«Вуйцьо» – ласкаво і шанобливо говорять про ведмедя гуцули. «Місьо» – називають звіра. Вірять: не можна вимовляти його справжнє ім’я, щоби не прикликати до господи. Розповідають колоритні міфи про родичання мешканців верховин із ведмедями. Подекуди навіть переконують, що ті походять від людей.

Та разом із тим горяни без жодних сентиментів виходять з рушницями та капканами на клишоногих, що занесені до Червоної книги. Супроводжують замовників нелегальних полювань. Відкривають їм ведмежі стежки, місця годування, лігва…

Хто він тепер, Вуйцьо Місьо, карпатський ведмідь – господар гірських лісів чи нещасна зацькована істота?

Ведмежа територія

Тільки в Карпатах і залишилися ведмеді. На території решти України їх винищили ще півстоліття тому.

Карпатські бурі ведмеді – істоти мандрівні. Вояжують собі, залежно від пори року, погодних умов і можливості попоїсти, з українського на румунський бік чи здійснюють турне у польські Бескиди. Прикордонники часто натрапляють на пасма їхньої шерсті у колючому дроті вздовж контрольної смуги. В пошуках «своєї» території ведмеді інколи долають по 300 км і вибираються на хребти заввишки 1880-2000 м. «Питомо ведмежими територіями на Прикарпатті є лісові масиви Чорногори та Горганів», – зазначає науковець, кандидат біологічних наук Олексій Слободян. Чоловік – єдиний в Україні знавець карпатського ведмедя, віддав вивченню звіра майже двадцять років свого життя. Не раз зустрічався з ним наживо. Визначив, що сучасні межі поширення карпатського бурого окреслюють гірські села Верховинського, Долинського, Надвірнянського, Косівського районів. Якщо взяти карту і з’єднати Спас, Ісаєв, Східницю, Любинці, Поляницю, Кропивник, Старий Мізунь, Красне, Солотвин, Битків, Лоєву, Делятин, Яремче, Печеніжин, Космач, Брустори, Яворів, Устеріки, Лопушну, Красноїльск, вийде така собі ведмежа територія.

Війна і мир

А був же час, коли ведмідь і справді розкошував у Карпатах, почуваючись володарем вершин та схилів. І було це до 1883 року, коли в Австро-Угорщині прийняли перший мисливський закон. Доти горяни будували свої стосунки із Місьом на основі звичаєвого права – як співжиття. Били ведмедів лише коли ті завдавали шкоди господарству або загрожували життю. Ще й зараз у верховинських селах, зокрема в Розтоках, розповідають бувальщини про те, як 150 років тому селяни зустрічалися на лісових стежках з молодими ведмедями. Спокійно проходили повз, не зачіпаючи одне одного.

Полювання поклало край «лісовому миру». Ведмедя визнали шкідником і взялися винищувати. «Тварини, які визнані за шкідливих, такі як ведмеді…, може кожен відстрілювати і виловлювати», – зазначалося в «Новому уставі ловецькому для Галіції» від 1898 року. За даними, які зібрав для дисертації головний спеціаліст обласного Управління лісового і мисливського господарства Олег Проців, у 1900 році в мисливських господарствах Галичини вполювали 36 ведмедів. У державних та орендованих для мисливства лісах на ведмедів ішли облавами. Збереглися дані про відстріл до 15-ти звірів за одні лови. «За Чорногорою Горгани – найдикіша частина Карпат, де найчастіше можна побачити найбільших оленя, ведмедя (до 2,5 м завдовжки, вагою до 400 кг – кор.), рися. Горгани – це Ельдорадо для мисливців», – писав у 1905 році львівський журнал «Ловецтво».

Селяни також здобували ведмедів десятками. Є свідчення, що один гуцул здобув 50 клишоногих і на тому з рахунку збився. Полювання наповнювало імперську казну, забезпечувало роботу шкіропереробній галузі, давало дохід від використання рогів, жиру, таксидермії (виготовлення опудал). Вуйкам було непереливки. Аж так, що свідома спільнота в 1912 році поставила вимогу про охорону карпатського ведмедя.

Позначилася на звірах і Перша світова війна. «Російські та австрійські війська полювали як вдень, так і вночі з автоматичною зброєю», – зафіксував польський історик Лєнартович. Рахунок убитих оленів йшов на тисячі, ведмедів – на сотні. Не дивно, що навіть після запровадження в 1922 році охорони карпатських ведмедів, у 1932-му клишоногих у Карпатах було всього 110 особин.

Приватизація в законі

Скільки Вуйків сьогодні живуть у наших горах, достеменно невідомо. У звіті про ведення мисливського господарства за 2010 рік значиться: в Українських Карпатах є 390 ведмедів. Як складали реєстр звірів? За даними обстежень єгерів і лісничих, пояснює Олег Проців. Звісно, не по головах рахували, погоджується чоловік. Відтак офіційні дані можна вважати приблизними. От напевно ж не внесли у списки клишоногих, які живуть у приватних садибах і при ресторанах.

Відомо, що у клітки та вольєри на Прикарпатті закрито близько десяти бурих ведмедів. У Косові – в приватному господарстві, на фірмі та при відпочинковому комплексі «Байка». В Гуті – на базі «Синьогора». У Хом’яківці – на спортивно-мисливській базі обласного Товариства мисливців і рибалок (УТМР). Свого часу данину моді віддав і губернатор Франківщини. За першої каденції Михайла Вишиванюка у його вотчині в Турці мешкали два ведмедики. Доки не задрали тамтешню козу. В обласному управлінні лісового господарства стверджують, що звірі у їхніх документах не значилися.

За українським законодавством, вилучені з природи ведмеді мають мати ветеринарний паспорт і документи, які підтверджують їх походження і законність набуття власником. Як-от угода купівлі-продажу чи дозвіл Міністерства охорони навколишнього середовища. «Дозвіл на спецвикористання диких тварин», в т.ч. «червонокнижних» (з 2003 року ведмеді занесені до Червоної книги України як зникаючий вид), видається за заявкою. Виробивши документи на право утримання ведмедя, людина отримує звіра у приватну власність.

«У нас живуть ведмеді з цирку, – розповідає голова УТМР, керівник бази в Хом’яківці Михайло Лущак. – Хочемо ще двох «циркачів» купити. Річ у тому, що в неволі ведмеді виявляють агресію. Років до шести вони ще дресируються, а потім стають неконтрольовані. Від таких звірів позбавляються. Минулого року в Тисмениці стояв цирк. Нам пропонували ведмедя. Просили дуже дорого – 2,5 тисячі доларів. Коли ми відмовилися, звіра вбили. І розпродали по частинах…»

«Під Києвом біля колиб вирощують ведмежат на м’ясо, – розповідає колишній головний мисливствознавець обласного управління лісового господарства Руслан Коцаба. – Поки малі, ведмеді грайливі й ласкаві. Кабаку вигідно рік-два витратитися на ведмедя. Це прикраса, атракція для туристів. Потім звірів б’ють. Продають їхнє м’ясо, шкуру, зуби, кігті, жир, внутрішні органи. Гроші повертаються з «наваром»…»

Люди чи звірі?

Сліди ведмедів, які йдуть під ніж, часто ведуть у Карпати. Єгері одного з прикарпатських лісництв у неофіційній розмові повідомили, що час від часу отримують пропозиції добути ведмежат для приватних колекцій. Такса – 2 тисячі доларів за голову. Виконують замовлення браконьєри. Ведмедицю застрелюють, малих продають. Фахівці припускають, що від куль браконьєрів на Франківщині щороку гине більше півсотні диких звірів. «Пам’ятаю, як один нелюд в барліг до ведмедя гранату кинув, – каже Руслан Коцаба. – М’ясця, бачите, захотілося…»

Вбивство звірів, занесених до Червоної книги, карається за ст. 248 Кримінального кодексу – штрафом до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (50 тис. грн.), або обмеженням волі на строк до 3-х років з конфіскацією знарядь і добутого. Нагляд за дотриманням закону мають здійснювати користувачі угідь, органи лісового господарства, міліція та прикордонники. Та покарані чомусь одиниці. «Що б не казали, а чисельність бурих ведмедів на Прикарпатті за останні роки знизилася, – вважає Антон Островський, колишній директор Осмолодського мисливського господарства, що було одним із найбільших та найпотужніших в СРСР. – Багато тепер в лісі панів і підпанків зі зброєю зареєстрованою і незареєстрованою. І от так воно виходить…»

Наталія КУШНІРЕНКО

До теми:

Чому їх убивають?

Вартість убитого, оббілованого і розділеного ведмедя в кілька разів вища, ніж живого.

Ведмежа шкура з головою (вичинена, на підкладці) до 170 см – 1000 доларів, те ж саме від 250 до 300 см – 2000 «зелених».

Зі шкури ведмедя роблять килими. Вартість готового виробу – від 500 дол. Частини шкури використовують на лікувальні пояси, ціна – від 200 дол.

Ведмежі ікла вважаються амулетом. Володіння цим оберегом має свідчити про сильний характер власника, який він таким чином демонструє. Стилізуються різьбленням під підвіски й брелоки. Останній «писк» – ікло-флешка. Коштує такий аксесуар близько 200 дол.

Кігті ведмедя – амулети нижчого ґатунку. Їх ціна у вигляді підвісок – від 40 до 100 дол.

Ведмежі зуби – сувеніри-брелоки, від 20 дол.

Ведмежий жир – лікувальний засіб у народній медицині. Використовують для зміцнення й відновлення імунної системи, захисту від вірусів. З допомогою жиру цього звіра лікують півтора десятка хвороб, серед яких захворювання дихальних шляхів, кісток, шлунково-кишкового тракту, шкірні хвороби та статеве безсилля. Півлітра топленого ведмежого жиру – 70-100 дол.

Ведмежу жовч висушують, настоюють на горілці, мішають із медом і вживають як лікувальний засіб. Застосовується у народній медицині з 17 ст. для лікування хвороб печінки, шлунка, кишківника, а також епілепсії, радикуліту, хвороб обміну речовин та ін. – більше трьох десятків захворювань. Вважається, що застосування настоянки ведмежої жовчі омолоджує, зміцнює організм. Вартість лікувального засобу: суха жовч – від 20 дол. за грам; жовч із медом – від 100 дол. за 100 мл; жовч на горілці – від 80 дол. за 100 мл.

Бакулюм: baculi – з лат. «стрижень». У ведмедя є спеціальна кістка, яка підтримує статевий орган. Вірять, що вона приносить удачу в амурних справах і забезпечує тривалу силу чоловікам. Зі специфічної ведмежої кістки роблять екзотичні сувеніри. Найпростіші – булавки для краваток, палички для розмішування кави. Від 20 до 200 дол.

Ведмежі лапи. Ведмеже м’ясо пропонують українські мережі VIP-ресторанів та деякі відпочинкові заклади в Карпатах. Готують – тушкують і запікають – окіст, спинну частину та лапи. Останні вважаються делікатесом. Вартість страв із ведмежатини – від 100 грн. за 100 г.

Опудало ведмедя – від 2-х тис. дол.