Ми в одному з малих репетиційних залів драмтеатру. Іде «прогон» «Солодкої Дарусі». Оскільки дівчата зайняті на репетиції іншої вистави, тут уточнюються моменти вистави, де задіяні тільки чоловіки. Режисер вистави Ростислав Держипільський, він же директор Івано-Франківського академічного облмуздрамтеатру і актор, «підправляє» деякі моменти вистави.

Проганяється уривок вистави, де енкаведист допитує Михайла, куди зникли його харчі. Час до часу режисер робить зауваження: «Ти повинен виправдовуватись, але повністю «не вмирай»!» Паралельно пан Ростислав встигає обговорювати з іншим актором сцену, де енкаведист гладить Дарусю по голові і простягає їй цукерку. «Проганяються» ці та інші виходи. Актори у довільному одязі, поводяться розслаблено, грають вільно і не напружуючись – «Солодка Даруся» на сцені вже четвертий місяць.
Потому ми йдемо довгими коридорами, яких у службовій частині театру безліч, дорогою говоримо. Репетиційний процес відбувається щодня, розповідає пан Ростислав. Якщо ввечері є вистава, в якій задіяний конкретний актор, зрозуміло, він грає у виставі, всі ж незадіяні актори провадять репетицію. Паралельно в роботі може бути дві-три вистави, нині ж працюємо над однією постановкою – це «Матінка Кураж» Бертольда Брехта (режисер Мирослав Гринишин). Репетиційний процес нової постановки може тривати від 1,5 до 4-х місяців. Класичний варіант репетиційного процесу виглядає так: спочатку збирається вся постановочна група, проводиться загальна читка, потому – по персонажах – це так званий «застільний» період. У цей період режисер читає виставу, пояснює акторам концепцію вистави, про що вона, що він хоче нею сказати. Після цього виставу читають актори, потім проводиться читка епізодів – як саме це робити, кожен режисер вирішує сам. Актори з режисером за столом обговорюють образ кожного персонажа, мізкують, чому той чи інший персонаж повинен бути саме таким, вистава ділиться на уривки, вирішуються певні постановочні завдання. На цьому загальна робота режисера з акторами завершується.
 Починається робота «у вигородках»: на площадках репетиційного залу ставляться якісь умовні декорації («вигородки»), вибудовуються мізансцени, сцена за сценою складається ціла вистава – це вже втілення драматургічного матеріалу. За цей час шиються костюми, виготовляються декорації, готується реквізит для вистави. У цей період якраз відбуваються «прогони», коли усі епізоди об’єднуються в одне ціле, тоді й складається цілісна картина вистави. Якщо йдеться про музичну виставу, під час генеральної репетиції проходять також накладки на музику і танцювальні номери. Наприклад, якщо говорити про «Лісову пісню», де протягом усієї вистави грає оркестр, то тут специфіка зовсім інша: спочатку музиканти оркестру вчили кожен свою партію, потім на «прогонах» акторський текст накладався на музику, вивірялися репліки, узгоджувались вступи, де грати тихіше, де голосніше, де музика обривається і т. д. «Прогони» також практикуються, коли, скажімо, вистава відбулася місяць тому і актори могли призабути деякі нюанси. Або інакше: коли режисер з залу помічає у виставі певні неточності, які для глядача можуть бути непомітними.
В ідеалі до кожної постановки повинні шитися нові костюми. Але у нашому театрі часом використовуються старі костюми: з метою економії коштів або коли пошиття нових костюмів є недоречним, якщо у підборі театру вже є потрібні костюми, або коли у виставі костюми за задумом мають бути старими. Це, зрештою, залежить від бачення вистави режисером, сценографом і художником по костюмах.

 

До кожної вистави, як правило, виготовляються нові декорації. Щоправда, елементи і деталі старих декорацій можуть бути використані і в новій виставі (наприклад, старовинні меблі, сільські лави тощо). При театрі працює кілька цехів, де і виготовляються декорації: столярний, механічний, бутафорський, пошивний. Складніші декорації замовляються в Києві. Скажімо, декорації до «Матінки Кураж» виготовлялися у столиці. Це потужна дуже дорога алюмінієва установка.
Коли розмова про репетиції та театральний реквізит завершена, питаю, наскільки безконфліктним був прихід пана Ростислава на посаду директора театру: «Коли я прийшов на посаду директора, театр був настільки опущений, що усі – і старше покоління акторів в тому числі – розуміли, що далі вже падати немає куди. Про цей стан свідчили і дві постановки на рік, і неукомплектованість акторського складу, і всі інші показники. Всі розуміли, що потрібні зміни. Поміж тим, конфліктів з акторами старшого покоління у мене не було. Можливо, з їхнього боку була до мене недовіра і пересторога через мій вік, але я завжди цінував наших корифеїв. Я максимально задіюю в нових постановках акторів, які вже не виходили на сцену роками. Я завжди казав, що вони – наша історія, що без них не буде майбутнього театру».
Поміж тим, найбільша заслуга пана Ростислава в тому, що він закцентував увагу на репертуарній політиці і кількості вистав (вісім запланованих на рік, чотири вже в репертуарі). «Сьогодні ми можемо говорити про різнопланову репертуарну палітру, бо нині в театрі представлена сучасна література – «Солодка Даруся» Марії Матіос, українська класика – «Лісова пісня» Лесі Українки, сучасна світова драматургія – «Театр» Майкла Фрейна, світова класика – «Матінка Кураж» Бертольда Брехта (невдовзі відбудеться прем’єра), готується «Тартюф» Мольєра. Для цих постановок ми запрошуємо з Києва кращих режисерів України – Мирослава Гринишина, Миколу Яремківа та інших». Великим досягненням директор вважає і надання театру статусу академічного. Зараз у театрі працюють тридцять п’ять акторів. З приходом пана Ростислава на посаду директора в колектив влилося сім молодих акторів.
Знову йду довгими коридорами, виходжу з театру. В голові звучать останні фрази молодого директора драмтеатру: «Ми готові боротися за кожного глядача, в першу чергу, якісними свіжими постановками. Хочемо добитися того, щоб у театр ходити було цікаво, модно і престижно. І я вірю – ми доб’ємось цього».

Тетяна ЄРУШЕВИЧ