Пологи перші.

Я ще працював в Долині. Рита була вагітна, і десь на сьомому місяці ми дізналися, що буде хлопчик. Рита протягом вагітності часто згадувала про роди вдома, але я всерйоз ці розмови не сприймав. Ми вже навіть переговорили з лікарем, який би мав приймати роди в пологовому. Година Ікс наближалася.

Того вечора я ночував в Долині. Пізно прийшов з роботи і вже збирався спати, коли отримав sms від коханої – “здається, починається”. Зважаючи на час і втому, подумав, що “здається» ще нічого не означає. Як батько з досвідом, вже знав про перейми, води і т. д. Але о першій ночі задзвонив телефон. І я зрозумів, що треба їхати додому. О третій ночі я постукав в двері. Відкрила теща.

– Де Рита?

– Рита у ванні.

Думаю, миється до пологового. Заходжу до ванни: лежить, трохи скривлена.

– Поїхали.

– Куди поїхали? Я народжую.

– Води відійшли?

– Ти дурень? Не бачиш, я у ванні? Звідки знаю, чи води відійшли?

Я все зрозумів. Переодягнувся в піжаму. Помив руки з милом. Гладив спину. В 3:10 почалися роди. Теща прибігла з роздруківками з інтернету. Відчуваю рукою: лізе голівка… Далі плечі … Він народився під водою і був у такій наче білій оболонці, яка відразу злетіла. Відсмоктав воду з носа і рота і поклав малого на цицьку. Він одразу взявся до роботи. Все ок і всі щасливі. Але ще має вийти якась незрозуміла плацента. В роздруківках пише, що до сорока хвилин. Минуло півгодини, вода охолола, в Рити губи вже синіють, дитина на грудях. Врешті, я намацав ту плаценту і виштовхнув. Рита з малим в ліжку. Приїхав друг лікар, оглянув малого. Ми попили кави, він покрутив пальцем біля голови:

– З малим все нормально, а ви хворі на голову. Якби хто питав – мене тут не було.

 

Вранці я поїхав на роботу в Долину, з обіду приїхав додому, обрізав пуповину. Плаценту закопали на городі біля грушки.

Пологи другі.

Розповіді про небезпеку домашніх пологів я вже сприймав всерйоз. І коли зранку почали відходити води, в мене почався мандраж. Але переймів все не було. То я пішов в «Галку» на каву. Потрібно ж комусь передати свої хвилювання. Хвилювання затягнулися, і Рита дописувала якийсь проект, який цього дня потрібно було здати, а в 9 вечора сама пішла на каву і на роботу до офісу. В 10:30 вечора я забрав її з офісу, і з’явились надія відправити її в пологовий. Вислуховуючи її нарікання, ми з Оксаною Федорович все ж таки переконали її поїхати туди. Думаю: заведу і залишу. Зайшли: її подивилися – все нормально.

– Я додому.

– Як додому?

– Я приїду пізніше…

– Пишіть відмову від госпіталізації.

І вона написала. Вдома я включив на ноуті бібісішний серіал про Шерлока Холмса. Вона у ванні, я поруч дивлюся серіал і гладжу спину (помагає при переймах). Кажу Риті – тихіше( в ноуті слабкий звук). Почалося. Цього разу трохи довше і на сидячи, а не лежачи. Мала вийшла з чорним волоссям на голові, без білої сорочки, але вся обмазана речовиною подібною на дуже густий смалець. Не дуже хотіла відразу смоктати. З плацентою вже довго не бавився, виштовхав. Була друга ночі, коли всі спокійно лягли спати. Цього разу я дуже втомився.

Висновки: ніколи не повторюйте такого, майте свою голову на плечах.

Моя дружина виявилася мужнішої і сміливішою за мене, за що я їй насправді дуже вдячний.

P.S. В Україні пологи вдома нелегальні, тому лікарі ні за що не погоджуються бути присутніми на них.

P.S. Як вчив мене тато – “Ніколи не панікуй. У важких ситуаціях ні в якому разі, ніколи, ніколи, ніколи не панікуй. І все вийде:))”