В Україні з’явилася нова політична сила – «перша чесна партія «До Корита!» Існує вона поки що тільки в соцмережі Фейсбук, де впевнено набирає прихильників поміж не обділеного почуттям гумору електорату.

Ви за все добре, проти всього поганого? Ви також вважаєте, що народне «корито» – бюджет, державну власність і загалом Україну – безсоромно дерибанять хряки різного політичного окрасу? Переконані, що «корито» має належати тим, хто його наповнює? Справді хочете впливати на розподіл «корита»? Тоді вам не лишається нічого іншого, як об’єднатися з однодумцями, вишикуватися у бойовий порядок «свиню» і розігнати знахабнілих хряків.

Скажімо, на найближчих виборах. І зробити це весело і креативно: «ми сміємось – вони плачуть!»

«Засновник» партії «До Корита!» Михайло Чаплига – президент Центру прикладної політики «Стратагема», досвідчений політконсультант, за плечима якого не одна виборча кампанія. В інтерв’ю для «Галицького кореспондента» Михайло Чаплига розповів, що спонукало його поміняти серйозну мову аналітики на стьоб, провокацію і фотожаби.

– Якщо все ж говорити серйозно, є таке цікаве поняття – контрсугестія.

Сьогодні суспільство доведене до такого стану, що сприймати навіть дуже поважні речі, важливі для виживання цього суспільства, воно нездатне. Розчарування і недовіра є настільки глибокими, що будь-що нове буде відштовхуватися, бо ніхто нічого не хоче чути і знати. Але при цьому всі насправді живуть в очікуванні змін. Суспільство прагне нового, та недовіра і несприйняття не дають можливості навіть довідатися, що воно взагалі існує.

І чи не єдиний, на мій погляд, спосіб достукатися до людей сьогодні – це довести до абсурду те, що відбувається довкола, подати серйозні речі в жартівливій формі. Це і дозволить пробити контрсугестію.

Насправді, це не новий прийом. Наприклад, приблизно 500 років тому його використав Мартін Лютер. Його складні для розуміння загалу тези поширилися, наче пожежа, коли їх виклали у вигляді жартів і памфлетів. Вони пішли з вуст у вуста – і так сталася велика Реформація.

Я думаю, що не завадить кілька серйозних речей, плутанина довкола яких досі заважає нашому суспільству перейти нарешті з фази постУРСР до справжньої республіки Україна, подати в простій, зрозумілій, жартівливій формі. Нехай люди собі посміються, але щось залишиться десь там у підсвідомості… Що є на світі речі, якими торгувати не можна, – це Батьківщина, земля, гідність… Я вважаю, що сміх – це ефективний засіб комунікації.

– І яка місія смішної партії «До корита!»? Проти кого і за що мають об’єднатися ображені «хряками» «хрюшки»?

Наш політично-гумористичний проект – не проти когось. Ми взагалі проти політичної системи, яка склалася в державі. Коли одна група людей при владі вдає, що управляє державою, інша вдає, що є опозицією і бореться з правлячою групою.

– А решта, принаймні більшість, вдає, що є громадянами цієї держави?..

Так, ми справді лише вдаємо. На жаль, вміємо тільки питати, скільки і що мені з того буде. Це не громадянська позиція. Цей театр абсурду пора завершувати. Громадяни мають стати громадянами, влада – владою, а опозиція – опозицією. Тому мета проста – пробудити людей. Треба чесно сказати: якщо вам оця війна опозиції з владою справді здається архісерйозною, якщо ви вважаєте, що це впливає на ваше життя, що це набагато серйозніше, ніж якась анекдотична партія «До корита!», то ми вам вже навряд чи допоможемо… Якщо ж ви усвідомлюєте, наскільки смішним і абсурдистським є нинішній політикум і те, що в ньому відбувається, то наша ідея – нехай у формі анекдоту – буде вам зрозумілою і реальною. А реальність її зводиться до простої тези: якщо ми всі наповнюємо «корито» своєю працею, податками, то чому ми повинні себе обмежувати в праві впливати на його розподіл?

Люди мають право впливати на розподіл податків, які збирає з них держава. Це має відбуватися прозоро.

А наша виборча система дає можливість людям лише обирати тих наглих чи нагліших «хряків», які й сьогодні сидять при кориті і міняють хіба колір штанів. Ми пропонуємо зовсім інше. Не треба на них звертати уваги! Яка вам різниця, якого кольору штани у цих хряків? Яка різниця, кому саме з них і скільки місця біля цього корита дістанеться? Головне, щоб ми – громадяни – самі до нього дійшли! Інакше наше життя ніколи не зміниться.

– Але прийнятий в листопаді минулого року виборчий закон суттєво зменшив шанси для нових громадсько-політичних ініціатив, зміцнивши позиції нинішніх хряків.

Коли мене питають, яка ймовірність того, що ви можете потрапити в парламент, отримати трибуну і пропонувати якісь інші речі, ніж ті, що ми чуємо всі останні роки, я відповідаю: 50 на 50. Це як в тому анекдоті – питають блондинку: “Яка ймовірність того, що ти на вулиці зустрінеш динозавра?” Вона відповідає: “50 на 50: або зустріну, або ні!”

– Жарти – вбік. З одного боку, виборчий закон може законсервувати нинішній політичний театр, дійових осіб якого Ви якось узагальнили під шапкою «Фронт регіонів батьківщини» . З іншого боку, Вам не здається, що узагальнення все ж поспішне і надмірне? Навіть якщо посутньої внутрішньої різниці між владою і опозицією нема, але все ж Юля в Качанівці, а Янукович – у Межигір’ї. То, може, доцільніше підтримати «менше зло» – нинішню політичну опозицію?

От днями відбувся політклуб у Віталія Портнікова, і він озвучив подібну ідею. На що інші учасники зреагували таким прикладом: на столі стоїть п’ять каструль з борщем, в усіх страва прокисла, і з якої б каструлі не з’їсти – тебе знудить. Але в одній каструлі борщ уже геть вкрився цвіллю, в іншій лише збродив… І пропозиція обирати з тих зол, що є, – це як обирати між цими каструлями… З жодної ж їсти вже неможливо. Ми так ніколи нічого не змінимо. Колись треба нарешті прийняти рішення: або йти, або стояти. А повзти остогидло. Ми повзли останніх двадцять років. І колись таки треба сказати: у мене є гідність, повага до себе, я поважаю себе і свій вибір або ж не обираю нічого.

Тепер щодо «Батьківщини» і Тимошенко. Так, Юля в Качанівці, але гляньте, що відбувається всередині партії. Думаю, особливого секрету нема, що ті, кого вона провела в парламент, хто сьогодні розпоряджається політичним брендом «Батьківщина», займаються лише одним – паразитують на тому, що створила Юля. І власне в їхніх інтересах, щоб вона й не виходила з в’язниці, тому що коли вона вийде, то перше, що зробить, – вичистить всю цю братію, яка від її імені сидить в Раді і робить вигляд, що бореться за її звільнення.

Їм вигідно, щоб вона сиділа в колонії, була іконою для електорату, а вони за рахунок цієї ікони продали десять, двадцять, тридцять місць, заробили гроші і ще раз зайшли в парламент. Я недавно написав статтю для «Української правди», яка називалася «Вікторе Федоровичу, випустіть Юлю!» Бодай на годину, але в цей момент я б хотів бачити очі тих, хто так сильно її захищає. Хотілося б бачити очі Кличка, очі Яценюка, а особливо – Кожем’якіна і Турчинова. І це буде бестселер – вираз облич цих людей увійшов би в історію. Нема більшого страху для них, ніж Юля на свободі.

На сьогодні нема різниці між Партією регіонів, «Батьківщиною»… А про «Фронт змін» взагалі нема що говорити: кожен може зрозуміти, що там відбувається, коли Зваричі, Мартиненки і вся інша братія терміново перебігли у “Фронт”. Це братська могила, «Наша Україна-2».

– Нехай опозиція не біла й пухнаста, але краще така, ніж жодної, ніж, як Ви самі колись написали, «хаос на транзитній території»? Бо хто на «лавці запасних»? От днями було оголошено про створення нової громадської ініціативи – Самоврядної альтернативної мережі, учасником якої Ви стали разом з багатьма відомими громадськими активістами, журналістами… САМ оголосив конкурс на партію, яку може підтримати на виборах. Як і серед кого будете обирати? На кого можна робити ставку?

Не зовсім так. По-перше, без участі медіа жодної можливості новим обличчям зайти в політику не існує. Тому багато головних редакторів, журналістів готові об’єднатися в певну медійну ініціативу і домовитися про безкоштовну підтримку висуванців громадськості, щоб донести до суспільства, що альтернатива існує.

Звичайно, цього мало. Потрібен політичний інструмент – партія. Слід визнати, що реальних політичних партій в Україні немає: є юридичні утворення, визначені Законом України про політичні партії, з лідером, групою його підтримки – і на тому все. Але Бог з ними. Та оскільки вибори влаштовані так, що брати участь у них можуть лише партії, а їх у нас 187, то обрати якусь одну з них, яка погодиться бути просто носієм, платформою для людей, яких висуне громадянське суспільство, цілком реально… Отже, якщо складеться журналістська ініціатива як медійний ресурс, якщо буде партія, готова надати себе в якості платформи, якщо реалізується ініціатива САМ, то я вірю, що з’явиться реальна політична альтернатива.

В чому фішка мережі САМ? Ми ставимо перед собою цілком політичне завдання. Ми розуміємо, що ми ще 20 років можемо займатися громадською діяльністю, але реального впливу ні на теперішнє, ні на майбутнє ми мати не будемо. Тому що тут або ти сам впливаєш на владу зсередини, перебуваючи в ній, або вона слухає тих, кого боїться. Нас вона, на жаль, не боїться. Тому ми поставили за мету мати власних представників у парламенті. Для цього ми й об’єдналися в САМ. І її фішка не в тому, що ми закликаємо когось до чогось, ні, ми почали з себе. Ми вважаємо: зміни потрібні, отже, ми самі творимо зміни, і шукаємо тих, хто готовий сам змінитися, хто готовий для цього сам піти в політику. Ми збираємося через процедуру відкритих праймеріз відібрати людей, яких ми хотіли б підтримати на мажоритарних округах чи висунути за списком, а відповідно, оголосили конкурс для політичних партій, що можуть завести наших представників у парламент.

– Доводилося бачити чимало громадських ініціатив з подібними деклараціями. Такі об’єднання рясно народжуються перед виборами, а потім зникають і забуваються. Чому САМ має стати винятком? І ще – 22 січня, на День Злуки, про об’єднання оголошує політична опозиція. Чи розглядає мережа варіант підтримки об’єднаної позиції, таке може бути?

Поки що рано щось казати, оскільки мережа от-от народжується і ми ще всі притираємося один до одного. Сказати, що такий варіант можливий? Теоретично так. Якщо впаде якійсь метеорит і опозиція справді, а не на словах об’єднається, сформувавши списки відкрито, то зрозуміло, що і наші представники там будуть… Але я в цьому дуже сумніваюся.

Щодо того, що все вже було. Так, ніяких нових механізмів ми вже не придумаємо. Але якщо пазл складеться – підтримка медіа, праймеріз, партія – то САМ матиме політичний успіх. Якщо ні – все закінчиться, як завжди. Наше «корито» й далі ділитимуть хряки.

Насправді, все просто. Політика – це лобізм. У владі нарешті мають з’явитися лобісти, представники людей, народжених у незалежній Україні, не заражених ідеологічним вірусом совка. Мають прийти свіжі люди, які відчувають, що це їхня держава, що прийшов час їм керувати їхньою державою. То чому не реалізувати цю можливість? Завершитися все може і пшиком, звичайно. Але, як кажуть, краще лягати спати з думкою, що зробив все, що від тебе залежало.

– Уявімо: вибори відбулися – що далі?

Я на такі речі відповідаю так: після кожного 28 жовтня настає 29-те.

Виграли ми чи не виграли, пройшли чи ні – це не так важливо. Важливо те, що далі. Якщо ми й візьмемо більше 5%, це не буде впливати на те, що буде потім.

Змоделюємо ситуацію. Економічна ситуація в країні десь в середині весни буде досить важкою, на кінець року вона стане катастрофічною. Навіть якщо витрясти всі гроші з матраців українців, нам не вдасться розплатитися навіть по поточних боргах. Євро виявиться, мабуть, дуже великим розчаруванням з економічної точки зору для України. Політична ситуація дійде до апогею абсурдності, тому що в політиці не буде вже про що говорити. Режим доведе свою цілковиту недієздатність і повну симуляцію влади. Так, вибори відбудуться. Але навряд чи їхні результати визнають навіть угрупування в самій владі. Буде багато незадоволених. Опозиція почне сваритися між собою, воювати з владою, влада почне гризтися в середині себе самої…

І тому я думаю, що вже 29 жовтня почнеться щось на зразок Помаранчевого майдану, але тепер вже без гламурних співів і танців. Все тільки починається.

Розмовляв Андрій СОВА