Кажуть, щоб пізнати і випробувати себе, треба поїхати у подорож. А щоб пізнати свого друга, необхідно вирушити з ним у мандри. Минулого літа франківчани Петро Буяк та Юля Плисюк вирішили випробувати самих себе і один одного навзаєм, здійснивши мотоподорож найкращими замками України на старенькому мотоциклі з коляскою Дніпро-11. Впродовж місяця друзі здолали на залізному коні 2600 кілометрів і відвідали 13 областей України. Випробувавши себе, Петро та Юлія зрозуміли — треба їхати далі. Зараз франківчани готуються до екстремального євразійського мотокросу до Монголії.

 

Все розпочалося 5 років тому, коли Петро Буяк, знаний в Івано-Франківську журналіст та радіоведучий, придбав свій перший у житті мотоцикл. “Надивившись фільмів про байкерів, я загорівся ідеєю придбати мотоцикл, – розповідає Петро. – Але який мотоцикл можна придбати на середню українську зарплату? Лише український. Оскільки я хотів класичний мотоцикл із коляскою, то вибір впав на “Дніпро-11”, який виготовляє Київський мотоциклетний завод”. Петро віддав за омріяного залізного коня дві зарплати.

“Коли мотоцикл привезли додому, я на нього дивився великими очима, бо раніше не мав справи з технікою. Лише тоді, коли мотоцикл вперше поламався, довелося озброїтися книжками та Інтернетом, закликати на допомогу друзів і самому навчитися лагодити машину”, – згадує Петро. Журналіст-мотолюбитель розумів, що їздити на радянській техніці і не вміти її ремонтувати неможливо. Тепер Петро власноруч займається реставрацією старої мототехніки і залюбки готує свій другий за ліком “Дніпро” до переїзду через Байкал. Каже, цей мотоцикл дуже практичний і легкий у користуванні: “Дніпро” можна у полі розібрати і зібрати назад за допомогою молотка і зубила. А якщо все ж таки не вдасться полагодити, то й лишити у полі не шкода, бо мотоцикл недорогий”.

Об’їздивши на “Дніпрі” чимало фестивалів та байкерських злетів в області, Петро відчув, що прагне більшої свободи і яскравіших вражень. Тоді виникла ідея об’їхати найцікавіші українські замки, а заодно й відвідати своїх родичів та друзів в інших областях. Маршрут прокладали за допомогою Інтернету — на сайті мандрівниці, яка об’їздила чи не всі замки в Україні, друзі знайшли інформацію про найцікавіші для них місця, уклали маршрут та почали готуватися до подорожі. Самого лише інструменту та запчастин набралося 15 кілограмів. Брали з собою запаси їжі, одяг та намет, у якому ночували.

Шлях простягався з Івано-Франківська до центральної частини України, аж до Чернігівської області, і назад. 6 серпня вирушили у бік села Нирків вздовж Дністровського каньйону. У Ниркові відвідали руїни мальовничого замку 15-го століття, а потім спустилися у підземні кришталеві печери у селі Кривче. Далі на черзі — Хотинський замок. “Нас вразила ввічливість працівників замку та охорони, які дозволили безкоштовно розмістити намет на території замку і не боронили палити багаття, на якому ми засмажили наш довгоочікуваний шашлик, куплений і замаринований ще вчора у Франківську”, – пригадує Петро подробиці першого дня подорожі, за який вдалося здолати 230 кілометрів.

Впродовж наступних днів друзі відвідали Кам’янець-Подільський, Меджибіж, Летичів — місто, де похований славетний Кармелюк, село Вороновицю. “Тут, на мій подив, Юля приготувала мені цікавий екскурсійний сюрприз, адже у цьому селі розташований палац, в якому жив і творив російський морський військовий, винахідник першого у світі літака Олександр Можайський. У палаці кілька кімнат відведені під музей авіації та космонавтики, від якого я був у захваті”, – зауважує Петро.

Далі за маршрутом — Немирів з розкішним палацом княгині Щербатової, Умань та легендарний парк “Софіївка”, Кіровоград, Сміла та Кам’янка, де розташований музей О.С. Пушкіна та П.І. Чайковського. “Краще би ми туди не заїжджали, бо у нас там благородною рукою злодіїв вкрали намет, на який Юля так довго збирала гроші”, – із сумом згадує Петро Буяк. Того ж дня вони подалися до Києва, де вже чекали друзі. “Але ми швидко забули про проблеми, бо дорогою зустріли нового знайомого — смілянського байкера Володю, який прихистив на ніч “втомленого” “Дніпра”, а нас запросив у святая святих — до свого гаража, де ми, наче давні друзі, весело обмінювалися досвідом та цікавими історіями про свої мандрівки”.

Після Києва, де гостювали у друзів кілька днів, Петро та Юля вирушили до містечка Бобровиця на “невеликий, але по-братському душевний” байкерський зліт “Стара Пристань”. Далі — село Стара Басань Чернігівської області із величезним зооботанічним комплексом. Наступним пунктом мотолюбителів стало таємниче військове місто Макарів-1, розташоване у лісі за 100 кілометрів від Києва. “Містечко схоже на невеликий мікрорайон, в якому, окрім штабу, є кілька п’ятиповерхівок, де живуть сім’ї військових, – розповідає Петро. – Тут є свій шпиталь, школа, дитячий садочок, стадіон, кілька магазинів і пам’ятник Гагаріну. Роззявивши рота, гуляємо містечком, фотографуємося, Юля згадує приємні картини свого дитинства, що пройшло у цьому засекреченому місті… Аж тут під’їжджає на велосипеді черговий частини і “лагідно” питає, хто ми такі і як тут опинилися. Далі нам наказали стерти усі фотографії, зняті у містечку. Ми чемно виконали наказ і накивали п’ятами подалі з секретного об’єкта”.

Далі дорога пролягала через маєток цукрозаводчиків Терещенків у селі Турчинівка, старий паровий млин та садибу Оржевських у Новій Чорториї, Шепетівку, Острог з його славетною академією, Рівне, Луцьк та Дубно. Неподалік від Дубно розташований Тараканівський форт. “Такого ми ще не бачили ніде. Це перше історичне місце, яке так вразило нас своєю загадковістю та моторошною атмосферою. Фортові 150 років, під час Першої світової війни там велися бої з Австрією та Польщею, тому під його стінами похована не одна сотня бійців, що робить атмосферу форту доволі готичною”, – ділиться враженнями Петро.

На завершення мандрівки друзі побували у Львові, Бродах, Підгорецькому та Олеському замках і щасливо повернулися до Івано-Франківська. У результаті – 23 дні та 2661 кілометр, жодної поломки, три зупинки працівниками ДАІ, але жодного штрафу.

Повернувшись із подорожі Україною, Петро загорівся ідеєю помандрувати значно далі. У червні-вересні 2013 року Петро та Юля планують здійснити подорож через Казахстан та Росію до Монголії. Такий екстремальний мотокрос допоможе ще краще пізнати один одного та випробувати новий відреставрований “Дніпро-11” просторами Азії, де люди не розбещені ні благами цивілізації, ні лагідним кліматом.

“Я не можу довго сидіти у місті. Для мене це наче бути замкненим у великій кімнаті. За рік на будь-якій рутинній роботі можна назбирати трохи грошей і вирушити в подорож. Якщо ти маєш таку мету, то потім, коли її досягнеш, розумієш — ти недаремно провів рік на рутинній роботі і економив кошти. Такі нагоди бувають раз у житті. Якщо є можливість — треба їхати. Це спогади на все життя”, – зауважує Петро Буяк.

Своїми враженнями під час подорожі франківчани мають намір ділитися через Інтернет. Планують вести веб-щоденник, який міститиме фотоматеріали, особисті враження, інформацію для туристів та поради мотолюбителям. Під час подорожі Петро та Юля збираються організувати 15 прес-конференцій у великих містах України, Росії, Казахстану та Монголії, на яких розповідатимуть про свої відчайдушні мандри. Після завершення подорожі запланована фотовиставка в Івано-Франківську, Львові та Києві.

На омріяну подорож потрібно щонайменше 40 тисяч гривень — передовсім на бензин та щоденне харчування на двох. Петро та Юля сподіваються, що вдасться знайти спонсорів, здатних перейнятися цією трохи божевільною, як для пересічного українця, ідеєю. Адже йдеться не про купівлю дорогої мобілки чи відпочинок у Туреччині, а про екстремальні мандри довжиною 20 тисяч кілометрів у нові країни з їхніми незнаними звичаями і традиціями, колоритною кухнею, цікавою історією та людьми.

 

Наталка ГОЛОМІДОВА