Слово «клітор» Ольга Деркачова пише без трьох крапок

Коли афіша містить слово «негламурна» або «антигламурна», очевидно, на події буде нудно. Цей один з найбільш заїжджених епітетів найчастіше вживають, коли і показати, і розказати нема що, от, мовляв, подивіться на нас – ми такі негламурні і в нас така негламурна проза. Даруйте, та хіба хтось колись казав, що в Ольги Деркачової – гламурна проза? Було б смішним навіть запідозрити її у цьому. Тоді до чого це заперечення неіснуючої гламурності у письмі?

Слово «клітор» Ольга Деркачова пише без трьох крапок

Коли афіша містить слово «негламурна» або «антигламурна», очевидно, на події буде нудно. Цей один з найбільш заїжджених епітетів найчастіше вживають, коли і показати, і розказати нема що, от, мовляв, подивіться на нас – ми такі негламурні і в нас така негламурна проза. Даруйте, та хіба хтось колись казав, що в Ольги Деркачової – гламурна проза? Було б смішним навіть запідозрити її у цьому. Тоді до чого це заперечення неіснуючої гламурності у письмі?
Так от, 22 січня у КМЦ «Є» відбулася презентація нової книги Ольги Деркачової «За лондонським часом». Чесно кажучи, презентація від самого початку не обіцяла нічого аж надто цікавого, але своїми провокативними запитаннями та коментарями атмосферу час від часу пожвавлював Володимир Єшкілєв, за що йому респект. Модератор презентації Степан Процюк чомусь говорив про Маяковського та його творчість, доводив, що він – не особистість, хоча яке це має відношення до молодої франківської письменниці, залишилось загадкою. Коли слово надали директору видавництва «Тіповіт» Василю Вітенку, він, звичайно, почав з «негламурності» творів, виданих у серії «Інша проза». Володимир Єшкілєв уточнив, чи «пухирі на обкладинці книжки є частиною «негламурності» прози Деркачової, на що видавець, знітившись, відповів, що до книжки не обов’язково приглядатися.
Ольга Деркачова зачитала кілька сторінок з нової книжки “За лондонським часом”, яка містить 40 коротких оповідань, об’єднаних в один твір, герої якого мають між собою багато спільного. Ольга Деркачова каже, що її героїні бояться, що з часом кохання помре, і для них краще смерть не кохання, а його об’єкта. Загалом проза Деркачової правильна, подекуди навіть сімейна, тому такі слова, як «клітор» або «трахни мене» звучать в ній подібно до пострілу, як справжня несподіванка. Після того, як письменниця прочитала таблицю з мінусами і плюсами постійного і тимчасового чоловіків, старше покоління у залі обурилось (у таблиці було твердження про те, що постійний чоловік буде цілувати жінці клітор, скільки вона цього захоче). Жінка літнього віку, очевидно, викладачка, запропонувала всі «нецензурні вирази» у книзі замінити трьома крапками. Єшкілєв запропонував слово «клітор» писати як «к…», на що Ольга, віджартовуючись, відповіла, що не хоче, аби «Володя мені потім дзвонив і перепитував, що таке «к…». Якщо серйозно, то у прозі Деркачової немає нецензурщини, це виписані тексти про любов, смерть, жіночі трагедії та самотність. Треба віддати належне письменниці – вона не побоялась зізнатись у тому, що пише про людські стосунки тільки тому, що більше не має про що писати – вона не знає соціуму та політики, відтак пише лише про відоме. Назву книги письменниця пояснила як поки що нездійсненну мрію поїхати до столиці Британії.

Тетяна ЄРУШЕВИЧ