Найзагадковіші представники української та білоруської незалежних сцен – київська «ДахаБраха» та мінське «ПортМоне» – успішно презентували щойно записаний спільний альбом «Хмелева Project».

Саме у селі Хмелева на Івано-Франківщині, на схилах Дністровського каньйону, були створені перші композиції платівки. Запис було здійснено на Toya Studios у польському місті Лодзь, що надихало не одне покоління митців (зокрема, тут навчались режисери Анджей Вайда та Роман Поланскі, а Девід Лінч знімав свою «Внутрішню імперію»). Ініціатором проекту є Агенція «АртПоле», а допомогли здійснити проект польські друзі «АртПоля» – фундація «Hermetic Garage».

Майже через рік після усамітнення в Хмелевій музиканти зустрілися знову, щоб записати вже цілком осмислений, захопливий і динамічний варіант свого експериментального проекту. Це ще не новий жанр, але вже доволі відсторонений від сучасної музичної реальності світ. «Хмелева Project» є справжньою мистецькою подією на стику музичних ідей, філософських думок і емоцій, здатною показати Європі зовсім інші Україну та Білорусь – глибші, чуттєвіші та цікавіші, ніж ті, уявлення про які зараз переважають у світі. Як відбувався творчий процес, які емоції переживали музиканти, «Галицькому кореспонденту» розповіли менеджер «ДахиБрахи» Ірина Горбань та віолончелістка і співачка групи Ніна Гаренецька.

– «ДахаБраха» була створена із самого початку як колаборативний колектив – для творення музики у спектаклях театру «Дах». Оця родова ознака – помічна чи шкідлива у вашій творчості?

Ніна Гаренецька: Те, що ми створювались і формувались у театрі, – це дуже і дуже помічне. Бо наші композиції побудовані на атмосфері, асоціаціях, які є в наших виставах. Багато композицій з вистав ми виконуємо і на сольних концертах.

– Спільний проект з «ПортМоне» – результат певного шляху чи випадок на ньому?

Ірина Горбаль: З одного боку, ми завжди були відкриті до спільних проектів і їх було чимало за 7 років, а з іншого, вони всі були нетривалі і вперше отримали логічне продовження у вигляді диску. Мені здається, що це знаковий момент. Проте передбачити, що саме цей проект отримає таке втілення на початку, звісно, було неможливо. Бо знайомство з гуртом «ПортМоне» було випадковим. Потім ідея «АртПоля» створити нам умови для творчості теж була несподіваною. А далі нам всім просто не хотілося завершувати співпрацю. Всі отримували від того задоволення: і музиканти, і організатори, і люди, які почули цю музику, тому це вже такий шлях разом один рік завдовжки. Є ідеї і далі продовжувати йти цим шляхом, бо ми дозволили один одному розширити горизонти нашої творчості.

Н.Г.: Можна сказати, що це випадок на шляху. Бо якби Ірина Коваленко не пішла на їхній сольний концерт, не пройнялась так сильно їхньою музикою, то нічого б не було. Другий момент, ідею спільного проекту жваво і активно підтримала агенція «АртПоле». Саме вона організувала нам зустріч, умови для репетицій, можливість виступити на фестивалі в Унежі, а надалі записати альбом у польській студії Toya.

– Ви вірите у випадки? У провидіння в творчості? Ви якось це відчуваєте?

І.Г.: Я вірю, що думки і бажання матеріалізуються. Ми в той період прагнули спільного проекту, бо наша Оленка була в декреті, а без неї творити щось нове на повну силу було складно утрьох. Тому ми постійно обговорювали, що було б добре, якби хтось з’явився. І з’явилось «ПортМоне».

– Задоволені результатом?

І.Г.: Я можу як менеджер відповісти, що дуже пишаюсь дівчатами та хлопцями, бо вони виклались на максимум і за короткий термін зробили неможливе. Задоволеними на сто відсотків ніколи неможливо бути, бо завжди є моменти, якісь технічні, які хочеться підправити і т.д. Проте за цю роботу точно не соромно.

– Як проходило співжиття в Хмелевій? Чи виникали конфлікти, чи бували закоханості?

І.Г.: Підступне питання. В Хмелевій одразу встановився розклад дня дуже простий – зранку встали, попили кави, зробили зарядку, йогу – хто на що вчився – і працювати. І так цілий день. Перерва була лише на обід, який всі разом і готували. Білоруси виявились дуже працездатними – вони можуть репетирувати без перерви по чотири години. Ми ж любимо відпочити, почаювати, обговорити останні новини. Проте швидко всі знайшли ритм, який підходив усім. Репетиції відбувались прямо на кухні, тому все було дуже по-домашньому. А вже ввечері була баня, басейн та вірменське караоке.

– А хто загалом рулив – чоловіча банда з Білорусі чи один хлоп і чотири мавки з України?

І.Г.: Якось ніхто ковдру не перетягував. Чомусь одразу утворився наче один колектив. Причому такий, що давно разом граємо. Одразу всі могли висловлювати свою думку і навіть посперечатись, але це все в межах творчості. Мої улюблені моменти були, коли вже ввечері дівчата тихенько співали якихось своїх улюблених пісень на березі Дністра. Я певна, що це створювало особливу атмосферу і дозволило хлопцям краще зрозуміти бачення і відчуття музики.

– Є відчуття ностальгії за Хмелевою?

Н.Г.: Безумовно!

– І як з цим жити тепер?

Н.Г.: Навіть не знаю. Ще тужливіше стає, що так, як тоді, більше не буде, а буде якось інакше. Але всі ті емоції закарбовані в наших творах.

І.Г.: Є відчуття ностальгії, бо були ідеальні умови для творчості, неймовірна краса навколо. Тим більше ми були в Хмелевій два рази і обидва були дуже продуктивними, ми туди повернулися вже як додому. Місцеві жителі знали, пригощали, частували і дуже пишалися, що у них тут музиканти гостюють.

– І що далі? З альбому чути дуже велику спорідненість, а тепер один без одного – як будете переживати розлуку?

І.Г.: Є плани на майбутнє. Восени хочемо трохи доробити програму і зробити великий тур Польщею за допомогою «АртПоля». Зараз якраз над цим працюємо. Крім того, впевнена, що наступного року матимемо запрошення на різні європейські фестивалі з цим проектом. Дуже сподіваємось, що вдасться презентувати проект у Мінську. А розлуку переживаємо дуже тяжко, постійно спілкуємось у Скайпі і будуємо нові плани. От буквально вранці реліз з Ванчуком (басист «ПортМоне» – ред.) писали. Розсилаємо потроху різним оглядачам. Так і протягнемо до нових концертів.

Н.Г.: А може, ми і не розлучимось. Можливо, цей проект буде існувати ще не один рік. Можливо, з ним ми ще об’їздимо весь світ чи хоча би Європу. А розлука, звісно, – це сумна річ. У хлопців з «ПортМоне» є чудова композиція, називається “Встреча”, вона мене завжди бере за душу. В тій композиції є все: і зустріч, і прощання…

– І насамкінець: що дав групі цей досвід?

І.Г.: Нове бачення і відчуття музики. Додав нових фарб до нашої палітри. Дав змогу поспілкуватись і попрацювати з дуже талановитими музикантами і знайти нових справжніх друзів, як завжди казали після заїздів у піонерських таборах. Зараз розплачусь…

До теми

Ольга Михайлюк, продюсер проекту «Хмелева Project»:

Не хотілося штучності, колективного результату за будь-яких умов. Це ж не спорт. І хоча спорт – це красиво, але мистецтво – це дещо інше… Але, на щастя, крок за кроком все відбувалося дуже гармонійно – так, що іноді виникало враження, ніби все вирішено за нас. Ми лиш поговорили з Льошею Ворсобою з «ПортМоне» про музику «ДахаБрахи» та абстрактно-туманну ідею співпраці, як Іра Коваленко з «ДахаБрахи» опинилася на концерті «ПортМоне» і практично цю співпрацю запропонувала. Ми були захоплені. Так розпочався проект. Музикантам хотілося попрацювати на незалежній території – не в Києві і не в Мінську, де багато речей відволікають від процесу творення й репетицій. Як варіант виникла ідея Хмелевої – ризикована (адже це село, досить віддалене від цивілізації), але надзвичайно цікава. Влад Кириченко – господар садиби в Хмелевій – охоче надав її під музичні експерименти. В травні «ДахаБраха» і «ПортМоне» вже грали спільну програму. Протягом року вона вдосконалювалася. Зараз маємо чудовий «Хмелева project», записаний на одній з найкращих польських студій, і концерти в шести містах України на найбільших майданчиках з безумовними аншлагами всюди. Можу сказати від «АртПоля», агенції-ініціатора проекту, що ми більш ніж задоволені. Нам здається, що Україна і Білорусь зробили щось важливе-гарне-добре-тонке-зворушливе цим альбомом. І прихильність публіки тільки підтверджує це. І збираємося продовжувати експериментувати, ініціюючи не лише музичні, а й різні мультидисциплінарні проекти. Можливо, не тільки в Хмелевій. Зараз деякі з них реалізуються на базі клубу «Республіка» в Одесі. Восени (після «АртПоля») збираємося продовжити співпрацю. Хмелева – Уніж – Одеса – Бахчисарай – місця, де ми сьогодні працюємо. Вони надихають. І про всі проекти, створені тут, можна сказати: «Зроблено в Україні».

Олексій Ворсоба, акордеоніст «ПортМоне»:

Хто, що, як, за яких обставин – всі ці подробиці не здаються мені цікавими, тим більше, що ми говорили про це не раз, нічого не додаючи по суті. Чесно кажучи, я скептично ставився до цієї затії – як і яким чином ми будемо робити щось разом, якщо ми не тільки не знайомі, але й, м’яко кажучи, дещо збентежені всією цією ситуацією. Тому план Б існував з самого початку: якщо нічого не вийде, просто зіграємо концерт, що складається з композицій «ПортМоне» і «ДахиБрахи». Форсування подій відбулося зранку. Ми разом розставили апарат, позбувшись, таким чином ніяковості, формального знайомства один з одним і обговорення того, що ми будемо робити. У перший же день ми зробили три нових композиції, дві з них зараз в альбомі. Я вже говорив в одному з інтерв’ю, що все це – ефект гарної компанії. Мене тоді мало хто зрозумів, а я думаю, що це – найголовніше. Гарна компанія, або те, що називається іноді колом, може вийти тільки у людей, які хочуть чогось схожого і готові взаємодіяти. Історія пропонує нам масу прикладів такого дуже продуктивного дружнього співробітництва. Взяти нову Віденську школу або Балакіревський гурток. Один в полі не воїн, потрібен контакт, взаємообмін. Наша ситуація ускладнювалася тим, що над нами неначе висіло зобов’язання – перед собою, перед організаторами, які в нас повірили. А з іншого боку, ми категорично не хотіли нічого робити просто тому, що ми начебто повинні це щось зробити. Але все вийшло, як тільки ми переступили через цю перешкоду, як тільки ми дозволили собі робити те, що нам подобається. Ми просто ніби дозволили цьому статись, і саме тому мені так подобається називати те, що сталося, ефектом компанії. Компанії, яка включає не лише музикантів «ПортМоне» і «ДахиБрахи», адже без участі «Перкалаби», Влада Кириченка, «АртПоля», Томаша Сікори і багатьох інших навряд чи вийшло би те, що вийшло. А результат мені дуже подобається.

Розмовляв Влад ТРЕБУНЯ