Днями

ДІАГНОЗ

Їду недавно в маршрутці. На передньому сидінні дві дівчини досить голосно розмовляють –

– Тобі що попалося?

– Мені трипер.

– А мені сифіліс.

– Краще б мені сифіліс дістався.

Я трохи офігіваю. Водій схоже теж. І тут він починає їх переконувати, мовляв, ви, дівчата, не праві, трипер краще, у самого було. Тут починають офігівати ці дівчата і дивляться на водія такими очима, що словами і не передаси. Потім одна з них так тихо каже:

– Ми взагалі-то в медакадемії вчимося, а ви що подумали?Такого червоного писку, яке було у водія в той момент, я давно вже не бачив.

Якось

ДІВЧИНА

У мого доброго друга є знайомий – такий собі неформал чи як їх там називають, словом, носить довге волосся. І ось цей знайомий стояв у черзі і, коли власне підійшла його черга, він якось задумався, а позад нього нетерпляча бабця вирішила нагадати про свою присутність та про інших людей, що стояли за нею. І звернулася до хлопця нього з такими словами: “Дівчино, давайте швидше, не затримуйте черги!” На що знайомий мого друга повернувся і незворушно відказав: “Я не дівчина ..” Бабця в свою чергу з обуренням: “Знайшла чим пишатися!”

Колись

СІТРОЕН

Історія ця сталася років 15 – 17 тому. Переказую її зі слів очевидця. Як, напевно, пам’ятаєте, в той час на наших вулицях та й по всій Україні “іномарок” зустрічалося ще небагато. Але одна така зустріч сталася й запам’яталася моєму товаришеві надовго.

Отже, перехрестя. Світлофор помер, і з цієї причини стоїть “напівавтомат” зі свистком і жезлом. Під’їжджає “Сітроен” з дипномерами. На ті часи супер-пупер-представницький автомобіль. Французи постаралися і напхали авто всіма мислимими і немислимими технічними рішеннями. У тому числі і в області пасивної безпеки. Але, видно, перестаралися … Ззаду за “Сітроеном” рухається представник вітчизняного автопрому “Запорожець” із дідом за кермом. Знайома історія з сучасних анекдотів. Очевидно, дідусь був їх родоначальником. Тільки послідовники йому і в підметки не годяться, судячи з досягнутого ефекту.

Словом, даїшник повертається спиною до “Сітроена”. За кермом випещений дипломат розцінює це як сигнал до зупинки і різко гальмує. Природно дідок на запорожці наздоганяє його. І – удар загалом не сильний був … Але за звуком удару пішли такі удари – як новорічні петарди … Даїшник присідає і обертається. “Сітроена” більше немає. Тобто він наче є, але на машину вже не схожий. Кузов без дверей, за кермом притиснутий подушкою безпеки очманілий француз, залитий піною з ніг до голови… Першою спрацювала подушка безпеки… Відстрелили двері на піропатронах (щоб не заклинювало) … Відстрілив на асфальт двигун (щоб у салон не полетів при лобовому ударі)… І наостанок салон залився піною (щоб не дай Бог пожежі не було) … Приїхала швидка, забрала – ні, не мокрого француза (з таким захистом нічого йому не буде), і не діда (всю війну пройшов). Відвезли даїшника – витягувати свисток, який той проковтнув від переляку…

І взагалі…

Одного разу ворона, що жила в старому саду, вирішила раптом покинути його і податися в інші краї. Через деякий час вона прилетіла в красиву долину, вкриту травою і квітами. Приземлившись і озирнувшись навколо, вона раптом побачила куріпку і замилувалася її пір’ям та ходою. Ворону вразила краса куріпки – дрібні кроки цього птаха були напрочуд легкі і граційні. Ворона розуміла, що змінити кольору свого оперення вона не зможе, і тому вирішила перейняти хоча б ходу цієї дивовижної птиці. Вона стала крадькома ходити слідом за куріпкою, намагаючись наслідувати її рухи, але, як не старалася, перейняти її ходи так і не змогла, а від душевного розладу забула навіть власну ходу.