В Україну повертається цензура?

Україні оголошено війну за чистоту суспільної моралі. Спеціальну Національну комісію створено ще в 2004 році, але довгий час вона про своє існування майже не нагадувала. Та віднедавна висновки й приписи комісарів посипалися лавиною. Прозріли?


Заборона кліпу Кузьми «Скрябіна», мультсеріалу «Сімпсони», книги лауреата Шевченківської премії Олеся Ульяненка, низки закордонних фільмів – такий результат діяльності комісії на сьогодні. В той же час у прайм-тайм на телеканалах іде, наприклад, російський шовіністичний серіал «Кадети» чи незчисленні фільми про подвиги російського спецназу у Чечні…
Чи не є пожвавлення моральних комісарів ознакою наразі малопомітної «пересічному громадянину» тоталітаризації України й повернення цензури? На одному з інтернет-блогів портрет голови комісії Василя Костицького поставили впритул з портретом Геббельса – фізіоногномічна подібність сенсаційна. То, може, Ломброзо зі своєю теорією все-таки правий?
До речі, як стало відомо «Галицькому кореспонденту», в обласному управлінні внутрішніх справ існує список фільмів, які начебто пропагують жорстокість і аморальність. Правоохоронці мають вилучати вказані у списку фільми з торгової мережі та відеопрокатів. На прохання журналіста показати цей документ представник УМВС погодився зустрітись… через декілька днів. Продовження буде?..
«Галицький кореспондент» звернувся до людей, які мають відношення до творчості, а отже, знаходяться в зоні ризику, чи потрібна Національна Комісія з питань захисту суспільної моралі і чим може обернутися її діяльність для української культури?

Анатолій Ульянов, арт-критик:
8-го лютого член Комісії з моралі Данило Яневський в ефірі «УТ-1» заявив: “Я особисто виступаю за впровадження цензури в нашій країні. У прямій формі. … Рабам і холуям не потрібна свобода слова. Не потрібна! Вони повинні сидіти, їм потрібно заткнути рота…”. 
Ці слова – відповідь на питання про суть Комісії з моралі. Це саме те, що знаходиться за маскою т.з. етичної боротьби, – цензура і деспотія. Ліберальні суспільства зрозуміли це давно, тому подібних комісій немає в розвинених демократичних країнах. Зате вони є в Китаї, Ірані, Росії і Білорусії. Те, що раніше називалося інквізицією, нині обзивається комфортнішими для вух словами. Достатньо заглянуть в історію світової літератури, щоб виявити цілі нарости подібних комісій, які, забороняючи Флобера, Руссо, Толстого, Набокова або Бодлера, теж називали себе захисниками моральності і суспільства. Нині ж те, що колись називалося аморальним, – класика в шкільному підручнику. Можна довго сперечатись навколо кожного рішення Комісії з моралі. Безперечно ось що – існування такої Комісії і такого юридично неспроможного і неграмотного Закону про мораль (закону, який, нібито ратуючи за традиційну українську мораль, написаний далеким від місцевих традицій сектантом Леонідом Черновецьким) протирічить Конституції України і Європейській Конвенції з прав людини, легітимізує цензуру, потурає корупції, розвитку кримінального ринку дитячої порнографії і зростання насильства на сексуальному ґрунті. І тут доречно пригадати слоган нинішнього Президента – “не словом, а ділом”. Влада проголошує європейський вектор України, і тут же дозволяє існувати цензурній Комісії. Слово і діло розходяться – мораль двоїться. Держава, яка за допомогою Комісії втручається в наше особисте життя і намагається регулювати його, – це держава, що володіє, як мінімум, однією ознакою тоталітаризму. І ні про яку Європу в цих обставинах не може бути й мови. 
Оголошення нового роману лауреата Шевченківської премії Олеся Ульяненка порнографією – ще один симптом того, що Україна рухається в бік вже навіть не Росії, але оруеллівського суспільства Великого Брата. Ми оплачуємо зі своїх кишень групку лицемірів, ханжів і кабінетних цензорів-корупціонерів, які займаються тим, що розповідають нам, самостійним і освіченим людям, різницю між добром і злом. Чи є в цієї держави моральне право вчити нас моралі – ось ключове питання. Порнографія – це коли в сім’ї нема що їсти. Аморально – це коли пенсіонери вимушені лазити по смітниках і жебракувати. Хай наші мужі розберуться з цими, реальними, проблемами, а вже потім розповідають нам, як нам виховувати наших дітей.  
Загалом, більшість з нас народилася в Радянському Союзі. Але чи хочемо ми там же померти?

Андрій Бондар, письменник:
Цензура в Україні заборонена 15 статтею Конституції України. Тому коли держава створює наглядові й рекомендаційні органи, які обмежують людську свободу (чим де-факто запроваджує цензуру), виглядає на те, що сама ж держава першою і порушує Конституцію. НЕК з дотримання суспільної моралі – потворна структура, яка керується Законом про суспільну мораль, ініційованим і написаним теперішнім мером Києва Л.Черновецьким, членом тоталітарної секти Посольства Божого. До того ж, 8 стаття Конституції визначає, що «Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй». Тому очевидним є мертвонароджений характер і Закону про мораль, і паразитарної структури НЕК. Тобто від самого початку нас усіх збираються навчати правильної моралі люди глибоко корумповані в усіх сенсах цього слова. Люди, для яких Конституція – порожній звук. Звісно, не було б нічого серйозного і на НЕК не звертали б жодної уваги, як на якусь чергову «шарашкіну контору», рекомендації якої не варті й паперу, на якому вони написані (бо насправді не мають прямої дії і на практиці легко оскаржуються в судах), коли б не страх, що викликають її рішення. Особливо крикучим є втручання НЕК у сферу художньої творчості, що показав скандал із самозабороною нового роману Ульяненка. «Пильне» видавництво КСД сприйняло порожню рекомендацію НЕК як вказівку до дії і… зняло книгу з продажу. Іншими словами, народ, який не звик грамотно захищати свою свободу, легко і без боротьби ладен відмовитись від неї. І це, на мою думку, є серйозним симптомом. Сьогодні це стосується лише неформатних письменників, музикантів, художників, а завтра – всіх нас. Тому тут все зрозуміло: або паразитарна НЕК, або наша і ваша свобода.
                                                                    
Сергій «Пістончік» Прилуцький, білоруський поет-емігрант:
Політик, який переймається мораллю, подібен на атеїста, який викликає духів. Те саме можна сказати і про високодуховні клопоти держави. Вона поправляє для нас мотузки, щоб усе сталося швидко і без конвульсій. Як кому, а мені в словосполученні Комісія з моралі визначальним видається слово комісія. Така регламентація духовної планки суспільства зазвичай веде до ще більшого зниження її рівня.
Поняття моралі досить відносне і легко надається до різних ницих маніпуляцій. Ясна річ, показувати порнуху вдень на першому каналі не можна, так її там, зрештою, й не буває. У суспільстві існує негласна домовленість – оберігати дитячі очі й вуха від надто дорослих кадрів і слів. Та коли з’являються бурі лисі мужики і кажуть: «а давайте ми будемо контролювати ваш рівень моральності», то все виглядає так, наче вони хочуть відбити контрольний пакет акцій в порно-індустрії. Наче якийсь хрін набивається на роль твого «внутрішнього морального закону», позбавляючи тебе права робити вибір самостійно.
Коли депутат кричить про деградацію народу, а ввечері потайки дивиться чергову серію «Анальної Маргарити», думаю, чесніше і правильніше буде вибрати собі ту далеку Маргариту, ніж похмурий і пристойний образ майбутньої Батьківщини…

Влад ТРЕБУНЯ