Ідея інтерв’ю з народним депутатом Романом Ткачем з’явилася після чергового засідання в Івано-Франківську дискусійного політичного клубу, який він підтримує фінансово.

Ткач – один із небагатьох місцевих політиків-важковаговиків, ще не помічений в підготовці до виборів 2012 року, хоча й встиг завчасно придбати цілком політично ліквідний партквиток «Фронту змін». Дистанція, яку нардеп наразі тримає до обласної політичної кон’юнктури, робить його оцінки тутешніх справ жорсткими і цікавими.

Інтерв’ю з Романом Ткачем брали спільно «Галицький кореспондент» і агенція новин «Фіртка».

– Пане Романе, недавно в столиці проводилося серйозне соцопитування і на відкрите запитання «Що Вас хвилює й чим Ви переймаєтеся?» понад 60% киян відповіли, що їх уже нічого не переймає. І це кияни. Як думаєте, що може сучасну українську людину вивести з цього ступору?

Дещо може. Коли прийдуть до неї і зачеплять за щось близьке і дороге. Її гроші, хату, родину, дітей, улюблену ложку з рота висмикнуть… Тоді хіба вирвуть з цього ступору…

– Це ж свідчить про повну деградацію суспільного життя.

Так, абсолютно.

– Але ж є структури, які б мали цим життям управляти, в тому числі партії, громадські рухи. Чому вони сьогодні такі безсилі?

Є дві відповіді на це питання. Перша – довго аналізувати все, що було за 20 років, і робити висновки. Друга – нам, зрештою, лише 20 років. Нам, очевидно, потрібно через такі речі пройти, хочемо ми того чи ні.

– І скільки років треба йти?

Можна згадати сорок класичних біблійних років… Розумієте, наче й двадцять – то вже немало. А може, ми вже на завершенні цього періоду. Я чомусь так думаю.

– В чому Ви бачите шанс? Звідки чекати нового суб’єкта українського суспільно-політичного життя – з середнього класу, громадського сектора, церкви?

Надії на середній клас – перебільшені, це вчорашнє. Церковне життя також в занепаді. Хоча сьогодні в греко-католицькій церкві багато освічених молодих людей. Єдине сподівання, що наші діти, які сьогодні все те бачать – брехню, цинізм, порівнюють з тим, як у світі, їздять по світу, змінять це, зобов’язані змінити.

– Історія підказує, що втомлені й цинічні суспільства часто закінчували насильством і диктатурою.

В Україні сьогодні влада вже говорить з суспільством мовою насильства. Влада провокує насильство свідомо. Іншого пояснення багатьом подіям я просто не бачу.

На простий мітинг пенсіонерів посилається спецзагін міліції. Для чого? Показати суспільству: бабусь били, що з вами буде? Думаю, влада все-таки тяжіє до білоруської і російської моделі, вони хочуть зробити щось подібне в Україні.

Ви говорите про диктатуру, а як на мене, авторитарний режим в Україні вже побудовано. Останній підпис під цим режимом і мокра печатка поставлена 11 жовтня. В Україні діє авторитарний режим, є всі його ознаки. Тому ми вже на прямій дорозі до диктатури.

Хто може це зупинити? Видається, надій на внутрішні чинники – громаду, бізнес, церкву, депутатів, партії – дуже мало. Бо на будь-який аргументований виступ відповідь буде одна – кулак і батальйон «Беркут». Сьогодні дуже потрібна підтримка Заходу, зовнішній тиск на режим. Навіщо це самому Заходу – інше питання, але вона могла б дуже допомогти.

– З іншого боку, Ви самі недавно, коментуючи протести афганців, казали, що бачили в очах того ж Єфремова страх. Тобто влада, з одного боку, лякає, з іншого – боїться сама?

Вони бояться. І вони все роблять через страх. Як казав Азаров, тільки через страх можна з людьми говорити – страх втратити роботу, шматок хліба. Якщо він нічого інакшого не знає, а швидше за все так і є, бо він дитя КГБ, партії, то так, можна ж і так жити. Але ж є приклади абсолютно інакших принципів життя в суспільстві: довіра до держави, довіра держави до людей.

– Вибори 2012 року – це, на Вашу думку, шанс змінити ситуацію?

Хоча ця команда не бачить стратегії, короткострокові забіги в неї чітко розписані. Вони в 2010 році поставили собі завдання взяти владу – уже вся влада в них у руках. Правда, формально їм ще залишилося отримати повністю свою Верховну Раду. Вона вже лояльна, але лідеру ще не комфортно, ще десь якась муха у Раді дзвенить… І вони цих набридливих мух хочуть позбутися.

Тому якщо хтось думає, що якось проб’ється через мажоритарний округ – то навряд. Бо буде, наприклад, по Франківську йти якийсь Іваненко, начебто аполітичний, з великими грошима, для нього будуть забезпечені комісії, суди… Йому навіть дозволять критикувати уряд, погану владу! І він пройде – а завтра в Раді стане біло-синім… А опонент такого Іваненка якщо і пройде, то буде в Раді одинаком.

Що стосується політичних сил – там все-таки трошки інша ситуація.

Словом, для команди Януковича 2012 рік дуже важливий: вони мусять виграти ці вибори, інакше 2015 – рік президентських виборів – стане для них дуже сумним. Хоча, я думаю, що в їхньому середовищі варіант наступника також розглядається.

– Варіант наступника Яценюка розглядається чи ні?

Я не знаю.

– Ви майже рік вже в партії. Саме зараз почалися розмови про зустрічі Яценюка з, наприклад, Ахметовим, Фірташем. Вас, колишнього рухівця, це не зачіпає?

Я не бачив в офісі ні Ахметова, ні Фірташа. А Яценюк багато з ким контактує, можливо, і з ними також.

Розумієте, я до того вже простіше ставлюся. Я не сприймаю політичного лідера як месію. Є лідер – розумний, толковий, фахівець з економіки, який має свій погляд, бачить перспективу, – і добре. Є партія, яка пропонує речі, зіставні з моїми уявленнями.

– А Ваше місце у виборчому списку – номер?..

За рік до виборів про списки було б абсурдно говорити. Як показує практика, списки остаточно затверджуються за годину до початку з’їзду, на якому їх схвалять… Крім того, я з тих політиків, які звикли напряму працювати з людьми. Я вважаю, що можу і вмію спілкуватися з людьми. Думаю, як агітатор я би приніс користь партії.

Що стосується мажоритарного округу, скажу, що сьогодні я про це ще не думаю і округ не приглядав. І я не хочу обдурювати людей. Бо зараз так: досить розмови – давай помагай! Помагай будувати, ремонтувати. Матеріального ресурсу на це в мене немає.

– А яка сьогодні приблизно ціна виборчої кампанії по кругу?

Це залежить від кандидата. Кампанія умовно ділиться на три тури. Перший – ідентифікація кандидата: хто ти, з ким ти. Другий – зібрати команду, створити мережу. Третій назвемо умовно – затвердження успіху. Так-от, кожен кандидат, розраховуючи бюджет кампанії, зважує, скільки йому треба на ідентифікацію, скільки на мережу… Якщо тебе вже знають, прізвище чули – дешевше. Залежить також від округу, від того, який це регіон – сільський чи міський. Сьогодні називають різні суми – від 1 до 5 мільйонів доларів на округ.

Взагалі, цифри ростуть. Я як мажоритарник у 2002 році витратив на вибори приблизно 30 тисяч доларів. Половину суми дала «Наша Україна», решту – скинулися знайомі. В ті часи, знаєте, було ще так, що і той, хто просив на вибори, і той, хто давав гроші, – червоніли обоє. Перший – бо просив і йому незручно, а другий – бо розумів, що дає мало. Сьогодні таке враження, що вже ніхто не червоніє.

– Кажуть, Ви розпускаєте свій офіс в Івано-Франківську – «команду Ткача». Це якось пов’язано з підготовкою до виборів?

Розпускаю-не розпускаю… оновлюється команда! Це пов’язано з моїм членством в партії плюс є різні життєві ситуації: хтось сам влаштовує своє життя і майбутнє, тому зараз проходить зміна команди.

– В кожному разі і офіс у Франківську працював, і Ви часто бували. Як би Ви оцінили політичний рік на Прикарпатті? Все-таки у нас тут особлива ситуація: патріотичні сили у радах в більшості, зокрема «Свобода».

Виходимо на вулицю – питаємо в людей: що змінилося за рік? Та нічого не змінилося! Нуль!

Я розумію, що за рік депутати міської ради, скажімо, небагато можуть змінити, у них свої функції. Але вони б мали змінити принаймні підходи. Я не збираюся критикувати їхню ідеологію. Але ж, окрім засадничих речей, є ж ще й господарка. Це гарно – сісти в автобус чи тролейбус і звітувати про депутатські успіхи, але коли їдеш по розбитій дорозі, то який тут звіт може бути? Нарікають, що мер поганий? Маєте докази? То в чому справа: підняли руки на сесії – і мер пішов! Вперед! Є ж приклад Чернівців, де мера відправили у відставку. Поганий виконком – підняли руки, поміняли!

– А щодо обласної ради?

Не хочу поспішних висновків, але в мене таке враження, що за рік усім стало добре. Усі заспокоїлися. Таке враження, що чекають з Києва події, на яку тут негайно треба зробити політичну заяву. А якщо немає подій…

– … то можна, наприклад, роздавати гірничі відводи…

Ну, це вже робота для журналістів, стежити за цим.

– А заяви могла б приймати якась громадська організація чи самі партії.

Думаю, політичні заяви все ж потрібно приймати. Обласна рада – орган представницький, серед іншого вона представляє і політичну позицію краян. Але цим заявам у роботі сесії треба чітко відвести місце. Якщо резонансна заява проходить через президію, то далі – виступи від фракцій по 3 хвилини, і всього за 15 хвилин заява прийнята. Підняли руки – порахували, пішли далі. Чому виходить інакше?

– Ви буваєте на сесіях облради, як, до речі, і депутати-регіонали Чуднов, Зварич. А навіщо це Вам?

Якщо є соціально значущі, на мій погляд, сесії, я стараюся приїжджати. І беру участь, і обговорюю питання. Але коли вирішуються речі, в яких я брати участь не хочу, ті ж відводи чи розподіл майна, я не відвідую такі сесії, врешті, депутати мають повноваження діяти, як вважають за потрібне. А чому там бувають Чуднов чи Зварич – це питання до них. Але якщо вони думають, що чим частіше сидиш, тим вищий рейтинг тут у Регіонів… – ну, то все якраз виходить з точністю до навпаки.

– Кажете, всім стало добре в облраді. Оцініть, як голові ОДА Михайлу Вишиванюку вдається працювати з начебто опозиційним депутатським корпусом?

Коротко відповім – респект Вишиванюку. І тут він виявився на висоті. І – три крапки.

Вибори давно позаду, і сьогодні важливо, які рішення приймають, яким чином.

– З господарських питань розбіжностей в політичних опонентів немає.

Ну, так обидва голови офіційно пояснюють цю позицію.

– Може, це й добре? Поганий мир кращий, ніж хороша війна…

Питання не у війні. Ніхто не закликає проти когось воювати. Уявляю собі наслідки, якби почалася війна проти Вишиванюка. Скажімо, через висловлення недовіри губернатору депутатами. Думаю, реакція Києва була б дуже пряма і логічна: сюди б нам такого дурня призначили, що мало б не здалося.

Сьогодні Михайло Вишиванюк – компроміс між центром і місцевими елітами. Тому не треба воювати. Але є речі, якими обласна рада мала б глибше перейматися. Скажімо, питанням бюджету. От всі нарікають – поганий бюджет. Зараз вже є проект бюджету на 2012 рік. Ви чули десь аналіз? Що він принесе якомусь району, обласному центру, гірському селу? А минулого року що було? Покричали під час сесії, побідкалися – і прийняли спущений згори варіант… І що, питаю – вистачає?