Продовжуємо серію інтерв’ю з прикарпатськими політиками – переможцями парламентських виборів. Цього разу – Василь Гладій. Висуванець від Об’єднаної опозиції «Батьківщини» і «Свободи», Василь Гладій упевнено обіграв на 89-му виборчому окрузі представника “УДАРу” Миколу Палійчука і замаскованого під самовисуванця «регіонала»-благодійника Василя Чуднова. Днями Василь Гладій склав повноваження першого заступника голови обласної ради і готується до роботи в парламенті.

 

– Пане Василю, чимало політиків і політологів вважають, що перемога висуванців «Батьківщини» і «Свободи», зокрема і на Івано-Франківщині, – це передусім перемога партійних брендів, а не особистостей. А як Ви оцінюєте «внесок» бренду у свій успіх?

Напевно, важливе все-таки поєднання бренду і особистості. Розкручений в Україні бренд «Батьківщина» – це, звичайно, серйозний плюс. Тим більше, коли говорити про Об’єднану опозицію. Бо люди хотіли такого об’єднання, виборцям набридло, що демократичні сили воюють між собою, а перемагають, як правило, головні опоненти. Разом з тим, я думаю, що виїхати на одному бренді було важко. Є ж погані приклади, коли кандидат від ОО не перемагав на своєму окрузі. Тому потрібне було поєднання: бренд «Батьківщина» плюс кандидат в народні депутати, якого люди знають, якого вважають своїм.

– Кого Ви вважали найбільшим конкурентом на окрузі?

Однозначно Миколу Васильовича Палійчука. На початку виборчої кампанії було очевидно, що є три головних кандидати: Микола Палійчук, Василь Чуднов і я. Ближче до середини кампанії з’ясувалося, що головний опонент – це Микола Палійчук. Це і соціологічні дослідження показували, та й відчуття в мене таке ж було.

– Важко було працювати на окрузі, який, як казали, «нарізали» під Чуднова?

І так, і ні. Округ охоплював три райони: Снятинський, Косівський і Верховинський. Для мене базовим мене був Снятинський район: я там народився, звідти розпочав трудовий шлях, там моя родина, мене там добре знають. Я в районі працював до 2007 року – починаючи з учителя у рідному селі і закінчуючи головою Снятинської районної ради. Також я був обраний депутатом обласної ради в одному з трьох мажоритарних округів Снятинського району.

Щодо Косівського і Верховинського районів, то було складніше. Бо потрібно було, щоб люди не просто знали, що є такий Гладій, який йде від «Батьківщини», а щоб ближче зі мною познайомилися.

До речі, такий округ утворили вперше з часів незалежності. Раніше Косівський і Верховинський райони об’єднували з Надвірнянщиною, що логічно, а Снятин відносився до Коломийщини. Адже це дуже різні регіони: Косівський і Верховинський – Гуцульщина, Снятинський – Покуття. Їх об’єднання було штучним, це справді «нарізка», як Ви сказали. Зрозуміло, що Василь Михайлович сподівався, що таке «нарізання» дасть результат, бо його більше знали на Косівщині і Верховинщині. Тож мені довелося останніх два місяці добре попрацювати, щоб люди зрозуміли, хто є хто.

– Чим пояснити, що так багато виборців по округу голосували за Партію регіонів? На Верховинщині Партія регіонів отримала найкращий результат…

Верховинський район завжди голосує за владу. Коли владою була СДПУ(о), Верховинщина найбільше давала голосів саме за «есдеків». Коли керувала «Наша Україна», Верховинщина голосувала за «Нашу Україну». Сьогодні при владі Партія регіонів, і Верховина голосує за Партію регіонів.

Втім, не варто й перебільшувати: «регіонали» здобули там приблизно 11%. Так, це  найвищий показник за ПР в області, але ж він не є великим насправді. Перемогу на Верховинщині отримали демократичні сили: «УДАР», «Батьківщина» і «Свобода».

– Які Ваші очікування від Верховної Ради, де Об’єднана опозиція буде в меншості?

Зустрічаючись з виборцями, я бачив, що люди, з одного боку, хочуть бачити свого депутата патріотом, а з іншого боку – впливовим захисником і лобістом, який допомагатиме відремонтувати школи, дитсадки, лікарні, ФАПи, дороги.

Стосовно патріотизму, сповідування українських цінностей – з цим проблем не буде. Просто треба продовжувати те, що я й робив.

Стосовно допомоги в конкретному населеному пункті, зрозуміло, що з опозиції набагато важче сприяти, ніж будучи при владі.

Зрештою, можна допомогти десь побудувати школу, реконструювати дитячі садки, зробити кусок дороги… А можна змінити законодавство так, що це буде не «покращення» в якомусь одному селі, а допомога всім. Зробити так, аби люди не ходили з простягнутою рукою до депутата… А змінити Бюджетний кодекс, Податковий кодекс так, щоб кошти на розвиток громади залишалися в громади. Думаю, це буде найкраща допомога кожному. Тому моє завдання – через законотворчість досягти того, щоб люди не просили, не їхали до Києва – дай. А самі мали можливість власним ресурсом, власним коштом вирішувати свої проблеми.

– Імовірно, опозиційній меншості доведеться боротися і «силовими» методами. Зрештою, бійки стають вже частиною традиції вітчизняного парламентаризму. Ви до такого готові?

У Верховній Раді можна працювати парламентськими і непарламентськими методами (сміється). Якщо потрібно для користі справи, думаю, непарламентські методи можна використовувати. У міру. Важливо, аби від цього була користь.

– До речі, якими пільгами народного депутата Ви плануєте скористатись, а від яких відмовитеся?

Скажу чесно, що і не знаю, які там пільги є. Ніколи не працював в парламенті… Єдине, що мені зателефонували від нашої фракції і запитали, чи маю я житло в Києві. Я відповів, що не маю. Мені повідомили, що запропонують готель. І то це не стовідсотково, бо дуже багато є нових депутатів і житла не вистачає. Тому я вже почав телефонувати до знайомих, які пообіцяли, що візьмуть мене до себе на квартиру. А про інші пільги не знаю.

– Лікування у «Феофанії», безкоштовний проїзд…

Безкоштовним проїздом, напевно, буду користуватися, тому що часто буду їздити на округ. Важливо не загубити зв’язок з виборцями. Стосовно лікування – най Бог боронить! Здоровий. Думаю, якщо все буде добре, то не доведеться цим користуватися.

– Як плануєте лобіювати інтереси свого округу у Верховній Раді?

Бути в опозиції і вирішувати питання округу – це одна справа, а бути при владі – трохи інша. Тому, на мою думку, потрібно вирішити ряд системних проблем.

Наприклад, багато населених пунктів округу мають статус гірських, але чинний закон – недосконалий. От є село, в якому розміщений один із корпусів школи. Через дорогу – вже інше село, і там розміщений інший корпус тієї ж школи. Одне має статус гірського, а інше – не має. Люди, які працюють вчителями в селі зі статусом гірського, отримують надбавку до зарплати. Через дорогу, в сусідньому селі – не отримують. Інший приклад. Є лікарня, яка розташована в населеному пункті, що не має статусу гірського, але вона обслуговує людей, які проживають у гірських населених пунктах. Люди, які працюють в лікарні, не підпадають під цей статус. Тому, одне з питань, яке потрібно буде вирішувати, – відкоригувати цей закон.

Другий пріоритет – розвиток туристичної і рекреаційної галузей.

Третій – сільське господарство. Четвертий – лісова галузь. Дуже серйозне питання: є національний парк «Гуцульщина» (Косівського району), національний парк «Верховинський» (Верховинського району), є конфлікти парків з громадами. Через межі, через користування лісами тощо. Ці суперечності не відрегульовані, як слід, на законодавчому рівні.

Ну й традиційні питання – дороги, школи, лікарні, ФАПи і т.д. В яке село не приїдеш – одне і те ж: допоможіть. Можна лобіювати кошти на той чи інший об’єкт, але це не вирішення питання. Головне завдання – змінити систему. Зробити так, аби громади могли вирішувати свої проблеми самі, не жебраючи ні в кого. Це не винахід велосипеда: вся Європа так живе сьогодні. Звернемося до наших сусідів – Польщі, Чехії, Угорщини: якщо спитаєте керівника територіальної громади, скільки разів він їде до столиці випрошувати гроші, він просто буде здивований питанням.

– Разом з головою обласної ради і керівником бюджетної комісії Ви стали народними депутатами й звільнили посади для колег по облраді. Як оцінюєте новообране керівництво обласної ради?

Добре оцінюю. Тому що знаю і Василя Михайловича Скрипничука (голова облради – ред.), і Олександра Михайловича Левицького (перший заступник голови облради – ред.) і Юрія Юрійовича Бабія (голова бюджетної комісії – ред.). Вважаю, що ці люди достойні цих посад.

Василь Скрипничук має величезний досвід в місцевому самоврядуванні, тому йому не треба вчитися. Що стосується Олександра Левицького, то, можливо, він не такий досвідчений, не має стажу державної служби чи місцевого самоврядування. Але він добре обізнаний з обласною радою, бо є депутатом уже не першого скликання. Активний та ініціативний. Щодо Юрія Бабія, він також молода особа. За цих два роки він зрозумів, що таке обласна рада і обласний бюджет. Брав участь у його формуванні. Тому будуть працювати. І я впевнений, що ми ще почуємо про їхні добрі справи й успіхи.

– Як оновлена обласна рада співпрацюватиме з обласною адміністрацією? Чи не понизить градус опозиційності?

Знаючи Василя Скрипничука і Олександра Левицького, не думаю, що понизить. Співпраця буде не в політичній площині, а в господарській, економічній, соціальній. Так і  було два роки. Ми завжди голосно говорили про свою політичну позицію, і вона не збігалася з позицією обласної адміністрації, керівництво якої сьогодні представляє Партію регіонів. Ми вважаємо Партію регіонів своїм головним опонентом. А що стосується господарки та економічних питань, то не було ніякої політики. Ми сідали і розглядали проблему, не плутаючи праведне з грішним.

– Минулого тижня ЗМІ писали, що в регіонах планується заміна губернаторів, в тому числі й у нашому. Як Ви оцінюєте діяльність голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка і його шанси залишитися?

Я теж чув, що можливі зміни. Та коли людина займає таку високу посаду в області, то завжди є ці розмови. Це не вперше поширюються чутки про відставку Михайла Вишиванюка. Я поважаю Михайла Васильовича як господарника. Я його не поважаю як політика – представника Партії регіонів. Але як ґазду, як він любить казати, я його ціную. Він має досвід: він один із тих голів ОДА, які найдовше працюють на цій посаді. Ми мали добру, конструктивну співпрацю у сфері господарства, при вирішенні соціальних та економічних питань. А його партійна належність – це його особистий вибір. Хто би міг бути кращий – мені важко сказати. Чесно кажучи, я навіть не чув кандидатур.

Розмовляла Марія ГАВРИЛЮК