У вбивстві 81-річного карпатського ворожбита Михайла Нечая звинувачують 32-річного мешканця Львова, хворого на шизофренію. “Галицький кореспондент” поспілкувався із сусідами Павла С., звинуваченого у смерті мольфара. Як з’ясувалося, психічна хвороба цього чоловіка виявилася лише після того, як він, будучи студентом одного з львівських вузів, був засуджений за вбивство і потрапив у місця позбавлення волі.

У п’ятницю, 15 липня, тільки-но верхи гір у Верхньому Ясенові (Верховинський район) позолотило ранішнє сонце, дружина Михайла Нечая, який два десятки років називав себе карпатським мольфаром (віщуном і цілителем), Анна знайшла свого чоловіка вбитим. Він лежав на долівці у невеличкій комірчині – в “кабінеті”, де зазвичай приймав відвідувачів. У шиї в нього був запханий ніж аж по саме дерев’яне руків’я. Убивця вдарив діда Нечая ножем кілька разів (згодом експерти нарахували на шиї чотири рани), пробивши трахею та сонну артерію. Кров залила підлогу та забризкала стіни, завішані образками та календарями. Близько сьомої години ранку на місці злочину уже працювала слідчо-оперативна група Верховинського райвідділу міліції.

У тому, що злочин буде розкрито дуже швидко, сумнівів не виникало: убивство було вчинене ледь не прилюдно. Дві подружні пари (з Рівненської та Івано-Франківської областей), які саме чекали своєї черги на прийом до мольфара, бачили, як Михайло Нечай того ранку запросив першим до кабінету якогось молодика. За якийсь час відвідувач вийшов з будинку сам-один, сказав, що Нечай просив десять хвилин не заходити, і швидким кроком пішов геть від дому. Він у темпі перейшов кладку через Чорний Черемош, вийшов на дорогу і повернув у бік села Устеріки. Дивно, але в його голосі та поведінці свідки не зауважили навіть тіні хвилювання чи збентеження, так само вони не помітили кривавих слідів, які мали б залишитися на його тілі та одязі після такого страшного злочину.

Згодом виявилося, що неподалік місця злочину цей чоловік залишив свій намет, в якому перебував дві ночі перед убивством, та деякі особисті речі, які, ймовірно, дуже допомогли ідентифікувати особу підозрюваного. Більше того, ніби навмисне, щоб уже зовсім спростити роботу пошуковців, загадковий відвідувач мольфара ще й дозволив себе зняти на відеокамеру групі київських кінодокументалістів, які саме в ці дні у Верхньому Ясенові знімали фільм про діда Нечая, плануючи завершити свою роботу власне в ту криваву п’ятницю. Отож, за дивним збігом обставин, правоохоронці для пошуків підозрюваного отримали не тільки його словесний опис, але й досить виразну фотографію, яку одразу ж роздали розшуковим групам. До пошуків убивці були залучені близько ста міліціонерів, військовослужбовці внутрішніх військ, прикордонники, лісники, місцеві мешканці.

Як вдалося дізнатися з джерел, близьких до правоохоронних, працівникам міліції одразу після вбивства стало відоме прізвище, ім’я та по-батькові ймовірного вбивці. Першим запідозрили 38-річного мешканця міста Сєвєродонецька (Луганська область), якому пасували всі ініціали, але виявилося, що в грудні минулого року той помер через важку хворобу. Тоді з’явилося припущення, що дід Нечай, буцімто, свого часу не зміг допомогти цьому хворому і тепер мольфарові помстився старший брат померлого. Однак здогади про причетність 43-річного луганця до цього вбивства теж не виправдалися. Тоді з’явилася версія, що злочин скоїв повний тезка першого підозрюваного – 32-річний мешканець Львова, який ще в 1999 році був засуджений за вбивство і донедавна перебував у Дніпропетровській обласній клінічній психіатричній лікарні у відділенні суворого нагляду як хворий на шизофренію.

…Коли над горами сходила багряна того вечора повня місяця, підозрюваного у вбивстві Михайла Нечая вже затримали. Ніби на царському полюванні, натрапити на розшукуваного поталанило групі пошуковців під керуванням виконувача обов’язків начальника Верховинського РВ УМВС Івана Мартищука. Знайшли втікача у протилежному боці від Устерік, куди він, за словами свідків, буцімто подався, у горах неподалік села Буківець. Він, особливо не ховаючись, ішов відкритими лисими горбами, тримаючись за кілька десятків метрів від автодороги.

За словами правоохоронців, затриманий зізнався у скоєному вбивстві і розповів, що увечері 13 липня він приїхав автобусом у Криворівню, а звідти добрався до Верхнього Ясенова, щоб зустрітися з дідом Нечаєм. В магазині в Криворівні, де він попив пива і купив на дорогу пляшку горілки, його запам’ятала місцева продавчиня, бо прибулець довго розпитував, як звідси їхати до Ворохти. Першу ніч в горах він провів біля хати діда Нечая, де розбив туристичний намет. Другого дня він мав коротку зустріч та розмову з мольфаром, а наступного дня на світанку знову пішов до діда на прийом, прихопивши з собою столового ножа з міцним та широким лезом…

Правоохоронці наразі називають мотивом злочину суперечку на релігійному ґрунті, яка виникла між мольфаром та його відвідувачем. Про це, начебто, говорить і сам підозрюваний, який, зрештою, є інвалідом другої групи, хворим на шизофренію.

Репортерові “ГК” вдалося поспілкуватися із сусідами 32-річного львів’янина Павла С., затриманого за звинуваченням у вбивстві Михайла Нечая. Мої співрозмовники сказали, що ніколи не зауважували в Павла та його родини схильності до релігійного фанатизму. Кажуть, він ріс спокійним, врівноваженим хлопцем, доволі розумним та ввічливим. Щоправда, виховувався Павлик без батька, з яким його мама розлучилася. Мати Павла була музикантом, тож і сина привчала до музики, він відвідував музичну школу та займався у шаховому гуртку. “Він не був якимсь розбишакою, завжди чемно вітався з нами, – пригадували сусіди. – Видно було, що мама тримає його в залізному кулаку”.

Про те, що Павло страждає на психічні розлади, ніхто з сусідів навіть не підозрював до того часу, коли він, будучи 21-річним студентом одного з львівських вузів, скоїв вбивство і потрапив у місця позбавлення волі. Коли він відбував покарання, у нього виявилися ознаки шизофренії, тож решту терміну він провів не за ґратами, а в Дніпропетровській обласній клінічній лікарні, у відділенні суворого нагляду.

Очевидно, лікарі-психіатри, які оглядали цього пацієнта в Дніпропетровську, дійшли висновку, що психічний стан Павла С. більше не становить загрози для суспільства, тож звернулися із заявою до суду про припинення застосування до нього примусового заходу медичного характеру. Саме такою, згідно з чинним законодавством, повинна була бути процедура його звільнення. Дізнатися, коли саме було винесене рішення суду, яким примусове лікування Павла С. було припинене, на жаль, не вдалося – в електронному Єдиному реєстрі судових рішень воно відсутнє. Тому невідомо, чи передав суд пацієнта на піклування родичам з обов’язковим лікарським наглядом.

Сусіди Павла тепер стверджують, що не бачили його ще відтоді, як у 1999 році він був засуджений за вбивство. “Його мама останнім часом говорила, що Павлик повинен вийти, але ми його так і не бачили”, – розводять руками вони.

Богдан СКАВРОН

До речі

Упродовж останніх двох десятків років Михайло Нечай широко афішував свої цілительські та віщунські здібності, ніколи не відмовляв у інтерв’ю та розповідав про себе всім охочим. Така поведінка викликала в місцевих гуцулів дещо іронічне ставлення до його діяльності, багато хто вважав мольфара радше артистом, ніж знахарем. Чи не ця неоднозначна слава, якою нагородили діда Нечая за життя, врешті-решт прикликала до нього страшну, наглу смерть?

Михайло Нечай свого часу розповідав, що хист до цілительства у нього виявився, коли він восьмирічним хлопцем дотиком руки зміг зупинити кровотечу в пастушка на пасовиську. Своїм духовним учителем або провідником дід Нечай називав святого Пантелеймона, якому, за переказом, відтяли голову, а з рани потекла не кров, а молоко. Він стверджував, що отримує від свого духовного вчителя настанови, що має зробити впродовж року, i йому вiдкриваються деякi подiї з майбутнього. Щоправда, пророкувати мольфар не любив, бо казав, що пророкiв в усi часи не любили i навiть вбивали. Одне з останніх публічних передрікань діда Нечая, начебто, стосувалося президента Януковича, який, нібито, перебуватиме на посту глави держави тільки половину належного терміну – два з половиною роки.

“Колись усi люди були ясновидцями, – казав дiд Нечай. – Кожен знав свою смертну годину i те, як вiн помре. З того часу лишився тiльки звичай готувати собi на смерть одежу. Тепер люди змалiли, лише одиницi вберегли в собi дар ясновидiння”.

Михайло Нечай також говорив, що дуже хотiв би мати учня і мав на це, начебто, вагомі причини. «Тепер багато є тих, хто би хотiв у мене вчитися, цiла армiя добровольцiв є, але духи менi не дозволяють, – казав дід Нечай. – Бо йдуть до мене тi, хто любить грошi, а я шукаю такого, що мусить жити бiдно. Той, хто любить людину, а не грошi, менi би пiдiйшов. I якщо такий знайдеться, то я буду щасливий тим, що не буду вмирати тяжко: передам тому чоловiковi чи жiнцi свій дар».