Для українських політиків Грузія – незручна країна. Приклад Грузії руйнує політичну риторику нинішньої влади про «стабільність», «сильну вертикаль», «боротьбу з корупцією», «реформи», «дружбу з Росією» тощо. Тому що в Грузії справді подолано корупцію, наскільки це взагалі можливо. Тому що реформи справді відбулися, а не залишилися на папері. Тому що грузинська «сильна вертикаль» обмежена Актом економічної свободи, автор якої Каха Бендукідзе любив повторювати, що «продається все, крім совісті і правосуддя»…

 

І під його керівництвом приватизація державних активів в Грузії відбулася саме за цим правилом – чесно і прозоро, а не для «своїх». Тому що і без здачі національних інтересів Кремлю, в умовах жорсткої економічної війни з Росією грузинська економіка демонструє зростання.

Сьогоднішні українські опозиціонери також неохоче згадують Грузію. Бо 5 років правління Ющенка на тлі успіхів Саакашвілі виглядають бездарно втраченим і змарнованим часом. Революція Троянд вдалася, а українців після Помаранчевої опанували розчарування і песимізм, які й повернули з політичного небуття Януковича і Партію регіонів.

Так, не все в грузинів вдається: провладні телеканали охоче продемонструють нам кадри протестів у Тбілісі, а експерти неодмінно нагадають, що середня пенсія в грузинів – 47 доларів, та й взагалі їхні успіхи – на «подачки» США і ЄС. Втім, до 2003 року пенсія була 5 доларів, а в Тбілісі не було електрики… І навіть якщо допомога Заходу була суттєвою, то її використали ефективно, а не банально розікрали чи проїли.

Як може за лічені роки змінитися країна і що для цього потрібно, ми запросили розповісти нашого земляка, екс-директора Івано-Франківської обласної філії «ПриватБанку» Богдана Лесюка. З 2008 року він очолює «ПриватБанк» (колишній «Таобанк») Грузії і має змогу спостерігати за процесами в країні зсередини.

Шматочок раю

– У Грузії люблять розповідати притчу про те, що коли Бог роздавав народам землю, грузини, як завжди, пили вино, веселилися і проґавили момент. І коли нарешті прийшли до Всевишнього, то Бог, у якого вже не лишилося вільних земель, мусив дати їм частинку того, що залишив для себе, – шматочок раю. І Грузія – то справді благодатний край. Між двома хребтами – Великим і Малим Кавказом – край, де круглорічно зеленіють долини, в яких пасеться худоба, що не потребує якогось особливого корму і догляду. Грузини картоплю збирають тричі на рік, інжир – двічі на рік. Це край, де чудово родить виноград, а недарма ж перші цивілізації виникали там, де було добре виноградній лозі. І в Грузії державність почалася 3,5 тисячі років тому. Такою історією можуть похвалитися 3-4 держави, які досі існують: Китай, Індія, Єгипет, може, Іран. І Грузія! Ця країна стала однією з перших, де християнство утвердилося як державна релігія.

Але головне, що історична пам’ять є важливим чинником повсякденного життя, вона впливає на щоденну поведінку громадян. Грузини знають і поважають свою історію, шанують предків. В цьому можна переконатися, скажімо, при кожному застіллі. Бенкет може тривати багато годин, але перші тости завжди – за Бога і віру, за предків, за державу. Десь на третю годину застілля ти дізнаєшся, що твої колеги за столом – ледь не поголовно князі і княгині. І це не жарт. Вони добре знають свої родоводи, а в історії у них було багато князівств і шляхти… Коли в 1801 році їх приєднала Росія, то царат не ризикнув зачепити їхні звання й титули.

Війна позбавила ілюзій

– Грузія завжди була інтернаціональною, і саме грузини були здебільшого воїнами і управителями. А ким керувати – вистачало. І нації співіснували непогано: перси, вірмени, курди… Грузини були поганими землеробами, аж поки не потрапили в Союз. Але там їх дуже розбестила радянська влада. Можна й сьогодні почути в спогадах, що навіть у глухому гірському селі в радянські часи ніхто не виходив з хати без сторубльової купюри в кишені. І це близьке до правди. Якщо й побудували десь в СРСР комунізм, то в Грузії…

Але в 90-ті вони бідували. Грузини не одразу змогли розпорядитися свободою. На півтора десятки років вони втягнулися в громадянські війни.. А там майже 20 етносів, і порозуміння шукали довго. Серед тих етносів вирізняються менгрели і свани – мовою. Решта – досить подібні. Є народності, які мають не більше 20 тисяч осіб.

Але сьогодні Грузія дуже сконсолідована і знає, куди рухатися. В цьому – основна відмінність від України. Війна серпня 2008 року позбавила грузинів багатьох стереотипів і ілюзій. Саме вона остаточно переконала, що сваритися далі між собою – це загроза виживанню. Війна зняла всі суперечки. Грузини усвідомили, що задивлятися в бік північного сусіда нема чого, нічого доброго там не чекає. Щоправда, в економічному плані Грузія від війни втратила багато. Бо хоч військові дії тривали кілька діб, але конфлікт позбавив грузинську економіку серйозних ринків. Російський та інші пов’язані з ним ринки для грузинського бізнесу закрилися. Відповідно, впали і турпотоки, і товарообіг.

Втім, сьогодні російський бізнес непогано представлений в Грузії: в енергетиці, наприклад: Інгулезька ГЕС належить росіянам. І податки платять слухняно, і реінвестують, вкладаючи значні кошти в розбудову розподільчих мереж.

Про грузинське економічне чудо

– Я три роки в Грузії, я бачу, як міняється країна. Зміни дуже помітні. Є певні проекти, які я спостерігав від їхнього старту до завершення. Наприклад, дороги. Так, чудову 70-кілометрову трасу через гірський хребет в Грузії збудували за 4 місяці! Постійно будують розв’язки в Тбілісі, завершують нову дорогу на Джавахетію.

Будівництво ведуть і іноземні компанії, але тендери – під пильним наглядом влади. Причому представника влади не купиш: правоохоронні органи стежать за цим дуже уважно. І хабарники миттєво опиняються за ґратами.

Зміни в Грузії почалися з подолання корупції, причому швидкого і рішучого. Від влади просто усунули усіх, кому за 50 років. Саакашвілі ризикнув зробити ставку на молодих, хоч, може, не завжди досвідчених, а не перевиховувати старих чиновників. І не прогадав.

Сьогодні багато говорять про грузинське економічне чудо. Та насправді ніякого чуда немає. Просто грузини дуже багато попрацювали в плані реформування органів державного управління і контролю. Скажімо, у них просто не існує тепер такого органу, як санепідемстанція. І при цьому всюди чисто, нічого не засмічується і ніхто не завдає шкоди довкіллю. Чимало відомств і міністерств були інтегровані в одне міністерство, функції оптимізовані.

У них максимально спрощена структура управління – викинуто зайві ланки. Грузини радикально спростили регулювання бізнесу. Якщо у нас лише зо 25 видів ліцензування, то в них – до 10, причому ліцензію ти отримуєш протягом доби після подачі заявки. Кількість податків скорочено, як і їхній розмір. Адміністрування просте і чесне. В Грузії практично покінчено з корупцією.

Дуже спростили процедури в комунальному господарстві, в місцевому самоврядуванні. Те, що в нас потребує десятка підписів і віз, там регулюється одним органом, який в електронному вигляді запит або задовольняє за кілька годин, або ж обґрунтовано відхиляє. Скажімо, ви хочете змінити призначення приміщення – з житлового на комерційне, або добудувати веранду? В Грузії це не вирішується виконкомами і радами… Ти просто швидко отримуєш дозвіл за символічну оплату послуги – і все. При тому ніякого хаосу не настає. Навпаки. Там, наприклад, ніхто не дозволить будувати де завгодно: є генплан, і відповідний орган миттєво перевіряє твій запит на відповідність цьому плану забудови. Якщо генплан дозволяє – одразу отримуєш «зелене світло». Так само, якщо ти хочеш будувати: якщо ділянка вільна, ти її придбав, то усі необхідні документи на будівництво ти отримуєш за 2-3 дні. Уся архівна справа, усе, що пов’язане з громадянським реєстром, державним реєстром, оптимізовано і переведено в електронний вигляд.

Я отримав посвідчення на постійне проживання за півгодини! А в Україні на паспорт треба чекати місяцями. От і всі реформи. Повторюю, ці реформи звелися до того, що виключили зайві ланки. Не треба підписів, віз, черг… А відповідно, немає і хабарництва, блатів, кумівства.

Є ще суттєва відмінність в економіках Грузії і України. В Грузії нема олігархів. Частина багатих виїхали в часи громадянських воєн. Ті, хто мали проблеми із законом, втекли після Революції Троянд 2003 року або ж сіли в тюрми. Тому влада у Грузії справді у тих, хто сидить в урядових приміщеннях, а не в людей з мільйонами на рахунках.

Що далі?

– Реформи й подолання корупції – це важливо й необхідно для економічного успіху, але все ж не достатньо. Сьогодні для економіки Грузії ключове питання – ринки збуту. Російський закритий, на європейських – шалена конкуренція, там своїх вистачає. Але якщо це питання вирішиться, динаміка розвитку зросте в рази.

Наразі головним товаром Грузії може стати сама Грузія. Тут є на що подивитися! Культові споруди 4 століття – без аналогів у світі. Вся Грузія нашпигована фортецями. Це ж була войовнича нація, яка століттями вистояла в оточенні іновірців: язичники з півночі, з півдня тиснули мусульмани. І маленька християнська країна втрималася, хоча навіть Константинополь упав. Чимало збереглося храмів 10-11 століття. Багато пам’яток епохи цариці Тамари. В Уплісціхе є Вардзія – місто у скелі, якому 3 тисячі років. В гірській Сванетії багато старовинних оборонних споруд. Дуже багато унікальних пам’яток в Тбілісі. Зрештою, є грузинська кухня, вино.

Словом, грузини мають що запропонувати туристам, але от з промоцією поки що слабувато. Втім, вони розумно перекладають цю місію на професійних туроператорів. Припустимо, заходить Хілтон в Батумі, чи Шератон, чи Хайят з Меріотом. Вони отримали податкові пільги, побудувалися і тепер самі мусять дбати про заселення готелів, а отже, дуже навіть зацікавлені в рекламі грузинської автентики і приваб на увесь світ.

Друга стратегічна галузь – транзит. Грузія на ключових маршрутах нафти і газу. Третя галузь – гідроенергетика. В Грузії багато гірських річок, а поруч – Іран і Туреччина, які потребують енергії. І звісно, четверта галузь – сільське господарство. Край справді благодатний: де ткнеш, там росте.

Важливо, що в Грузії економічні й адміністративні реформи супроводжуються реформами в гуманітарній сфері. Скажімо, сьогодні вся країна вчить англійську, всі села комп’ютеризуються. Вчителям роздано безкоштовні ноутбуки, родинам учнів надано пільгові кредити на придбання оргтехніки. Іспити до вишів проводяться за єдиною системою тестування, що унеможливило хабарі при вступі. Абітурієнтам, які здали тести на високі бали, навчання оплачує держава. Решта – платять самі.

Я не хочу сказати, що Грузія – ідеал. У Грузії, скажімо, ще високий рівень безробіття. Зрештою, Грузія не є багатою ресурсно і навряд чи колись стане на рівні, скажімо, зі скандинавськими країнами. Але бідною вона вже ніколи не стане. Тому чітко знає, куди рухається і якою дорогою. І попри свою поліетнічність і багатонаціональність, країна єдина в своєму пориві.

Підготував Андрій СОВА