Турист і мандрівник – цілком різні речі. За туриста усю розумову роботу з організації подорожі виконує турагенція: сплачуєш домовлену суму – і нічим не переймаєшся. Така пасивна зручність вартує своїх грошей, але не має нічого спільного зі справжніми мандрами. Пропонуємо кілька історій вдалих мандрів від івано-франківців, які планували свою подорож самостійно.

З наметом по Італії

Ідея помандрувати Італією народилася у Сергія Мосевича з необхідності мати у закордонному паспорті бодай один штамп “Шенген”. Сергій з подругою планували поїхати на місяць до Чорногорії із наметом, але з порожнім паспортом марно було сподіватися на відкриття потрібних віз. Італійську візу, хоч і не без проблем, але відкрили. Для цього забронювали по Інтернету готель, а перед самим вильотом бронь скасували. Ночувати збиралися у наметі. Так цікавіше, та й значно дешевше. Оскільки хотілося вперше за довгі роки після дитинства політати літаком, до італійського міста Тревізо зі Львова долетіли бюджетними лініями Wizzair. Квиток із багажем обійшовся в 1000 гривень в обидва боки.

Із Тревізо друзі дісталися до омріяної Венеції. Щоб зекономити на водному транспорті, цілу Венецію обійшли пішки – містками. Здивувались, що місто таке маленьке. Для ночівлі обрали пляж на острові Лідо. Зранку прокинулись цілком закусані невідомими комахами, до кінця подорожі мандрували з червоними цятками на тілі. Побувавши на островах Мурано та Бурано, Сергій з подругою вирушили потягом до Болоньї. У вагоні з 10 пасажирів 7 виявились українцями.

У прекрасній середньовічній Болоньї було так спекотно, що для ночівлі в одному з елітних парків не довелося навіть розкладати намет. Позасинали просто на карематах. Наплічники, які цілу ніч простояли поруч, ніхто не чіпав. У Болоньї вирішили обов’язково заїхати до моря. Збиралися автостопом дістатися до Равени, але водій машини, яка їх підібрала, організатор місцевих етно-фестивалів, їхав у Пізаро, що також на морі, і запропонував поїхати з ним. Поїхали, скупалися. Водій подарував кілька дисків місцевих гуртів. У Пізаро залишились на кілька днів. Ночували на пляжі. Душем після купання служила пляшка мінералки.

Светр, який Сергій взяв про всяк випадок, через спеку довелося викинути, щоб менше нести. У нього було 2 наплечники загальною вагою 30 кілограмів. Далі потягом до улюбленого російськими туристами курорту Ріміні. У місті багато табличок продубльовано російською. Потім на потязі у Падую, де найбільша у Європі площа, не рахуючи Харкова. З Тревізо знову до Львова і додому. Незабутніх 9 днів в Італії обійшлися у 300 євро кожному. Якщо не наїдатися пастами та піцами і не купувати багато подарунків, було би менше, аналізує Сергій. Дає пораду: перед відкриттям туристичної візи до Італії треба записатися на співбесіду в посольстві хоча б за місяць до запланованого виїзду.

Один у Нормандії

Андрій Будзик протягом кількох років об’їздив автостопом 17 країн. Зараз чекає на відкриття візи у Норвегію. Мріє цього літа побувати на найдовшому фйорді Сйогне-фйорд та найпівнічнішій сухопутній точці Європи мисі Норд-Капп.

Одна з найулюбленіших подорожей – Нормандією вздовж узбережжя Ла-Маншу. До омріяного легендарного пляжу Омаха-Біч, де у 1944-му відбулася висадка союзників у Другій світовій війні. “Хто захоплюється історією, той зрозуміє мої почуття”, – каже Андрій. Поїздка закарбувалася в пам’яті ще й тому, що Нормандією він мандрував на самоті і практично без грошей.

Французька глибинка стала завершальним етапом спільної із другом подорожі Європою. Маршрут автостопу виглядав так: Львів – Краків – Катовіце – Брно – Відень – Мюнхен – Інсбрук – Тренто (тиждень хлопці жили у друга в Альпах) – Швейцарія – Бельгія. У Бельгії друзі провели два тижні на запрошення колеги за волонтерським проектом. Після Бельгії шляхи розділилися, і Андрій вирішив далі подорожувати один. Заїхав у Париж, а далі – до Ла-Маншу. “Я вперше мав досвід самостійного стопу і самостійної мандрівки. Це дуже комфортно, коли ти ні від кого не залежиш. Щоправда, вечорами приходила меланхолія: що я тут роблю один, за 1000 кілометрів від дому, серед поля? Але на ранок знову радів від свободи”.

Андрій мав із собою намет. Каже, це дуже вивільняє у подорожі – де ніч застала, там і переночуєш. Навмисне їхав селами, щоб побачити життя країни зсередини. Підбирали звичайні французькі селяни, які їхали з одного села до другого. Найкращий стоп був у будні, бо на вихідних усі їздять сім’ями і в авто часто немає місця. Запам’ятався бджоляр, який англійською знав усього кілька слів, але цілу дорогу жваво розповідав щось про бджіл і свою роботу. Подарував Андрію банку нормандського меду. Іншого разу його підібрала стара оперна співачка. Дорогою співала Марсельєзу і була горда з того, що всі знають лише 2 куплети, а вона всі 16.

Нормандські села – це особлива втіха. Довкола виноградники, шато, пасуться корівки. З 35-ти євро, які мав у кишені, виїжджаючи з Франківська, залишилось 7. Коли сам, навіть їсти не так сильно хочеться. “Я тоді це називав “бомжую по Європі”, – пригадує Андрій. Тож особливо приємними були випадки, коли водії по дорозі запрошували заїхати до них додому перекусити і випити кави.

Від Омаха-Біч залишились незабутні враження. Територія висадки союзників тягнеться на 40 кілометрів вздовж узбережжя Ла-Маншу. У кожному селі своя історія, свої події. У Сен-Лоран-сю-Мер – один з найбільших військових меморіальних цвинтарів, де поховані американські солдати. Скільки сягає око – тисячі хрестів. На кожному підписано ім’я солдата, звідки родом, звання. “Від військових меморіалів запирає дух”, – згадує Андрій. Звідти він ще заїхав стопом у Мадрид і тоді повернувся в Україну. Подорож тривала 2,5 місяця. Вдалося вкластися у 35 євро.

Автівкою на Везувій

Свобода пересування у часі й просторі, яку дарує автостоп, ще більшою мірою відчутна під час подорожі власним авто. Мандрівка автомобілем, окрім свободи, дарує зручність. Лідер гурту “КораЛЛі” Віля Чупак, який нещодавно повернувся з автомобільної подорожі Італією, переконаний: автівка – ідеальний варіант для тих, хто має трохи грошей і хоче побачити якомога більше цікавого за малу кількість часу.

На бусі Fiat Doblo Віля з подругою здолали 4000 кілометрів до Італії і назад. Їхали відвідати родичів у Салермо, а заодно спланували собі цікавий маршрут. “Можна було домчати туди за добу, але хотілося роздивитися Угорщину, Австрію, через які ми проїжджали. З автобану країни не побачиш, тому ми їхали переважно малими містечками”, – розповідає Віля. Маршрут обирали по карті, а провадив незнайомими дорогами JPS. Одразу стало зрозуміло, що чим спокійніше їдеш, тим більша економія палива. Тому вирішили не гнати. Після того, як посеред автобану закінчилося пальне, Віля радить всім, хто подорожує машиною, обов’язково мати з собою запас. На кордоні дозволяють провезти 10 літрів у залізній каністрі.

Європейські автобани дають змогу комфортно пересуватися машиною досить довго. Через кожних 30-40 кілометрів облаштовані стоянки з парковками, магазинами та санвузлами, де можна безкоштовно прийняти душ чи почистити зуби. На таких стоянках цілком безпечно було ночувати у машині, розповідає Віля. З Ужгорода поїхали на Будапешт – попри Відень і на Італію. Зупинилися у Салермо, недалеко від похованої під попелом Везувію Помпеї. Сьогодні це музей під відкритим небом. Везувій – як Говерла. Практично до самого гирла можна доїхати машиною. Останній кілометр до кратера йдеться пішки. Кратер недіючого вулкану майже цілком заріс зеленню.

На цю поїздку Віля Чупак з подругою витратили майже 400 літрів бензину (якщо перерахувати на 4 осіб, то вийде по 100 євро з людини). Плюс 85 євро за користування італійськими дорогами, які є одними з найдорожчих у Європі. Для багатоденної подорожі італійськими автобанами варто запасти до 200 євро. Деколи за свободу потрібно трохи платити.

Наталка ГОЛОМІДОВА

До теми:

В гості до цілого світу

Суттєво здешевити й урізноманітнити мандрівку допомагають електронні «системи гостинності» Couch surfing та Hospitality club. Перша об’єднує понад 2 мільйони людей у 238 країнах, друга – понад 300 тисяч із 200 країн. Члени мереж добровільно і безкоштовно надають допомогу та нічліг один одному під час подорожі. Плануючи подорож у будь-яку точку світу, кожен член мережі може заздалегідь домовитися про нічліг та необхідну допомогу.

Сергій Міщенко, який є членом системи Couch surfing, неодноразово приймав на нічліг в Івано-Франківську гостей з цілого світу. Особисто скористався допомогою «кауч сьорферів» під час подорожі автостопом у Монголію та Корею. «Усе залежить від людини. Хтось може організувати екскурсію містом та погодувати, інші встановлюють правила, наприклад, ввечері треба повернутися не пізніше 22.00, а зранку треба вийти з хати о 8-ій», – розповідає Сергій. Щоб знайти гарантований нічліг у іншому місті чи країні, треба заздалегідь розіслати щонайменше 10-15 заявок. Хтось відмовить, хтось зігнорує. За його словами, в Івано-Франківську зараз понад 30 «кауч сьорферів».

Андрій Будзик з допомогою системи Hospitality club вже неодноразово домовлявся про ночівлю в Ужгороді та під час подорожі Росією. «Коли плануєш подорож, дуже зручно знати, що є у кого зупинитись. Чим більше людей ти знаєш, тим краще», – переконаний мандрівник.