситуація навпаки. Я дозволяю собі бути битим. Яна набагато талановитіша і більше “чує” музику. Я довго навчаюсь, а в роботі у «Zapasці» мені доводиться багато вчитись грі на різних інструментах, а тепер ще й засвоювати ритмічні структури, ефектори і тому подібне. Яна робить це швидко, а я – повільно, от і отримую качалкою на репетиціях і концертах. І, до речі, хочеться розвіяти ще один міф про “подружній дует” – ми партнери, легенда про шлюб – просто мас-медійна дезінформація. А справжній чоловік Яни – менеджер ірландець з Кам’янець-Подільського цементного заводу, до речі, дуже ревнивий, але частково нас підтримує. Платить за репетиційну базу, допомагає з візою.

– На сьогодні ви стали групою, яка дає багато концертів. Що це – добрий менеджмент, набута популярність чи любов до глядача і спокійне ставлення до грошей?

Радше, це євангельський принцип вузького шляху. І якщо мова йде про дует, то спрямованість зусиль зібрана і сконцентрована, в обох є досвід роботи у більших колективах, враховано попередні помилки і використовуються напрацьовані зв’язки. Хоча за комерцією ніхто не женеться. Ми любимо грати і погоджуємось на найменші умови, якщо вони не принижують нашу роботу. Цей принцип стосується і «Пропалої Грамоти». А популярність – звісно, це невід’ємна складова банального існування живого музиканта, але поки що ми лише до неї підповзаємо по-плазунськи.

– У Франківську ви граєте на християнському фестивалі “Вгору серця”. Чим для вас є цей виступ?

У нас особливі стосунки з християнством. Кожен в гурті – віруюча людина, щоправда, не в повному воцерковленому сенсі. Приємно було б обманювати себе, що всі наші піснеспіви для Нього, але очевидно, що і великий відсоток суєтності, празності, себелюбія, унинія і прочая у нас присутній. Поза тим, в програмі «Пропалої Грамоти» є до 10 пісень, які інспіровані християнською філософією, так званим народним християнством (коли Діва Марія сіє, а Христос плужком оре, десь між Поділлям і Галичиною), є пісні, свідомо зроблені в контексті православія, де ми респектуємо певні чесноти або створюємо атмосферний слов’янський госпел. В цілому, та сама Росія на прикладі гурту «Комба Бакх» розуміє, що прийшла пора православного репу, дабу та інших субстилів. Ярема Стецик добре розуміє такі речі, як і Мамонов та Охлобистін. Я особисто знайомий з чудовим отцем Тарасієм, який думає відродити хіп-хоп – проект молодості. Це нормальний процес у лоні Церкви, який не йде у розріз з канонами.

– На початку розмови ти сказав, що ви їдете улюбленими містами. Як добрий поет, як би ти зметафоризував Станіслав?

Щоб присвятити якусь метафору або цитату Станіславову, потрібно свідомо вступити у діалог з Андруховичем, Іздриком, Єшкілєвим, Прохаськом та іншими маститими чабанами слів. Я не відчуваю в собі достатньо знань, умінь та навичок для такого публічного діалогу. Зараз кожен концерт у вашому місті нагадує подорож до святих гір. Для «Пропалої Грамоти» це максимальна зосередженість і повага.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ