Українці почувають себе беззахисними. Соціологія показує, що громадяни не довіряють власній державі: політичним інституціям, органам влади, правоохоронцям… Суспільство і влада перетворилися практично на антагоністів. Тому українці воліють покладатися лише на себе. І в питаннях безпеки – також. Принаймні на форумах, в Мережі, під час численних круглих столів тема вільного володіння вогнепальною зброєю стає дедалі популярнішою.

Свого часу спроби узаконити зброю невійськового призначення в Україні не увінчалися успіхом. Сьогодні законодавство забороняє придбання, зберігання і носіння вогнепальної зброї. Влада та правоохоронці стверджують, що українці ще не готові до цього. А може, це влада не готова довіряти своїм громадянам?

Соціологи стверджують, що незахищеними у власній державі себе почувають 76% українців. 13% українців підтримують вільне володіння вогнепальною зброєю. Це багато чи мало? В кожному разі число прихильників зростає. З’явилися навіть організації, які активно пропагують цю ідею. Пункт про вільне володіння зброєю з’явився в політичних програмах окремих партій.

Прихильники узаконення зброї нагадують, що у країнах, де вона дозволена, знижується рівень злочинності. До прикладу, у Сполучених Штатах Америки права населення в питанні володіння зброєю обмежені незначно. Із 50 американських штатів в 31 дозволено приховане носіння зброї. У тих штатах, де носити зброю заборонено законом, здійснюється вдвічі більше злочинів.

У Німеччині в легальному обігу перебуває близько 10 мільйонів одиниць вогнепальної зброї, причому за період 1971-1994 років кількість злочинів із застосуванням зброї там знизилася більше, ніж на половину.

Уряд Молдови дозволив населенню купувати стрілецьку зброю, що сприяло зниженню рівня злочинності вдвічі. При цьому придбана легально вогнепальна зброя майже не використовувалася в кримінальних цілях.

У Швейцарії всі, хто йде в запас з армії, мають право зберігати за собою зброю. Під час військового призову кожен майбутній солдат отримує гвинтівку М-57, яку потім можна зберігати вдома, і більше двох десятків комплектів боєприпасів до неї. Після настання пенсійного віку чоловіки гвинтівки здають, але натомість отримують помпові рушниці.

В Естонії дозвіл на придбання короткоствольної вогнепальної зброї було узаконено в 1992 році. Як результат, за сім наступних років рівень злочинності знизився на 80%.

У Польщі громадяни також отримали можливість вільно купувати, носити й зберігати зброю, що призвело до зниження рівня злочинності на 34%. У Словенії цей показник знизився на 50%.

В Україні серед всіх політичних сил відкрито наважилася говорити про вільний обіг зброї тільки «Свобода». «Дозволити усім психічно здоровим та несудимим громадянам України вільно набувати і володіти вогнепальною і холодною зброєю», – йдеться у партійній програмі «Свободи». Втім, не всі члени партії погоджуються з цим пунктом програми.

Противники вільного володіння зброєю застерігають: у неблагополучному суспільстві це дуже небезпечна річ. Злочинів стане більше, злочинці – небезпечнішими. А пістолет все одно не захистить від нападника, грабіжника чи хулігана, більше того, його ще можуть використати проти власника.

Хто ж має рацію? Які переваги і ризики законодавчого впровадження вільного володіння зброєю в Україні? З цим питанням «ГК» звернувся до експертів.

 

Георгій Учайкін, голова наглядової ради ВГО «Українська асоціація власників зброї»:

– Українцям треба обов’язково надати право на користування короткоствольною нарізною зброєю з метою самозахисту.

Ми говоримо про право на самозахист, бо, згідно з нашою Конституцією, життя людини є найдорожчою цінністю. А відповідно до сучасних умов, до вимог нашого технологічного світу, засоби захисту мають бути адекватними, тобто вони мають бути сучасними. Весь світ користується саме такими засобами самооборони, тому цивілізовані країни, які довіряють своїм громадянам, повинні вирішувати питання самооборони тільки таким чином.

Противники закону «Про зброю» – це державні установи. Тому що держава – це є сукупність чиновників, які намагаються надати власним інтересам статус державного. Вони ж собі не забороняють – себе вони охороняють за допомогою спецпідрозділів, Міністерства внутрішніх справ, СБУ, охоронних організацій. А в той самий час народ позбавлений права на самооборону.

Я думаю, найближчим часом, принаймні за каденції нового парламенту, це питання не буде вирішуватися. Тому що у владі представлене величезне антизброярське лобі, перш за все, Міністерство внутрішніх справ, яке має вплив абсолютно на всіх депутатів Верховної Ради. Міністерству простіше задовольняти потреби цієї спільноти, надаючи їм зброю чи певні пільги, аби вони тільки не позбавили МВС монополії на охоронно-збройну діяльність. Нам не треба скільки міліціянтів, якщо ми можемо захистити себе самостійно. Я думаю, що питання буде вирішене, але в такий спосіб: з часом усі політичні сили звернуть увагу на те, що саме власники зброї, які по своїй суті є консерваторами, є фундаментом цивілізованого законослухняного суспільства.

 

Руслан Коцаба, мисливствознавець, мисливець, журналіст:

– Зброю треба дозволити. Суспільство, яке забороняє зброю, є або недозріле до демократії, або вже перезріле. Озброєна людина і є справжнім громадянином.

Ще з часів античної Греції громадянином вважалася людина, яка могла вільно носити зброю. Всі інші смерди-селяни ховали зброю по чоботах, вони не мали на неї права. Тобто твоя спроможність використати зброю визначала, чи ти можеш приймати рішення, чи відрізняєшся ти від раба.

Сьогодні в Україні правоохоронних органів фактично немає. Вони займаються зараз бізнесом, кришуванням, політичними замовленнями – чим завгодно, але найменше забезпеченням спокою і безпеки громадян. А тому громадянин, який може мати зброю, викликав би повагу, міг би адекватно відповісти злочинцям, захистити себе.

Як батько двох доньок, як чоловік, я повинен могти у разі потреби захистити їхнє життя і честь, інакше я не батько і не чоловік. Як психічно здорова людина, я сам можу вирішувати, застосовувати зброю чи ні, а не продажні суди чи міліція.

У всіх країнах, де дозволили нарізну короткоствольну зброю, впала злочинність. А в нас зброю законно мають п’яні менти, мають бандити з фальшивими «корочками» журналістів. Зброю не мають можливості придбати тільки чесні, повноправні, психічно здорові громадяни. Це не демократія, а профанація. Зброя не для того дається, щоби ти стріляв на вулиці й убивав людей. Зброя для того, щоби ти захистив свою честь і життя, щоби купка обкурених хуліганів не принизила і не пошматувала тебе ножами на вулиці.

Я розумію, що в когось можуть бути нервові зриви з приводу так званого «синдрому Брейвіка». Але ж більшість вбивств чиняться незареєстрованою зброєю, убивають навіть законними кухонними ножами.

Заборонити зброю – це маячня лицемірних «ісусиків», які з дитинства боялися ножа і боялися взяти в руки заряджений пістолет. Людина, яка спілкується зі зброєю на «ти», тобто вміє її доглядати, вміє її застосовувати і вміє з неї стріляти, ніколи просто так навіть не розстібне кобуру. Але сама присутність у мене нарізної зброї дозволить мені спокійно гуляти вулицями нашого бандитського Франківська, в якому частіше бандитів прикривають і кришують, ніж воюють з ними.

 

Андрій Микитин, голова БХФ «Солідарність»:

– В Україні слід обов’язково запровадити вільне володіння зброєю, але потрібно, щоб люди пройшли навчання. У нас довго панував комуністичний режим, і людям зброю не продавали, тому вони не вміють нею користуватися.

Якщо бандит увірветься у квартиру до людини, у якої є зброя, то, скоріше за все, ця людина бандита зупинить. Тому для володіння зброєю не потрібна просто довідка з психлікарні, як у нас вимагають. Для користування зброєю необхідно пройти навчальний курс так, як це роблять на водіння автомобілів, але особливо ретельно вивчити вимоги закону, коли можна стріляти, аби себе захистити.

Чому комуністичний режим і новий режим, який є в Україні, забороняє зброю? Тому що вони фактично сатаністи. А раз вони сатаністи, то перша річ, яку потрібно у людини забрати, – це зброя як інструмент опору. У людей відібрали зброю у часи Сталіна. Він відібрав зброю і організував голод. Якби в українців була зброя на руках, вони б постріляли своїх кривдників.

Якщо не маєш зброї, до тебе можуть просто прийти і забрати майно, заощадження, життя. Не важливо, хто – бандити чи влада. А тому наявність зброї у людей не може збільшувати кількість злочинності, як нам це нав’язують. Якщо людині видати презерватив, то це не означає, що ми спонукаємо її до сексу. Видати людині пістолет – це не означає, що ми спонукаємо її до злочинів. Але коли злочинець захоче залізти до мене в хату, він буде знати, що у мене може виявитися пістолет, і, швидше за все, передумає. Так само влада. Якщо влада завтра вирішить запровадити диктатуру, наплювати на наші права і свободи, вона знатиме, що проти неї можуть повстати озброєні вільні громадяни.

 

Сергій Адамович, доктор історичних наук, депутат Івано-Франківської обласної ради від ВО «Свобода:

– До легалізації вогнепальної зброї наша Україна не готова. У тих країнах, де зброя є в більш-менш вільному обігу, існують давні історичні традиції користування нею. Зокрема, в англосаксонських державах носити зброю ще з періоду середньовіччя могли вільні люди. І незважаючи на давні традиції, ми періодично чуємо про криваві розправи з використанням зброї в США чи деінде.

У нас же лібералізація отримання дозволів на вогнепальну зброю може призвести до перетворення вулиць на місця бойових дій. Та й питання: а чи можна українців сьогодні назвати вільними людьми?

 

Іван Харченко, доцент кафедри кримінального права Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника:

– Як людина, яка має досвід роботи у правоохоронній системі МВС, я за те, щоб поки що питання про вільне володіння зброєю відкласти років на десять. Тому що наше суспільство не повністю готове до користування зброєю. Світова практика показує, що трапляється у США і вже навіть у Скандинавських країнах, які найбільш спокійні. Бачу, що там у школах застосовується зброя, причому вона реєстрована.

Ви скажете, людина має захистити себе. Я підтримую права людини, знаю Кримінальний кодекс, за принцип верховенства права. Але українці не готові, щоби в кожного була зброя, хто її забажає.

А за 10 років наше суспільство зміниться, поміняється покоління, матеріальне забезпечення буде дещо інше. Людина буде більш спокійна, виваженіша, вихованіша, сподіваюся.

Я мисливець із 1969 року. Маю нарізний карабін і мисливську рушницю, і сам не в захваті від того, що кожних три роки треба перереєструвати зброю. Але я ніколи не хотів би носити з собою той чи інший вид зброї начебто для самооборони.

 

Ігор Янків, старший викладач кафедри стрільби Львівського державного університету фізичної культури, народний депутат України від ВО «Свобода»:

– У партійній програмі ВО «Свобода» записано, що кожен здоровий повнолітній громадянин повинен мати можливість отримати зброю. Але знаючи ризики, які пов’язані зі зберіганням та носінням зброї, зараз приймати рішення, що ми всім дозволяємо зброю, вважаю, не зовсім доцільно. Має з’явитися певна культура поводження зі зброєю, бо вона, бачте, може стріляти, а тому потребує серйозної відповідальності від того, хто її зберігає чи нею користується.

Аби зберігати зброю, мають бути обладнані сейфи, в ідеалі – сигналізація, щоб не мав доступу ніхто інший, крім власника. Українці багато десятиліть не мали вільного доступу до зброї, тому користуватися нею, зберігати її не вміють. Всьому цьому ще треба вчитися. Щоб втілити навіть нашу програмну засаду, потрібна поступова підготовка.

Коли ми формували нашу політичну програму, ми брали за основу досвід таких країн, як, до прикладу, Швейцарія. Там кожен громадянин є своєрідним резервістом. Він проходить навчання і в разі якихось військових конфліктів може бути мобілізований вже зі своєю зброєю для захисту своєї честі. Але Україна – ще не Швейцарія.

Підготувала Марія ГАВРИЛЮК