Смерть 11-річної шестикласниці шокувала Івано-Франківськ. Мати дівчинки звинувачує однокласниць, знайомі родини натякають на негаразди в сім’ї, педагоги захищаються зручною версією про ненавмисний суїцид. Психологи впевнені: самогубство дитини було криком про допомогу, якого ніхто так і не почув – ні вчителі, ні мати. 

У той день, 1 квітня, нічого начебто не віщувало біди: Ілона пішла до школи підготовлена – на першому уроці отримала 12 балів. А потім вдома старший брат знайшов її повішеною в шафі-купе.

За основною версією правоохоронців, шестикласниця вкоротила собі віку через конфлікт із старшими школярками. Це не єдина версія. За словами начальника відділу кримінальної міліції у справах неповнолітніх обласного УМВС Алли Лемчак, слідство ще триває і правоохоронці не відкидають інших варіантів подій. Наразі відкрите кримінальне провадження за фактом доведення дитини до самогубства.

 

Нерідний тато чи нещасливе кохання?

Найбільш ймовірною причиною самогубства Ілони слідчі вважають конфлікт з двома восьмикласницями. Ті протягом тривалого часу збиткувалися з дівчинки. Чергова суперечка сталася і в день смерті Ілони.

За словами Алли Лемчак, покійна і одна із старших школярок були закохані в одного хлопця. Причиною неприязні між дівчатами стало те, що Ілона обмовила суперницю: мовляв, бачила, як та цілувалася з тим юнаком. Коли ці чутки дійшли до конкурентки, вона, заручившись підтримкою подруги, взялася тероризувати Ілону. «У день смерті дівчинки було опитано шестеро дітей, які стверджують, що вона дуже болісно переживала ці конфлікти і боялася вийти зі школи. Восьмикласниці тягали її за волосся, обзивали нецензурними словами. І сама дівчинка, як розповідають вчителі, була складною дитиною, лідером, збирала навколо себе слабохарактерних дітей», – розповідає Алла Лемчак. Про конфлікт у школі свідчить і переписка з однокласницями, яку правоохоронці знайшли в речах дівчинки. У записках подруги радили Ілоні розповісти про конфлікт у школі матері. Ілона відповідала, що з неї будуть сміятися, якщо мама прийде розбиратися.

Після розмови з матір’ю правоохоронці виявили, що про стосунки дитини в школі вона нічого не знала. «Не могла назвати друзів дитини, мобільного телефону класного керівника. Дуже прикро, коли батьки не надають цьому значення. Хоча класний керівник сказала, що мати цікавилася навчанням дитини, постійно ходила на батьківські збори», – розповідає Алла Лемчак.

Про конфлікт із старшими школярками вчителі нібито не знали. Педагоги запропонували версію, що дитина вкоротила собі віку ненавмисне. Мовляв, у школі поширена розвага, так званий «собачий кайф», коли підлітки досягають стану ейфорії, придушуючи сонну артерію. Версія зручна: практично звільняє вчителів від відповідальності.

Втім, такі припущення правоохоронці відкинули. Відомо, що у цій небезпечній грі беруть участь, як мінімум, двоє. Однак коли брат Ілони прийшов додому, то двері були зачинені зсередини на ключ. Судово-медична експертиза також встановила, що сторонніх слідів на тілі загиблої немає. «Перекладина у шафі розміщена на рівні росту дитини. Якщо б дитина хотіла врятуватися, навіть якщо б це був «собачий кайф», їй досить було піднятися на ноги і вона могла запросто припинити це», – пояснює начальник відділу кримінальної міліції у справах дітей УМВС в області.

Правоохоронці також вивчають стосунки у сім’ї покійної. Батько Ілони перебував на заробітках в Росії. Її мама знайшла іншого чоловіка, який саме планував переїхати у  однокімнатну квартиру, де вона проживала з двома дітьми. «Можливо, дівчинка була проти цих стосунків. Зараз допитані сусіди та родичі Ілони, і поки що тривожних сигналів немає», – говорить Лемчак.

 

Втеча у віртуал

За статистикою ВООЗ, майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство. Думки про суїцид, кажуть психологи, – часто єдиний спосіб звернути на себе увагу батьків. За словами Алли Лемчак, найчастіше причинами дитячої депресії є втрата батьків, їх розлучення, нерозділене кохання, сімейні негаразди чи конфлікти в школі. До суїциду схильні діти замкнуті, з неблагополучних сімей чи позбавлені нормального спілкування.

«В нас батьки зайняті, вони вважають, якщо вони дитині створили нормальні умови для життя і навчання, то не треба з ними спілкуватися, – пояснює Алла Лемчак. – Батьки гадають, що матеріальними благами можуть замінити виховання».

На сторінці Ілони у соцмережі Вконтакті останній запис з’явився вже після її смерті. Мати погрожує, що кривдниці дівчинки ніколи не будуть мати спокою на цьому світі. Алла Лемчак підтвердила, що запис на сторінці покійної справді залишила мати. Адже дівчинка заходила в соцмережу через мамин телефон, де зберігся пароль. Шкода тільки, що жінка звернула увагу на дописи самої Ілони, які могли б багато їй сказати про переживання доньки, вже після її смерті. Якщо діти вже «оселилися» у соцмережах, батьки теж зобов’язані там зареєструватися, наполягає Алла Лемчак.

Психолог, голова громадської організації «Центр допомоги людині» Наталія Чаплинська нагадує батькам аксіому виховання: треба якнайбільше спілкуватися з дітьми. «Треба досягнути такого рівня довіри, щоб дитина сама розповідала, куди вона ходить, що вона робить, що вона хоче, з ким вона спілкується і чим вона цікавиться. Діти самі хочуть мати дорослого наставника. Чи це самі батьки, чи це родичі, чи педагоги», – каже Чаплинська. – Коли цього нема, дитина починає шукати свою референтну групу, тобто групу, в якій почуває себе комфортно. Ця група може бути не дуже здоровою, не дуже порядною, підштовхувати дитину до закритості. Сьогодні тенденція така, що цією закритою групою стають соцмережі». На думку психолога, немає нічого поганого, якщо батьки реєструються у соцмережах і відстежують, чим живуть їхні діти у віртуалі.

Необхідно також звертати увагу, як діти спілкуються зі своїми однолітками, родичами, сусідами. Чаплинська зазначає, що у підлітковому віці діти, як правило, копіюють близьких їм людей. «Діти є нашим дзеркалом. Немає поганих дітей, є погані дорослі, які показали поганий приклад», – констатує психолог.

Батьки зобов’язані допомогти дитині наповнити життя змістовними заняттями. Школа, підготовка домашнього завдання, гуртки, відпочинок, фізичне навантаження – дитині потрібен зрозумілий розпорядок дня, нагадує психолог. 

Якщо ж батьки чи педагоги помітили, що в дитини труднощі, вони мають не засуджувати її, а допомогти вирішити проблеми. «Будь який осуд призводить до протесту. А протест у підлітковому віці може бути різний – від крику і викличної поведінки до втечі з дому», – застерігає Чаплинська. Зрештою, психолог радить батькам забути, що дітей має виховувати школа, й затямити: нинішня школа дає знання, а виховання – це відповідальність батьків. 

 

Не мовчати

 

Франківська трагедія, як і подібні випадки по всій Україні, вимагає серйозної суспільної дискусії про саму систему шкільного виховання, її відповідність сьогоднішнім викликам. Насильство і конфлікти у школах поволі стають звичним явищем, зведена до набору формальностей система виховання просто не здатна з цим впоратися. Фактично втрачено зв’язок між світом дорослих і світом дітей, який подекуди виявляється настільки шокуючим і непривабливим, що і педагоги, і навіть батьки воліють не помічати його. Простіше і комфортніше грати соціальні ролі вчителів і батьків, ніж справді бути ними.

«На жаль, організація навчально-виховного процесу в школах сьогодні значною мірою – фікція», – зазначає психолог за фахом, головний спеціаліст із зв’язків з громадськістю обласного апеляційного суду Людмила Безусова-Попович. «У школах начебто є психологи й соціальні працівники. Але коли до нас у клас на батьківські збори прийшла психолог і з листочка прочитала якусь лекцію!.. Хіба ж це рівень практичного психолога? Вона навіть не заїкнулась про клімат в класі, про проблеми, жодна дитина не пам’ятає її в обличчя, хоча є такі, яким ой як потрібна допомога. Система не працює», – ілюструє прикладами з власного досвіду психолог.

Батькам, яким справді не байдужа доля їхніх дітей, рано чи пізно доведеться самостійно ініціювати глибоку ревізію шкільного навчально-виховного процесу, впевнена Людмила Безусова-Попович. «Коли в радянській армії від дідівщини гинули молоді хлопці, – нагадує психолог, – солдатські матері створили свої громадські організації і захищали дітей хоча б тим, що оприлюднювали страшні випадки і не давали їх приховувати, наполягали на відкритих розслідуваннях, і, зрештою всі визнали, що проблема дідівщини існує і її якось треба вирішувати». Подібно треба діяти й сьогодні: першим реальним кроком до вирішення проблеми має стати чесне, відверте її обговорення у суспільстві.

 

Марія ГАВРИЛЮК