Як «Івано-Франківськтеплокомуненерго» «нагріває» міську громаду

Підприємство-монополіст не укладає з франківчанами договорів про надання послуг, що дозволяє йому чинити з залежними від його роботи споживачами, як заманеться. Про це знають всі, в тому числі й ті, кому споживачі пишуть скарги…

Життя дорожчає, українці намагаються пристосуватися до нових реалій. В умовах кризи життєві блага доводиться розділити на вкрай необхідні й такі, без яких так-сяк можна обійтися. На превеликий жаль, тепло в помешканнях належить саме до перших.  «На превеликий жаль» з ряду причин, які сьогодні необхідно обговорити хоча б задля розуміння ситуації та організації елементарного самозахисту.

Попри кризу, Івано-Франківське державне міське підприємство «Івано-Франківськтеплокомуненерго» – принаймні у стосунках з населенням – почуває себе досить комфортно. За 2008 рік населенням оплачено понад 98% спожитої теплової енергії та гарячої води. Судячи з цього показника, споживачі до підприємства налаштовані цілком лояльно.
Але на зворотному зв’язку не все так просто.
Контролюючі органи завалені скаргами цих самих лояльних споживачів тепла, які, часто відмовляючи собі в необхідному, платять за послуги, залишаючись при цьому в холодних помешканнях, де з кранів замість гарячої тече ледь тепла вода.
Постачальник тепла на власний розсуд  (не зважаючи на температуру на вулиці та в приміщеннях) розпочинає та закінчує опалювальний сезон, пояснюючи затримку замерзлим споживачам заборгованістю за газ, самовільно відключає гарячу воду або подає власними трубами холодну. Пишуть скарги ті, хто ще вірить у допомогу. Блажен, хто вірує.
    Разом з тим, жоден споживач у місті не має можливості, замість покірно просити допомоги, захистити свої права, звернувшись до суду. Чому? Просто тому, що прав, як таких, не існує в принципі! Права споживача виписані у договорі про надання послуг, а чинних договорів між ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» та абонентами просто не укладено. 
Велике підприємство-монополіст не укладає з мешканцями договорів, що дозволяє йому чинити з залежними від його роботи споживачами, як заманеться. Про це знають всі, в тому числі й ті, кому споживачі пишуть скарги. Звичайно, певні органи зобов’язані контролювати зміст і стан виконання умов договорів, проте нема договорів – нема й  проблеми. Більше того, підприємство не визнає себе виконавцем послуг, хоча відповідно до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець – це  суб’єкт  господарювання,  предметом  діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги  споживачу  відповідно до умов договору. Якщо ДМП стверджує що послуг нам не надає, за що ж воно тоді нараховує та вимагає плату, причому щораз більшу?
Заради справедливості слід нагадати, що керує комунальними підприємствами орган місцевого самоврядування – наша міська рада. Причому керує вельми жваво і в жодному разі не на користь мешканців. Так, до повноважень міської ради, згідно із Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про житлово-комунальні послуги», не входить встановлення методик формування та застосування тарифів на житлово-комунальні послуги. 
Проте рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради від 20.12.2007 року №600 затверджено Методику нарахування плати за надані послуги теплопостачання та підігріву води населенню, яка явно суперечить Правилам надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення,  затвердженим постановою Кабінету  міністрів України від 21 липня 2005 року №630, і суттєво обмежує права споживачів, передбачені цією постановою. Скажімо, міськвиконком, на відміну від Кабінету міністрів України, вважає, що присутність споживачів при знятті показників лічильників тепла чи при встановленні фактів витоку гарячої води у підвалах є цілком не обов’язковою. Мало куди витекла та вода. Теплокомуненерго розпише на споживачів, що не мають лічильників, або віднесе на втрати і закладе у тариф. Заплатимо.
Порядком формування тарифів на виробництво, транспортування, постачання теплової енергії та послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженим постановою Кабінету міністрів України 10 липня 2006 р. №955, не передбачено встановлення окремих тарифів на послуги з підігріву води для опалювального та міжопалювального періодів. Для кого писав Кабінет міністрів, не відомо, оскільки, згідно з рішенням того ж виконкому, Теплокомуненерго взимку продає гарячу воду за суттєво вищими тарифами, а в міжопалювальний період, коли вартість гарячої води нижча, просто перестає її подавати.
Головну проблему споживачів – підняття тарифів – на всіх рівнях пояснюють зростанням вартості природного газу. Проте кожного споживача цікавлять також інші витрати з надання послуг. Зважаючи на те, що, по суті, власником ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» є територіальна громада Івано-Франківська, у мешканців міста є безсумнівне право поцікавитися структурою витрат та ефективністю роботи  підприємства.
Відповідно до ст. 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право одержувати необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їхню вартість, загальний розмір місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання, порядок надання житлово-комунальних послуг, їхні споживчі властивості тощо. Разом з тим споживачам, які робили спроби отримати такі дані, відомо, наскільки вони закриті.
Втім, певна інформація таки просочилася в ЗМІ, її аналіз дає підстави для невтішних висновків. Зокрема, повідомлялося, що обласною інспекцією з контролю за цінами у 2007 році було зменшено планові витрати, включені у розрахунок тарифів на теплопостачання для населення, майже на 8 млн. грн. На скільки підприємство планувало обрахувати нас у 2008 році, наразі не оприлюднено, але цілком обґрунтовано можна припустити, що, розраховуючи вартість теплової енергії, ДМП «Івано-Франківськ-теплокомуненерго» інтересами споживачів не надто переймається.
Наприклад, оплачуючи вартість теплової енергії, ми оплачуємо основну та додаткову зарплату 1220 осіб, що рахуються в штатному розписі підприємства, в тому числі, наприклад, зарплату 90 працівників служби збуту. А тепер пригадаймо: коли хто бачив у себе вдома того працівника служби збуту? Якщо з газової служби чи з РЕМу хтось таки приходить глянути на лічильник, то в теплокомуненерго або сам повідомляєш по телефону показники лічильників гарячої води (якщо додзвонишся і впросиш записати), або тобі нарахують за нормою. Таким чином підприємство створює штучну заборгованість населення за тепло, щоб виправдати власні непроплати за газ.
Інструкції інструкціями, та хочеться сказати керівництву підприємства та міськвиконкому, що принаймні непорядно включати у розрахунок тарифів весь штатний розпис (1220 осіб), маючи середньоспискову чисельність 990 осіб і 230 вакансій. Адже кожен працівник має певне коло обов’язків, і якщо на роботі немає 230 осіб, то й обов’язки ці не виконуються, і ми за невиконану роботу платити не повинні.
Також дуже хотілося б, щоб у тарифи на теплову енергію не закладали зарплату працівників, зайнятих виконанням робіт, що оплачуються споживачами окремо, наприклад, виконанням підрядних робіт, виготовленням теплоізольованих труб тощо.
Витрати на ремонтні роботи підприємство постійно планує у розмірі 5% до вартості основних фондів підприємства – близько 1 млн. грн. Враховуючи хоча б мінімальний прибуток та ПДВ, споживачі змушені відшкодувати підприємству в тарифах на рік приблизно 1,5 млн. грн. На яку суму підприємство реально виконує ремонтні роботи (цілком можливо, що й за рахунок бюджетних фінансувань) і чому після проведення капітальних ремонтів обладнання (в тому числі й теплотрас) його балансова вартість не збільшується, цілковита таємниця.
Більше половини власних витрат підприємства (крім витрат природного газу та електроенергії, спожитих безпосередньо на виробництво теплової енергії) складає вартість цих енергоносіїв, використаних на нормативні та понаднормативні втрати тепла.
Загальні втрати теплової енергії, передбачені підприємством, плануються на рівні  22%, в тому числі 8,2% втрат тепла, що використовується на опалення, та 44% втрат тепла в мережах гарячого водопостачання, хоч, згідно з КТМ-204 України 244-94, загальні по підприємству втрати теплової енергії не повинні перевищувати 13%. 
За рахунок планових втрат теплової енергії, більших за передбачені КТМ, у тарифи, враховуючи зростання вартості природного газу, зайво закладено щонайменше 6 млн. грн. При цьому підприємство прикривається аудиторським висновком, який при уважному прочитанні визначає реальні (тобто фактичні), а не нормативні витрати теплової енергії.
Крім того, постановами уряду чітко передбачено надання комунальним підприємствам бюджетних коштів тільки за умови впровадження ними енергозберігаючих технологій. Схоже, на наше місто ці постанови не поширюються: роками не зменшуючи планові витрати енергоносіїв та нормативні втрати теплової енергії, підприємство успішно одержує субвенції з державного та місцевого бюджетів. Дуже хотілося б дізнатися, чи не перевіряв хто економічний ефект від таких капіталовкладень, а якщо перевіряв, то чи не хоче поділитися висновками з громадськістю міста?
Крім прямого бюджетного фінансування, існує й непряме. Так, бюджетним підприємствам та організаціям з січня цього року теплова енергія реалізується за ціною 453,59 грн. за 1 Гкал (з ПДВ).  Причому у цій ціні прибуток (20% до повної, включаючи ціну енергоносіїв, собівартості) більший, ніж власні витрати підприємства. Тобто прибутку підприємство отримує більше, ніж має власних витрат (без вартості придбаного газу та електроенергії). Більше того, тільки завдяки принциповій позиції інспекції з контролю за цінами було скасовано рішення міськвиконкому, згідно з яким ДМП «Івано-Франківськтеплокомуненерго» мало право формувати тарифи з рентабельністю 50%. Може, хтось із контролюючих органів зуміє пояснити, чому на найнеобхідніші ліки для дитячої лікарні в міському бюджеті грошей немає, а на оплату захмарної вартості теплової енергії – є.
І найбільша «радість» чекає на споживачів у вигляді впровадження з 1 січня 2009 року двоставкового тарифу на послуги теплопостачання. Це означає, що всі споживачі, в тому числі й ті, в яких є побудинкові лічильники, з нового року будуть цілорічно сплачувати абонплату, яка включає всі витрати підприємства на надання послуг (без енергоносіїв). Тобто споживачі цілорічно, без врахування кількості та якості послуг, за неопалювані приміщення і відсутність в кранах гарячої води будуть забезпечувати підприємству основну і додаткову зарплату, нарахування на неї, амортизацію, ремонтний фонд, витрати зв’язку, транспортні та інші витрати. А якщо підприємство в опалювальний період таки надумає подавати тепло й гарячу воду, то ми додатково будемо зобов’язані заплатити ще й за газ і електроенергію.  
Очевидно, що при такому підході підприємство ніяк не зацікавлене надавати споживачам якісні послуги. Стимул відсутній.
Щоб хоч якось змінити ситуацію на краще, треба примусити монополіста укласти з кожним споживачем угоди на надання послуг на умовах, вигідних споживачу, вимагати від контролюючих органів інформації про діяльність підприємства. Необхідно також створити в місті альтернативні теплопостачальні підприємства, хоча б для того, щоб мати  можливість для порівняння. Доки ДМП буде залишатися на ринку послуг «єдиним і неповторним», про реальний захист споживачів говорити не доводиться.

Роман ХОЛОДНИЙ