Як Міністерство освіти робить бізнес на науковцях

Міністерство освіти вигадало чергову схема заробітку. За минулу схемку – спільний російсько-український підручник історії – заплатили усі платники податків, гроші яких передали наближеному до міністра видавництву. За позаминулу – електронну базу школярів – мали заплатити школи. Тепер прийшла черга науковців…

 

Як створили схему

Історія почалася з протестів потенційних кандидатів наук. На освітніх форумах і порталах вони почали залишати гнівні пости. Молодих науковців обурило різке підвищення вартості оголошень про захист кандидатських і докторських робіт. Процедура ця обов’язкова – не подаси оголошення заздалегідь – на захист можеш не розраховувати.

 «Ціну на подання оголошення підняли в чотири рази. Тепер звичайне оголошення коштує 230 гривень без банківських витрат. Термінове – більше 900. При стипендії аспіранта у 1600 гривень це нереально», – пише Андрій з Києва. Він захищався навесні.

Стрибок цін нас зацікавив. Ми пішли до видання, куди такі оголошення традиційно подавали, – «Бюлетень ВАК України».

Його сліди розшукали у малесенькій кімнатці в приміщенні столичного поліграфкомбінату «Україна». Там ми знайшли колишнього працівника журналу «Науковий світ» і «Бюлетень ВАК України». Він довго розпитував, звідки ми і чи не «заслані козачки».

Потім розповів – бюлетень не виходить уже рік. «Варвари. Просто варвари!» – згадував він про раптову смерть видання. Спочатку їм казали, що бюлетень буде виходити і все в порядку. «Так, це був липень. А потім, десь у жовтні прийшов наказ «згори» – зупинити випуск. Як зупинити? У нас передплатників кілька тисяч, це ж купу грошей повертати. І потім – десятки працівників, які роками займалися випуском, – куди всіх? Ми так і пояснили. Тоді дозволили випускати до кінця року, одразу після цього – закриватися», – переповів він.

Як фінансувалися бюлетень і журнал? Чоловік каже – в середині 90-х, коли ці видання були засновані спільно з Вищою атестаційною комісією, на перші випуски виділили бюджетні гроші. Далі довелося ставити рекламу і робити передплату. Гроші за оголошення також брали – по 60 гривень за одне. Така ціна була до останнього дня існування видань. Це в чотири рази менше, ніж тепер.

Тепер право друкувати оголошення перейшло до видання із назвою «Атестаційний вісник». Ми зацікавилися його історією.

 

Офіційно приватний

Історія коротка. Видання створили наприкінці 2011-го. В лютому цього року Міносвіти видало наказ про присвоєння йому статусу офіційного. Так бюлетень отримав монополію на оголошення про захист кандидатських і докторських робіт.

Голова редакційної колегії – Дмитро Табачник. Заступник голови редакційної колегії – його права рука і заступник міністра Євген Суліма. Разом із написом «Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України» і синьо-жовтим стягом на задньому фоні обкладинки це має створювати ілюзію офіційності і державності вісника.

Ми знайшли примірник за жовтень. Там вказано: мінімальна ціна за оголошення – 230 гривень. Це якщо не термінове. Якщо терміново – видання радить домовлятися по телефону.

Всі розрахунки за подання оголошень – безготівкові. Ми взяли реквізити та перевірили їх в Інформаційно-ресурсному центрі, що містить всю інформацію про юридичних і фізичних осіб-підприємців.

І ось що з’ясували.

Ідентифікаційний код, який адміністрація видання радить використовувати при перерахуванні грошей, належить… приватній фірмі. Щоправда, з такою ж назвою – «Атестаційний вісник». Тож необізнаний у справах фінансових молодий науковець може не помітити в банківському чеку приставку ТОВ, а побачити лише назву «офіційного видання Міносвіти».

За даними Інформаційно-ресурсного центру, зараз належить воно Коломійцю Павлу Леонідовичу. Зареєстровано ТОВ у Шевченківському районі Києва. До цього, з вересня 2011-го, керівником був Бекетов Едуард Олексійович.

Ні про Павла Коломійця, ні про Едуарда Бекетова не знає ні Google, ні сайт видавництва «Педагогічна преса», в якому і виходить вісник. Цих прізвищ немає і на сторінках самого «Атестаційного вісника». Контактна інформація про них в реєстраційних документах також відсутня. Єдина зачіпка – адреса реєстрації: місто Київ, Шевченківський район, вулиця Обсерваторна, 23, офіс 17. Туди ми також завітали.

У під’їзді старого чотириповерхового будинку на Обсерваторній, 23 всього з десяток квартир. 17-й офіс – на першому поверсі. Яскраво-голуба вивіска над дверима жодного стосунку ні до Міністерства освіти, ні до Атестаційного вісника, ні до освіти взагалі не має. Салон краси «Любава». Про всяк випадок ми сюди зайшли.

– Тут працює Коломієць Павло Леонідович? – запитуємо у двох білявих перукарок, які миють голови клієнткам.

– А що Вам потрібно? – відволікшись від зачіски, невдоволено запитує одна з них.

– Не що, а хто – Павло Леонідович.

– Вам, видно, дали неправильну адресу. Тут таких і не було ніколи.

…

–          Чому Ви позиціонуєте себе як офіційне і міністерське видання, але реквізити для сплати за подання оголошення належать приватному підприємству? – запитуємо у відповідального редактора «Атестаційного вісника» Валентини Бойко.

–          Я лише виконавець. Відповідальний редактор. Відповідаю за розміщення оголошень у віснику. Тому не знаю таких деталей. Звертайтеся «вище».

–          «Вище» – це до «Педагогічної преси» чи до Міністерства освіти?

–          Мабуть, до Міністерства краще.

До цієї поради ми дослухалися. І написали запит у Міносвіти. За п’ять відведених законом днів нам ніхто не відповів.

 

Скільки може принести схема

Ми спробували порахувати, скільки заробляє ТОВ за сприяння Міносвіти. У жовтні в «Атестаційному віснику» вийшло 613 оголошень про захист кандидатських робіт. Навіть якщо вважати, що всі вони були придбані за мінімальною ціною, яка встановлена у 230 гривень за оголошення, то за один випуск ТОВ отримало 140 990 гривень. Вісник виходить щомісяця. Відповідно, за рік приватне підприємство має шанс отримати 1 691 880 аспірантських гривень.

 

Чого хочуть науковці

«На нашу думку, публікація оголошень про захист дисертації у друкованому вигляді є анахронізмом та не відповідає сучасному рівню розвитку технологій. Основна функція цих оголошень – повідомляти наукове співтовариство та суспільство про захисти дисертацій і присудження наукових ступенів – має досягатися шляхом публікації на офіційному сайті Міністерства. Це зробить процедуру загальнодоступною, прозорою та дешевою.

Тому ми вимагаємо прибрати плату за друк оголошень та вжити заходів для модернізації процесу публікації наукової й організаційної інформації Міністерством та Департаментом».

Таким є текст відкритого листа від молодих науковців. Під листом підписи Рад молодих вчених з 13 навчальних закладів країни. Його вони теж направили в Міносвіти.

 

Максим ОПАНАСЕНКО,

бюро журналістських розслідувань «Свідомо», для «Галицького кореспондента»