«Бурдон» – львівський музичний етно-гурт, створений у 2002 році. Виконує музику, інспіровану переважно східноєвропейським і зокрема карпатським фольклором, проте джерела його натхнень пульсують на теренах мало не цілої Європи, від Скандинавії до Балкан. Для кращого відтворення давнього та живого звучання етнічної музики гурт використовує народні інструменти, часто досить незвичні, як-от давня фіделя, балканська бузукі і тапан, українська ліра колісна, східна дарабука тощо. Та попри фольклорні впливи, музиканти домагаються сучасного, свіжого трактування традиційної музики, не претендуючи на автентичну відповідність матеріалу. Термін «бурдон» означає постійний звуковий тон на фоні мелодії, частіше в музиці давній, фольковій або в звучанні народних інструментів (дуда, ліра колісна, дримба). Серед здобутків гурту – участь у багатьох етно-фестивалях України («Флюгери Львова 2003», «Світ традицій 2003», «Європа-Центр 2005», «Шешори 2004-07»), Білорусі («Навагрудак») та Польщі («Lemkowska Watra ’03», «Mikolajki Folkowe 2004», де здобули третю нагороду і приз глядацьких симпатій, «Bart Folk Fest ’06», «XII Jaz Festiwal Muzyki Improwizowanej ’06», «Ukraina Viva! ’06»). «ГК» розмовляє з лідером «Бурдону» Ростиславом Татомиром.

– Ти починав з класичної гітари, а як тебе повернуло до етніки? Чому не рок-музика, скажімо?

Та хто його знає? То етно потроху всюди є і було. Чим би я не цікавився. Американський гурт з 60-их «Kaleidoscope» колись суперово змішали якісний рок з екзотичними ритмами і електроінструменти з етнічними. В мене це залишило досить сильні враження. Не те, щоб поважний імпульс, але згадалося. Але реально воно якось паралельно і з усіх боків потроху. Я ще народними танцями займався в дитинстві. Тоді, правда, був совдеп, і обробки часто були надто хореографічні – я тепер розумію – на кшталт спортивних танців у народних костюмах. Проте траплялись і гарні взірці, які представляли автентику. Саме в ті часи народжується любов до мадярської традиційної музики. Ну, але то так, танцювалося і ніби забулося. А з часом зринуло, і то відчутно. Перший альбом «Бурдону» набитий мадярськими танцями, навіть заспівали угорською одну пісню. Думаю, що саме через психоделію рано чи пізно починаєш цікавитись іншими культурами, іншою музикою, іншими інструментами і звучанням. Через деякий час, вже живучи у Львові, почав пробувати інші інструменти – бубни, дримби, мандоліни. Згодом фольк дуже серйозно засів у голову. Купив собі в Румунії бузукі. Це схоже до великої мандоліни. Має довший гриф і вісім струн – чотири здвоєні. Дуже зручний інструмент для паралельного солування й акомпанування. Пізніше замовив собі кращу модель у Чехії. А останнім часом захопився орієнтальною музикою і навіть придбав турецький саз. Але це взагалі окрема тема. Попри звиклі нам мажорний та мінорний лади, вони мають щось таке середнє. Користуються чверть-тонами. Але не будемо залазити в нетрі. Стосовно рок-музики. Як музикант, до «Бурдону» я мав кілька рокових проектів в Ужгороді, а згодом і у Львові. Правда, у Львові рокові проекти не доростали до чіткої ідентифікації. Був ще гарний акустичний проект, відомий у вузьких колах під назвою “Право на казку”. Такі собі гарні і приємні пісні та балади з цікавими аранжуваннями. Так що в етно-музику я прийшов все-таки з року.

– Як ти зараз відчуваєш, «Бурдон» – надовго? Ти можеш це назвати справою свого життя?

Ні, справою життя – навряд. Так, це важливий етап для всіх нас, і для багатьох, можливо, це найцінніше з того, що я встиг створити за своє життя. А треба сказати, що ми все-таки дещо встигли натворити. Особливо приємно згадувати закордонні мандри, коли представляємо Україну для іноземців. Через нас вони знайомляться з країною, людьми, мовою і культурою. Це до біса відповідально, але й страшенно цікаво і почесно. Окрема тема – діаспора. Часом дуже вражає і надихає, як українець у третьому коліні, який ніколи в Україні не бував, все ж намагається українською мовою спілкуватись. Я вважаю дуже важливим іноді нагадувати людям про своє коріння, традиції свого народу, здобутки своєї культури. «Бурдон» давно не є нашим єдиним заняттям, дехто з нас залучений в інших гуртах. До прикладу, в Любка, перкусиста, з Оленою, скрипалькою, є ще близько п’яти проектів. Вони пов’язані як з польським фольк-середовищем, так і з українським фольк чи навіть рок і поп-середовищем. Михайло, який грає на фіделі, взагалі музикант нарозхват. Постійно залучений чи не в десятку київських і львівських проектів. Він є визнаним майстром європейської та української інструментальної музики, а також музики давньої. Скоріше за все, «Бурдон» згодом трансформується в компактніший проект, який буде легше зводити до купи, якісно опрацьовувати, возити-годувати-ночувати і, відповідно, продавати. Або розділиться на кілька різних. Всередині гурту давно є купа ідей, які не дуже вписуються в наявний формат. Я, попри «Бурдон», постійно і всюди намагаюсь пропагувати фольк, традиційну культуру (не тільки українську) і культивувати добру музику та якісний звук. Завжди беруся за всілякі міні-проекти та спільні сейшени. Добре, що маємо зараз таке середовище в рамках Етноклубу в львівській «Дзизі». До речі, думаю, найближчим часом там народиться не один гарний проектик. Приємно усвідомлювати формування доброї спільноти. Етноклуб не те, щоб заточений виключно на етно-музику, але традиційна культура завжди в той чи інший спосіб там культивується. Ми намагаємось якісно і, головне, сучасно її адаптувати до життя. І то не тільки музика, але й танці, лекції, відео та виїзди безпосередньо до джерел, у серце Карпат, до гуцулів та народних музикантів. У клубі я часто почуваюся на порозі якогось нового руху, якогось правильного об’єднання цікавих і небайдужих людей, якісних та вдумливих музикантів. Вірю, що там діються дуже гарні і корисні справи. А ще в мене давно зріє ідея поєднання української та американської традиційних музик. Дуже цікава і універсальна тема, яка могла би знайомити слухачів з українською музикою через призму всім відомих загальносвітових шлягерів. Я сподіваюсь, що знайду однодумців і добрих музикантів для цього проекту. І знову ж таки, повертаюсь тепер до гітари. Правда, тепер вже зі слайдовим строєм, технікою dobro та fingerpicking. Не повіриш, але музика bluegrass і лемківський фольк мають дуже багато спільного і премило поєднуються.

– Я бачу зараз сплеск цікавості до кореневої музики, і це при тотальній деградації FM-станцій та ТБ. Як гадаєш, з чим це пов’язано? З опором примітивізації життя?

Я думаю, з цим феноменом до певної міри мусимо змиритись. Не варто від загалу вимагати аж такої глибини. Звичайно, що якщо щось вмієш, то намагаєшся це якісно робити і представляти публіці. До того ж, суспільство стає все більше відірваним від традицій. До прикладу, не всі святкують Коляду, а з тих, хто святкує, не всі ходять колядувати, а з них ще менше знають більше двох-трьох колядок чи вбираються в народні строї. А з тих, у свою чергу, ще менший відсоток знають ритуали, з тим всім пов’язані, або якісь нюанси, що вже майже втрачені. Для нас, музикантів, звук є певним фетишем. Як для художника – візуальні речі чи для письменника слова. І якщо говорити про традиційну культуру, то нам часто дуже шкода, щоб певні речі, ритуали, перекази чи пісні загубилися. Завжди музикантів чи поважних меломанів, які копають в тому напрямку і щиро цікавляться музикою, було небагато. Просто раніше в селі люди більше стикалися з гарними взірцями. Грубо кажучи, вони жили з тою колядою і так чи інакше всі брали ній участь. А зараз всі живуть переважно в містах, мегаполісах і справжніх народних пісень можуть в житті жодного разу не почути. Я не кажу про низькопробні імітації під пластиковий синтетичний акомпанемент. Суспільство зараз переважно виховується на тій культурі, яку презентує телебачення і радіо. Так є. Інша справа, наскільки суспільство зацікавлене в якісно іншому рівні. Все-таки для цього мусить бути бажання еліти, а відтак і можновладців, щось змінювати в цьому керунку. Та говорити про це за умов антиукраїнської влади і деградованої політичної еліти в країні – смішно. А спалах цікавості, боюсь, надто локальний. Так, він є, і нас, людей, які в цьому крутяться, це не може не тішити. Але я би говорив про феномен тільки тоді, коли та коренева музика почне витісняти той популярний дебілізм на ТБ і радіо.

– Ну і насамкінець. Цей звук, бурдон – наскільки його енергія є відчутною? Що ти відчуваєш на сцені, коли є драйв, добрий звук, зіграність і майстровитість, та ще й подача від аудиторії? Марлі це все сприймав як релігійний досвід, що це для тебе?

Ну, це, в першу чергу, співпереживання. Концерти – це взагалі якийсь унікальний досвід. Цікаво, що досі, за стільки століть, суть явища не змінилась. Музикант співає і щипає струни, а публіка готова слухати. Слухати не просто гарну мелодію, а певну історію, чийсь досвід, якусь загублену мудрість. Саме це намагається донести музикант зі сцени. Звичайно, якщо він має що сказати, що показати чи відтворити і надати тому актуальної суті чи нового змісту. Це як меса. Як проповідь. Як послухати людину, яка тобі цікава, якій ти віриш і яку поважаєш. З іншого боку, я сам не до кінця розумію, в чому саме полягає вплив музики на слухача. Тільки професійного володіння інструментом і цікавого сюжету пісні тут явно недостатньо. Дуже часто музика діє якимись значно тоншими матеріями, аніж звуки і слова. Це вже якась навіть магія. Певне поєднання звуків торкає тебе до глибини душі, а інше залишає байдужим. І особливо унікально, коли щось зачіпає одночасно велику кількість людей. Це навіть певний ритуал. Люди однаково сприймають певні вібрації, і з’являється дивне єднання. Без слів. Його напевно не досягти просто одночасним прослуховуванням музики великою кількістю людей, але в різних місцях. Йдеться саме про спільне зібрання. І це єднання приносить якусь таку світлу і крилату радість, відчувши яку з кимось спільно, здається, ніби ближче познайомився. І чим більше людей перебувають на одній хвилі, тим більшим є це єднання, цей обмін енергіями. Це особливий кайф. Це сильніше відчуваєш, коли стоїш на сцені. Сильніше не через кайфування від себе як лідера процесу. Радієш власне від того відчуття єднання і від того, що, на відміну від більшості задіяних, маєш можливість допомоги і безпосередньо впливати на цей дивний ритуал. А сам звук, бурдон, кожен може трактувати по-своєму. Ми трактуємо його як зв’язок з нашою землею, нашими предками та їх досвідом. Він для нас уособлює все добре, гарне і важливе – все те, що намагались не втратити наші предки і що ми маємо передати нашим нащадкам. Щось таке.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ